Каринська В. А.

Дошку на честь В. А. Каринської встановлено у 2005 році за адресою вулиця Пушкинська, 31 (нині Григорія Сковороди). Скульптор С. Ястребов.

«В цьому будинку наприкінці ХІХ – початку ХХ століть мешкала Каринська-Жмудська Варвара Андріївна 1886 – 1983 рр. Видатна художниця одягу, володарка нагороди американської кіноакадемії "Оскар"».

З історії мистецького життя Харкова 

В. А. Каринська

«3 жовтня 1886 року, в Харкові, в родині багато купця Андрія Жмудського народилася третя дитина – донька Варонька. Андрій Якович – людина більш ніж заможна – донечку балував, що не заважало їй старанно вчитися премудростям ведення домашнього господарства і в першу чергу рукоділлю. Родина була дружна і велика – десятеро душ дітей. Жмудських у місті добре знали й поважали. <…> Довіру харків’ян Андрію Яковичу довелося виправдувати на ділі: його 4 рази обирали гласним міської думи; привілеїв посада ця не давала, але працювати на загальноміське благо доводилося. Ще одна важлива сфера діяльності для будь-якого підприємця, що поважає себе – благодійність. Зриме втілення його діяльності на цій ниві – Благовіщенський собор. Величну всередині і помпезну зовні будівлю собору було зведено за його ініціативи і частково – на його пожертвування. <…> Сім’я Жмудських мешкала в будинку на вулиці Пушкінській, 31. <…> Сусідній будинок теж належав Жмудським. Там була редакція газети ″Утро″, що видавалася Анатолієм – старшим братом Вароньки.

<…> Смутні часи революції та громадянської війни Варя Жмудська зустріла, будучи заміжньою за юристом Миколою Каринським. Це був її другий шлюб. Перший чоловік – солідний підприємець Олександр Моїсеєнко помер, залишивши Варвару молодою, красивою і заможною вдовою з донькою Іриною. <…> Після затвердження влади більшовиків батькові і чоловікові Варвари довелося терміново виїхати за кордон – клеймо пособників білогвардійців у поєднанні з капіталом батька могло погубити всю сім’ю. Варвара в цей момент перебувала з донькою в Криму. Правдами і неправдами їй за допомогою брата Сергія вдалося перебратися до Москви. До Харкова Каринська більше ніколи не повернеться.

<…> Кошти на життя Варвара, яка успадкувала ділову жилку від батька, заробляла спочатку утриманням чайного салону, де збиралася місцева художньо-літературна богема. Незабаром вона відкриває школу художньої вишивки ″ARS″ і створює по суті перший салон ″від кутюр″ для московської еліти. <…> Однак курс на НЕП незабаром було згорнуто, і на Каринську посипалися прохання-накази добровільно-примусово націоналізувати її улюблене дітище – школу художньої вишивки. Обстановка настільки загострилася, що вихід був тільки один. Варвара замислила втечу з країни.

<…> У Європі Варвара Каринська продовжили займатися улюбленою справою і незабаром співпрацювала із Сальвадором Далі, Анрі Матіссом, Марком Шагалом. Для ″Балі рюс де Монте-Карло″ та інших російських балетних труп вона робила костюми. А в 1932 році Варвара познайомилася з Джорджем Баланчиним, і ця зустріч визначила її подальшу творчу біографію.

<…> 1940 рік. Варвара Каринська перебирається до Нью-Йорка і стає Барбарою Каринські. Їй 55 років, але сил, енергії, творчої кмітливості вистачить, здається, ще років на 100. Всі костюми аж до 70 років для постановок Джорджа Баланчина робить саме вона, спочатку – за ескізами художників, згодом – самостійно. ЇЇ натхнення та її руки допомогли втілити візуальні образи ″Вальсу″, ″Шотландської симфонії″, ″Коштовностей″ – усього близько 50 балетів. Костюми під маркою ″Барбара Каринські″, крім надзвичайної ефектності, відрізнялися ще й ідеальною відповідністю вимогам, що ставляться балетмейстерами і танцівниками до балетних костюмів. <…> Коли одного разу Джорджа Баланчина запитали, що було необхіднішим для його роботи, він, не замислюючись, відповів: ″Каринська″. Водночас Варвара Каринська працює і в Голлівуді, одягаючи Марлен Дітріх та Інгрід Бергман. Саме тут і прийшов до неї успіх, який зробив її знаменитою на весь світ. У 1948 році вона була удостоєна нагороди Американської національної кіноакадемії за костюми до фільму ″Жанна д’Арк″ з Інгрід Бергман у головній ролі. За чотири роки Каринська стає володаркою ще одного ″Оскара″ – за стрічку ″Ханс Крістіан Андерсен″.

