Довженко О. П.

Дошку на честь О. П. Довженка відкрито за адресою вулиця Григорія Сковороди, 62 на фасаді Будинку народної творчості (нині обласний центр культури і мистецтва).

«В цьому будинку жив (1923 – 1926) Олександр Петрович Довженко, видатний український радянський кінорежисер і письменник».

1. Мозалевский, В. Сохранить благодарную память // Красное знамя. – 1969. – 16 нояб.

Харківський міськвиконком ухвалив постанову про встановлення меморіальних дощок видатним діячам культури та мистецтва, в т. ч. О. П. Довженку.

2. Дмитренко, Н. Вінок любові й пам'яті // Вечірній Харків. – 1984. – 20 верес.

До 90-річчя з дня народження О. Довженка покладені квіти до меморіальної дошки на будинку, де він жив.

З історії літературно-мистецького життя Харкова 

О. П. Довженко

Довженко Олександр Петрович (29.08(10.09).1894 – 25.11.1956) – кінорежисер, сценарист, письменник, художник. Народився у с. Сосниця (нині смт Чернігівської області). Закінчив Глухівський учительський інститут (1914). У 1923–1926 рр. жив у Харкові, працював художником-ілюстратором і карикатуристом у газеті «Вісті ВУЦВК», ілюстрував книги, журнали. Брав участь у літературному житті Харкова, був членом спілки пролетарських письменників «Гарт». Співпрацював із Всеукраїнським фотокіноуправлінням (малював кіноплакати). У 1926 – 1928 рр. працював на Одеській кінофабриці, у 1929 – 1941 рр. – на Київській кіностудії, з 1946 р. – на кіностудії «Мосфільм». Як військовий кореспондент брав участь у визволенні Харківщини. Знімав художні та документальні фільми. Автор повістей, п’єс, кіносценаріїв. Викладав у Всесоюзному інституті кінематографії (з 1949), професор (з 1955). Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1939), народний артист РРФСР (з 1950). Лауреат Державної премії СРСР (1941, 1949), Ленінської премії (1959, посмертно). Помер у Москві, похований на Новодівочому цвинтарі [1, 2].

***

«Журнал “Всесвіт” почав виходити з січня 1925 року. У його виданні активну участь брав О. Довженко. Правда, він тоді ще не був ані великим режисером, ані славетним письменником, а працював як скромний художник Сашко. Його авторству належать титульний заголовок журналу, більшість обкладинок, політичні карикатури, дружні шаржі. З художніх полотен у 1925 році він написав великі портрети всеукраїнського старости Г. І. Петровського і вже смертельно хворого В. М. Блакитного. Але вже тоді намічався шлях, який привів Довженка до всесвітньої слави. У вільні від журнальної роботи години він забивався у найвіддаленішу кімнату і займався писанням сценарію. Написані уривки він охоче зачитував у тісному колі редакційних товаришів і, окрилений їхніми похвальними оцінками, ще з більшим завзяттям віддавався кіносценарній творчості. Він був на порозі великого покликання» [4, с.84].

***

«Професійно працювати художником-ілюстратором Довженку довелося в Харкові з серпня 1923 р. до червня 1926 р. Переважну більшість його малюнків можна віднести до жанру політичної сатири, а решту становили дружні шаржі на колег і друзів. До письменницької когорти, з якими був добре знайомий Довженко, належали М. Бажан, С. Пилипенко, О. Копиленко, П. Панч, Ю. Яновський, М. Хвильовий та інші. “У цей харківський період я познайомився з харківським українським літературним світом, – згадував Довженко в “Автобіографії”, – який групувався тоді навколо редакцій газет “Вісті” і “Селянська правда”, вірніше навколо Блакитного і Пилипенка. Це були “Гарт” і “Плуг”. Членом “Гарту” я був і сам як книжковий ілюстратор, пізніше з “Гарту” виділилося всім відоме “Вапліте”, в якому я також перебував, хоч потім і вийшов”. Всі вони добре знали один одного, жили поряд, дискутували на творчих вечорах, відвідували різні виставки. У подружжя Довженків часто гостювали М. Бажан, Ю. Яновський, М. Йогансен, С. Мельник. Маленька кімнатка, де мешкали Довженки, була затишною: дерев’яний стіл, дві тахти з українськими килимами долі, репродукція пейзажу Сезанна, мольберт, фарби, пензлі, книги. Такою запам’ятав “хату-майстерню” художника його друг М. Бажан… Ілюстрування газет і книжок було джерелом матеріального достатку Довженка, але не задовольняло його художнього покликання. “Я не знав, куди подітися, – згадував Олександр Петрович, – але відчував, що так далі жити не можна.” Він шукав нових виразних форм та засобів художньо-мистецького осмислення життя» [5, с. 64–70].

