Іванов В. Є

    Дошка на честь В. Є. Іванова встановлена за адресою вулиця Чайковська, 20 (зараз Вулиця Михайля Семенка).

    «В этом доме в 1949 по 1980 гг. жил член-корреспондент АН СССР, академик АН УССР Виктор Евгеньевич Иванов».

З історії наукового життя Харкова 

В. Є. Іванов

Віктор Євгенович Іванов (09(22).11.1908, с. Стара Майна, нині Ульяновська обл., РФ – 27.12.1980, Харків) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1961), професор (1963), член-кореспондент АН УРСР (1978). Закінчив Ашхабадський педагогічний інститут і Одеський гідрометеорологічний інститут.

З 1924 до 1929 років працював на виробництві, завідувач відділу редакції газети «На смену» (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, 1929–1932); редактор газети «ТезеИоя» (м. Байрам-Алі, нині Туркменістан, 1933–1937); заступник головного редактора газети «Туркменская искра» (Ашхабад, 1937–1939).

З 1947 року працює у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР де пройшов шлях від начальника лабораторії до директора. За сумісництвом викладає у Харківському університеті, де заснував кафедру матеріалів реакторобудування.

Спільно з К. Синельниковим побудував вакуумні прокатні стани і заснував новий науковий напрям — вакуумну металургію [2].

***

 «У вересні 1947 року родина Віктора Євгеновича (дружина та дочка) переїжджає з Одеси до Харкова. На той час йому завдяки старанням професора М. І. Корсунського було виділено двокімнатну квартиру, до якої вірні собі Віктор Євгенович і Ніна Томасівна негайно запросили знайомих з Одеського гідрометеорологічного інституту, які не мали житла» [1, с. 107].

***

Із виступу К. Синельникова на врочистому засіданні Вченої ради УФТІ, присвяченому 20-річчю повернення інституту з евакуації.

«Гадаю, що тут присутня значна кількість товаришів, котрі працюють у відділі Віктора Євгеновича [Іванова] в галузі вакуумної металургії. Їм, можливо, буде не зайве знати історію виникнення цієї лабораторії, тому що історія ця досить цікава. У 48-му році до моєї вакуумної лабораторії прийшов молодий тоді науковий співробітник Віктор Євгенович Іванов, що встиг рік попрацювати в Михайла Ізраїлевича Корсунського, і я, будучи в першу чергу зацікавлений у розвиткові лінійних прискорювачів, дав йому розробку однієї ідеї, підкинутої колись угорським ученим Габором, про можливість побудови лінзи з електронним об’ємним зарядом. Ця робота була виконана Віктором Євгеновичем упродовж дуже короткого часу просто з незвичайним блиском» [5, с. 538].

Зі спогадів про академіка Іванова його учнів та соратників:

«…З Віктором Євгеновичем я познайомився наприкінці 50-х, хоча слово «знайомство» у цій ситуації звучить якось нескромно. Річ у тім, що дружина академіка Ніна Томасівна Адамова викладала математику в нашій місцевій журавлівській школі, а ми, школярі, здебільшого — безбатченки, приходили до неї додому, бо там було дуже цікаво. Там можна було зустріти, наприклад, академіків Погорєлова та Понтрягіна. Там завжди лунала музика — у Іванових була, та й є зараз, чудова фонотека, на стінах — портрети Чайковського та Ван Кліберна, у кутку — незвично великий, на наш погляд, чорний рояль. А головне — господар дому. Я тільки зараз розумію, чому він був з нами такий добрий, милий і ласкавий. Адже ми не знали, що відомий вчений, який у дитинстві рано втратив батьків, був і безпритульним, і помічником кочегара на великому уральському заводі, і взагалі жив у скруті. Ми про це не здогадувалися, слухаючи розповіді Віктора Євгеновича про сходження в Швейцарських Альпах» [3].

***

«Пояснюючи суть якогось процесу чи явища вкрай чітко й зрозуміло, Віктор Євгенович неодмінно робив цікаві екскурси.

Він раптом міг поставити аудиторії запитання: "А навіщо ви так старанно прив’язуєтеся до підручників? Невже вам не хочеться знайти відповідь на питання самому, без підказок тих, хто вирішив його раніше?" Зауважимо в дужках, що на іспитах Віктор Євгенович дозволяв списувати відкрито. Якщо хтось соромився, він відходив до вікна, починав розглядати щось за ним. Він казав: "Так, можна не пам’ятати. Можна все це знайти в довідниках. Але думати потрібно обов’язково. Що ви думаєте з приводу плинності, формулу якої ви щойно списали?"» [1, с. 60].

***

«Пріоритет у створенні обладнання та освоєнні нового методу обробки металів тиском у вакуумі належить ХФТІ. У 1952–1953 рр. під керівництвом К. Д. Синельникова та В. Є. Іванова вперше у світовій практиці обробки металів тиском були побудовані вакуумні прокатні стани та проведені дослідження з прокатки берилію, цирконію, урану та інших металів. Ці дослідження відразу ж показали ефективність нового методу в поліпшенні властивостей матеріалів» [4, с. 63–64].

***

«Курчатов і Синельников впізнали в Іванові справжнього директора — того, хто й спільну справу налагодить, і свою галузь у чужі руки не віддасть.

<…> Талант організатора, його авторитет як вченого, його власна одержимість у роботі і, нарешті, його безсумнівна справедливість при розподілі коштів за різними напрямами — це дуже багато для створення стійкого колективу, який справляється зі своєю справою» [1, с. 161].

Джерела

1. Академик Иванов : [истор.-биогр. очерк / коммент. А. Филатова]. — Харьков: Майдан, 2002. — 199 с.

2. Зеленський В. Ф. Іванов Віктор Євгенович // Енциклопедія Сучасної України. — Київ, 2011. — Т. 11 — С. 91–92.

3. Макогонов А. Под знаком Прометея // Время. — 1998. — 24 нояб.

4. 50 лет Харьковскому физико-техническому институту АН УССР / [отв. ред. В. Е. Иванов]. — Киев: Наук. думка, 1978. — 319 с.

5. Ранюк Ю. Лабораторія №1. Ядерна фізика в Україні : з нагоди 70-ої річниці розщеплення атомного ядра. — Харків: Акта, 2001. — 589 с.

6. Сухина В. Ф. Иванов Виктор Евгеньевич // Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : биогр. слов. — Харьков : Глобус, 1998. — С. 287–289.

7. Харьковский физико-технический институт / [сост. К. К. Прядкин]. — Киев: Наук. думка, 1978. — 143 с.