Варвара Каринська померла не доживши трьох років до свого 100-річчя та двадцяти – до визнання у себе на батьківщині» [2].

***

«[В Москве Каринская] посещала выставки, была окружена московской богемой, брала уроки живописи у известных художников. Она продолжала заниматься своими вышивками, сочетая традиции с новаторством.

Впоследствии Каринская прославилась созданием новой технологии вышивки и аппликации по ткани, производившей эффект живописного полотна.

Хочется вспомнить ее аппликацию на шифоне ″Ирина и Володя″ (1910 г.): на живописном полотне изображены дочь Ирина и племянник Володя среди трав и цветов. Каждой детали, каждому цветочку Варвара уделила большое внимание.

В Москве Варвара открыла художественное ателье, рискнув не только раскрыть свои таланты, но и проявив предприимчивость [4, с. 229].

<…> Свое сотрудничество с New York City Ballet Каринская начала в 1949 году, спроектировав и выполнив полностью самостоятельно костюмы для балета Баланчина ″Bourree Fantasque″ на музыку Эммануэля Шабрие. <…> Безупречный авторитет, великолепный вкус и стиль Каринской, которая лучше самого Баланчина знала, что ему нужно, стали причиной того, что с этого момента костюмы к практически всем своим балетам Баланчин будет доверять только Мадам Каринска. А это, начиная с 1949 г., ни много ни мало – около 70 балетов!» [4, с. 375].

***

«Была ли счастлива эта знаменитая женщина? Известный историк моды Александр Васильев, объездивший полмира в поисках архивных материалов для своей книги ″Красота в изгнании″ (где Каринская по праву заняла значительное место), не дает ответа на этот вопрос: материалов о жизни Каринской почти не сохранилось, а ее родственники разбросаны по всему миру – Париж, Москва, Мехико… В Нью-Йорке в 1993 году вышла посвященная ей книга известной американской балерины Тони Бентли – ″Костюмы Каринской″, которая стала бестселлером и получила премию лучшей иллюстрированной книги 2000 года» [3].

***

«Память о Каринской постепенно оживает и на ее родине – в Харькове. <…> 30 апреля 2004 года в Культурном Центре ″ХХІ″ состоялся І-ый международный фестиваль моды и театрального костюма им. Варвары Каринской. <…> Через год Харьков встречал уже 2-й фестиваль, в рамках которого 28 мая 2005 г. состоялось открытие мемориальной доски Варваре Каринской на бывшем особняке Андрея Яковлевича Жмудского – отца Варвары Андреевны. В этом доме (ныне № 31) на Пушкинской улице прошли памятные дни ее молодости. Изготовлением и установкой доски занимался известный скульптор Сергей Ястребов.

<…> В церемонии открытия мемориальной доски приняли участие и родственники Каринской – ее внук Алан Франсуа из Парижа и Наталья Влади (правнучка) из Мехико, а также член жюри фестиваля, историк моды Александр Васильев. Последний признался харьковчанам:

– В Харькове чудные традиции, иначе бы я сюда не приезжал. Мне очень нравится этот город, мне нравится его атмосфера, аура. Я очень рад, что вспомнили Каринскую» [4, с. 387–388].

Джерела

1. Григорьев, А. Модельер Голливуда // Гордость первой столицы. – Харьков, 2011. – С. 83–85 : ил.

2. Мнішек, І. Наша землячка Варвара Каринська двічі отримувала «Оскар» // Слобідський край. – 2011. – 29 жовт. – С. 13: фот.

3. Харькова, А. Возвращенная красота // Слобода. – 2003. – 7 нояб. – С. 4: фот.

4. Шемет, Н. Варвара. Karinska. Интерпретации / Николай Шемет. – Харьков : Факт, 2015. – 403 с., [20] с. ил.

5. Якушко, О. Костюмы для Ингрид Бергман и Марлен Дитрих шила харьковчанка! // Комсомольская правда в Украине. – 2009. – 6–12 марта. – С. 14: фот.