***

«В бывшем купеческом особняке поселились голодные, молодые и веселые писатели и журналисты. Им купеческая роскошь была ни к чему, поэтому залы, будуары и гостиные перекроили в стиле общежития. Жили писатели коммуной, кормясь и одеваясь из общего котла, а заодно подкармливая гостей, людей весьма именитых. М. Бажан, О. Вишня, Ю. Яновский гостили здесь у своего приятеля – художника-карикатуриста Александра Довженко. Довженко повезло больше других – он занимал угловую комнату с двумя окнами, тремя настоящими стенами и великолепным потолком. Сашко, как называли будущую знаменитость, мечтал стать художником, пока очередной гость, скульптор И. Кавалеридзе, не разнес в пух и прах его картину и не посоветовал попробовать себя в кино. Однажды в коридоре киноуправления Довженко познакомился с приехавшим в Харьков В. Маяковским и привел его на ночлег в свою “келью”. Они всю ночь проспорили о будущем карикатуры, плаката и кино. Довженко съехал из уютной комнатушки в 1926 году» [6].

***

«В 1923 – 1926 гг. А. П. Довженко жил на улице Пушкинской, 62. Сейчас в этом здании находится областной центр культуры и искусства. Историк А. Парамонов подарил центру фотокопию списка жильцов дома. В этом списке есть и А. Довженко, который проживал в маленькой комнате – площадью всего 5,25 квадратных саженей (немногим более 10 квадратных метров). О жизни Довженко в этом доме сохранились любопытные подробности. “Здесь каждое утро он делал зарядку, – рассказывает филолог М. Красиков. – Зарядка была необычной. Александр Петрович складывал свои вещи в чемодан (они помещались туда все) и выжимал, как гирю, приговаривая: “Какое счастье быть обладателем только одного чемодана! Ты ничем не связан и можешь в любую минуту уехать куда угодно.” Однажды он просидел всю ночь в раздумьях, сложил вещи в тот самый чемодан и уехал в Одессу, где его ждал друг Юрий Яновский, который уехал из Харькова раньше и уже работал на Одесской киностудии. Харьков сыграл в жизни Довженко огромную роль. В доме на Пушкинской он пересмотрел свою жизнь. В харьковский период Довженко еще не заявил о себе как литератор и режиссер. Город знал его не по фамилии, а по имени Сашко – так он подписывал иллюстрации и карикатуры, которые печатались в газетах и журналах. В Харькове он написал сценарий к фильму “Вася-реформатор”, а первый серьезный успех пришел к Довженко в 1929 году после выхода на экраны фильма “Звенигора”, сценарий которого был также готов еще в Харькове» [3].

Джерела

1. Андрусенко, В. П. Довженко Олександр Петрович // Літературна Харківщина : довідник / за ред. М. Ф. Гетьманця. – Харків, 2007. – С. 102–103.

2. Довженко Олександр Петрович // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1997. – С. 213–214.

3. Ковальская, Е. Первый фильм Александра Довженко родился в Харькове // Вечерний Харьков. – 2015. – 18 апр. : фот.

4. Корж, О. Еллан-Блакитний, Семенко, Сосюра, Хвильовий та інші : спогади // Прапор. – 1989. – №1. – С. 54–88.

5. Марочко, В. І. Зачарований Десною : іст. портр. О. Довженка. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2006. – 285 с. : фот.

6. Можейко, И. История одного дома // Вечерний Харьков. – 2005. – 15 марта. – С. 6 : фот.

 Про колишній купецький особняк (вул. Пушкінська, 62), де в 1920-і роки був гуртожиток письменників, а нині розташований Будинок народної творчості.

7. Нестерук, В. Александр Петрович Довженко // 100 знаменитых харьковчан / И. Ю. Можейко, К. Э. Кеворкян, В. К. Нестерук и др. – Харьков, 2004. – С. 86–88 : фот.

8. Олександр Довженко: маловідомі сторінки / упоряд. та передм. В. Н. Миславського. – Харків : Дім Реклами, 2015. – 280 с.