Лисенко Є. В.

Дошка на честь Є. В. Лисенка встановлена 16 травня 2003 року за адресою вулиця Лермонтовська, 18а.

 

«У цьому будинку жив видатний театральний митець та педагог - народний артист України, професор – Євген Лисенко».

Лысенко Евгению Васильевичу мемориальная доска [Электронный ресурс] // Міста.Ua. Памятные знаки. Харьков. – Текст. и граф. дан. – Режим доступа: http://su0.ru/FSK3, свободный (дата обращения 06.07.2016).

Про відкриття меморіальної дошки на будівлі, де мешкав Є. В. Лисенко.

З історії театрального життя Харкова: Є. В. Лисенко

Выходит на сцену актер

Без радостной шапки волос.

И вовсе не пламенный взор,

И вовсе не греческий нос.

Яростно любящий жизнь,

Породою – из забияк!

На сцене красивый мужик,

Тридцатых годов Геракл!

Р. Катаева

Лисенко Євген Васильович (1.09.1933, Харків – 16.05.2002, Харків). Актор, педагог, народний артист УРСР (1961). Лауреат муніципальної премії ім. І. Мар’яненко. У 1955 році закінчив школу-студію МХАТ. В 1959–2002 – актор Харківського російського драматичного театру ім. О. С. Пушкіна. З 1970 року викладав у Харківському інституті мистецтв. Професор, завідувач кафедри майстерності актора. Автор методичних праць та програм з дисципліни «майстерність актора» [4, с. 28].

***

«У 1975 році Євген Лисенко ще не був відзначений регаліями: ані народного артиста, ані заслуженого, а до звання професора залишалося майже двадцять років самовідданої праці. Названа вистава [″Темп–1929″ за мотивами творів М. Погодіна] збудила тоді театральне життя Харкова своєю відкритою, насиченою енергетикою; актори-пушкінці грали емоційно, завзято, з оголеними нервами, на грані найвищої напруги. І тон такій поведінці акторів на сцені задавав виконавець головної ролі Гая – Є. Лисенко.

<…> Є актори, приречені виконувати головні ролі, Лисенко – з таких. Він був природженим творчим лідером в усьому. І хоча в анкетах писав: "не був", "не маю", "не притягався", але в житті йому до всього було діло, він перебував завжди і скрізь, щоденно і повсякчас!» [3, с. 2].

***

«Авілов ["Відкриття" Ю. Щербака] і Гай ["Темп–1929"] – образи, які ми називаємо – хоч іноді й заперечуємо проти цього визначення через його приблизність і однозначність – позитивними. Але момент істини для Євгена Лисенка не залежить від того, з яким знаком – плюс чи мінус постає перед глядачем герой. Головний принцип творчості реалістичного актора (знайти, де і в чому зла людина – добра) Є. Лисенко застосовує у своїй психологічній надзадачі.

В "Останніх днях" М. Булгакова він грає Биткова – платного агента Дубельта, дрібного філера, послугами якого шеф гидує, але змушений до них вдаватися. Битков стежить за Пушкіним, за кожним кроком геніального поета. В цьому образі – двоєдиність реального і символічного, така характерна для Булгакова. Битков, ніби зловісний і нікчемний дух вічного переслідування, який тяжів усе життя над Пушкіним. Бажаючи догодити начальству, Битков вивчає напам’ять вірші поета, щоб у будь-яку хвилину підтвердити вірність своїх убогих припущень і спостережень.

І сталося чудо. Поезія пробуджує тьмяну, глуху, заплетену павутинням душу цього дрібного іуди.

На постоялому дворі, де гріються жандарми, які супроводжують в останню путь тіло поета, Битков усвідомлює, що сталося непоправне. У сум’ятті безладних слів каяття він повторює пушкінські рядки. Знову й знову повертається до них, і незбагненність дива охоплює, підносить його. І з кожним словом зростає жах перед сподіяним, але крізь нього проступає нове – світле, нечуване. І Битков уже не відступиться від того, що пробудила в ньому поезія.

У кращих ролях Є. Лисенка завжди є оцей діалектичний, якісний стрибок – на вищий виток спіралі пізнання. Стрибок мистецьки підготовлений, виправданий дійово й психологічно» [1, с. 23].

***

«Началась его актерская биография с ввода на эпизодическую роль Охотника в спектакле "Деревья умирают стоя", в процессе работы над которой режиссер Варпаховский сказал: "Вы так стараетесь сразу предъявить всё, чему вас научили в школе МХАТ, что фантастически переигрываете. А ведь у вас действительно хорошая школа. Будьте проще, что при вашей школе совсем несложно".

Об этом мы услышали от самого Евгения Васильевича с экрана, где на протяжении вечера демонстрировались фрагменты его интервью одному из харьковских телеканалов. Евгений Лысенко вспоминал свои любимые роли, а собравшиеся в зале вспоминали любимые ими. Те, в которых замечательный актер наиболее запомнился. Из сыгранных в 90-е, назовем купца Прибыткова в пьесе А. Н. Островского "Последняя жертва", так похожего на современных бизнесменов, выбившихся из грязи в князи; Фому Фомича Опискина из пьесы по повести Ф. М. Достоевского "Село Степанчиково и его обитатели" — самодура, способного заморочить голову даже умным, интеллигентным людям; а особенно — Тевье Тевеля, еврейского мудреца, стоически переносящего все удары, предназначенные судьбой, из "Поминальной молитвы" по Шолом-Алейхему. Эти три роли можно считать достойным финалом сценической биографии Е. В. Лысенко, хотя, конечно, безумно жаль, что она оборвалась на взлете. Вряд ли кто в зрительном зале догадывался (об этом рассказали коллеги), что, играя Тевье, практически три часа не покидая сцену, актер в те редкие минуты, когда выходил за кулисы, глотал нитроглицерин» [5].

Джерела

1. Веселка, С. Моменти істини Євгена Лисенка // Український театр. – 1976. – № 6. – С. 22–23.

2. Лобанов, А. Євген Лисенко. Актор і педагог / А. Лобанов, Ю. Величко // Слобідський край. – 2003. – 2 верес.

3. Лобанов, А. Євген Лисенко. Він був ровесником свого театру… // Харків’яни. – 2003. – 28 серп.-3 верес. – С. 2

4. Миславский, В. Лысенко Евгений Васильевич / В. Миславский // Педагоги и выпускники Харьковского государственного университета искусств имени И. П. Котляревского в кинематографе : биогр. справ. – Харьков, 2010. – С. 28.

5. Хомайко, Ю. Из школы МХАТа [Электронный ресурс] // Харьковский Академический русский драматический театр имени А. С. Пушкина. – Текст. и граф. дан. – Режим доступа: http://www.rusdrama.kh.ua/articles/2-publics/33-2010-07-03-17-02-22, свободный (дата обращения: 06.07.2016).