Степанюк В. М.

Дошку на честь В. М. Степанюка встановлено 9 серпня 2013 року за адресою вулиця Євгена Котляра, 8/10Б.

«В этом доме жил полный кавалер орденов Славы Степанюк Владимир Николаевич».

Помнить всех поименно // Харьковские известия. – 2013. – 13 авг. – С. 3.

Про відкриття меморіальної дошки на будинку, де жив В. М. Степанюк.

Харків’яни – кавалери орденів Слави: В. М. Степанюк

Степанюк Володимир Миколайович – командир відділення взводу розвідки 68-ої окремої гвардійської Житомирської Червонопрапорної орденів Суворова та Богдана Хмельницького танкової бригади (4-а гвардійська танкова армія, 1-й Український фронт), гвардії сержант.

Народився 11 грудня 1921 року в с. Городниця Житомирської області. Закінчив 7 класів. Працював слюсарем на авторемонтному заводі у Житомирі. У зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни, разом з колективом заводу евакуювався в Сталінград (зараз Волгоград). У діючій армії – з 15 травня 1942 року. Воював на Західному та 1-му Українському фронтах у взводі розвідки роти управління 93-ї (з березня 1945 р. – 68-ї гвардійської) окремої танкової бригади. У 1947 році старшина В. М. Степанюк демобілізований. Жив у Харкові. Працював машиністом у локомотивному депо «Жовтень».

Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, Слави 1-го, 2-го та 3-го ступенів, медалями, нагрудним знаком "Почесному залізничнику". Ім’ям В. М. Степанюка названий електровоз Південної залізниці. Помер 11 липня 2009 року [4].

***

«3 марта 1944 года, находясь в составе разведгруппы по захвату контрольного пленного в районе села Бурдяковцы (ныне Борщевского района Тернопольской области), младший сержант В. Н. Степанюк обнаружил вражеского пулеметчика, который готовился к открытию огня по группе. Скрытно подобравшись к противнику, уничтожил его, обеспечив успешные действия разведгруппы.

31 марта, выполняя в составе разведгруппы боевую задачу по разведке противника в лесу юго-восточнее населенного пункта Воля-Чарноконецкая, обнаружил 5 танков противника, готовящихся к атаке. Быстро передав информацию командованию, дал возможность подразделениям бригады заблаговременно подготовиться и успешно отразить атаку танков.

Приказом командующего войсками 1-го Украинского фронта от 10 июня 1944 года младший сержант Степанюк Владимир Николаевич награжден орденом Славы 3-й степени.

15 января 1945 года в районе города Кельце (ныне Свентокшиское воеводство, Польша) командир отделения сержант В. Н. Степанюк во главе разведгруппы в тылу врага обнаружил колонну противника численностью до 50 человек. Организовав засаду, лично уничтожил 14 человек и 2 взял в плен.

Приказом командующего 4-й танковой армией от 29 января 1945 года сержант Степанюк Владимир Николаевич награжден орденом Славы 2-й степени.

28 апреля 1945 года в районе населенного пункта Мюккендорф (Германия) В. Н. Степанюк во главе разведгруппы выполнял боевую задачу по разведке окруженного противника, пытающегося прорваться на запад к американским войскам. Группа обнаружила скопление пехоты до 900 человек с 6 танками. Захватом контрольного пленного были добыты сведения о готовящемся прорыве в юго-западном направлении. При выходе к своим группа наткнулась на подразделение немцев и завязала бой. В ходе боя В. Н. Степанюк огнем из автомата уничтожил до 20 солдат противника. Разведсведения были доставлены в штаб бригады своевременно и позволили успешно отбить попытки прорыва немецкой группировки из окружения.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 27 июня 1945 года за образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецкими захватчиками и проявленные при этом доблесть и мужество гвардии сержант Степанюк Владимир Николаевич награжден орденом Славы 1-й степени» [4].

***

«Владимир Николаевич Степанюк – машинист электровозного депо «Октябрь» в 1960-х гг., кавалер ордена Славы трех степеней, профсоюзный лидер. Владимир Николаевич на одной из конференций профсоюза тогдашнего Основянского отделения дороги выступил рационализатором сферы обслуживания пассажиров. Он высказал мысль, что создание образцовых условий для пассажира является общим делом работников транспорта всех профессий. Так, было организовано известное на сети дорог СССР комплексное соревнование за образцовое обслуживание пассажиров, благодаря которому только за 1967 год количество пассажиров магистралей увеличилось практически вдвое» [2].

***

«Щаслива доля наділила його дивовижною скромністю. На фотокартках бачиш людину з рішучим розворотом плечей і гордо відкинутою головою, щільно стиснутими вустами і впертим вилицюватим обличчям. А в житті він емоційний, голос тихий, м’який, з якимись роздумливими нотками, наче він увесь час прислухається до себе, до того, що говорить. Вражають очі – добрі, дивляться з якоюсь дитячою довірою. І все це разом – голос, очі, неквапна і стримана в рухах постать – виказують людину, скромну в своїй благородній гідності. Його дочка одного разу сказала з глибоким переконанням:

-          У мене батько найкрасивіший у світі.

І це було істинною правдою, бо саме такі, на перший погляд, непримітні люди й прикрашають наш світ. У них дивовижний талант бути простими, людяними, знати, що таке ненависть, коли треба, уперто стояти на своєму і водночас жадібно любити все земне – дім, свою сім’ю і товаришів по роботі, і вранішню зорю і мерехтливе сяйво міст, в яке вогненною стрілою вривається його електровоз…

Деповські зовсім випадково дізналися, що він нагороджений орденом Слави трьох ступенів. У відділі кадрів, очевидно, прогледіли, а він сам про це не прохопився й словом. Лише одного разу на урочисті збори в день Перемоги Степанюк з’явився при всіх регаліях. Люди ахнули з подиву» [3].

Джерела

1. [В. Н. Степанюк в кругу своей семьи : фотография] // Славный путь : из истории депо «Октябрь» / [сост.: С. Я. Диамант, В. П. Логвинов, В. С. Скиртач]. – Харьков: Харьков. кн. изд-во, 1963. – С. 67.

2. Золотые имена Южной [Электронный ресурс] / [сост.] Елена Иванова // Філія «Південна Залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». – Электрон. текст. дан. – Режим доступа: www.pz.gov.ua/newsyum/files/000000309_080514.doc, свободный (дата обращения 19.10.2017). – Название с экрана.

3. Силаєв, Б. За себе і за нього : [про В. Степанюка] // Прапор. – 1975. – № 6. – С. 68–72.

4. Степанюк Владимир Николаевич. 11.12.1921 – 11.07.2009. Полный кавалер ордена Славы [Электронный ресурс] // Герои страны. – Электрон. текст. дан. – URL : http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=15742, свободный (дата обращения: 19.10.2017). – Название с экрана.

5. [Электровоз имени В. Н. Степанюка : фотография] [Электронный ресурс] / фот. А. В. Калиниченко // Фотомагистраль : сайт, посвящ. ж. д. Украины, России, Беларуси и других стран бывшего СССР, в частности Южной ж. д. Фотогалерея. – Электрон. текст. и граф. дан. – URL : http://www.ukrtrains.narod.ru/foto/elvozchs2_4.htm, свободный (дата обращения: 19.10.2017). – Название с экрана.