Ландау Л. Д.

 

Дошку на честь Л. Д. Ландау відкрито 30 січня 2008 року на будівлі фізичного корпусу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою вулиця Фрунзе (нині Кирпичова), 2. Автор дошки ― скульптор С. Гурбанов.

«Тут у 1931–1937 рр. працював завідувачем кафедри теоретичної фізики видатний фізик, лауреат Нобелівської премії академік Ландау Лев Давидович».

Ландау Леву Давидовичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 231–233 : фот.

З історії науки Харкова

Л. Д. Ландау

Ландау Лев Давидович (9(22).01.1908–1.04.1968) — вчений-фізик. Народився у м. Баку (Азербайджан). Закінчив Ленінградський університет (1927). Працював у Ленінградському фізико-технічному інституті (1927–1932).

У 1932–1937 рр. працював завідувачем теоретичного відділу Українського фізико-технічного інституту (Харків). Одночасно працював у Харківському механіко-машинобудівному інституті (нині НТУ «Харківський політехнічний інститут», завідувач кафедри теоретичної фізики, 1932–1937) і у Харківському університеті (завідувач кафедри експериментальної фізики, 1935–1937). Доктор фізико-математичних наук (1934), професор (1935).

З 1937 року працював в Інституті фізичних проблем АН СРСР у Москві. Автор наукових праць з питань квантової механіки, фізики твердого тіла, гідродинаміки, фізики атомного ядра і елементарних частинок, квантової теорії поля, фізики плазми. Зробив багато видатних наукових відкриттів. Засновник школи фізиків-теоретиків. Академік АН СРСР (1946) та низки зарубіжних академій. Лауреат Державних премій СРСР (1946, 1949, 1953), Ленінської премії (1962) та Нобелівської премії у галузі фізики (1962). Помер у Москві [1, 4, 7].

***

У 1932 році Ландау переїхав до Харкова, у новий науковий центр — Український фізико-технічний інститут (УФТІ) за запрошенням директора інституту І. В. Обреїмова. Багато пізніше Іван Васильович розповідав, що у ЛФТІ Ландау недооцінювали, він мав складні стосунки з директором Іоффе. А він, Обреїмов, знаючи, наскільки талановитим є Ландау, запропонував йому посаду завідувача теоретичного відділу УФТІ і повну свободу дій: у підготовці кадрів молодих теоретиків і у виборі наукової тематики. Фактично Обреїмов уперше створив у системі фізичних інститутів країни теоретичний відділ.

Завдання Ландау були зрозумілими від самого початку: організація теоретичного відділу, виявлення творчої молоді та робота з нею, наукова діяльність у галузі теоретичної фізики, педагогічна робота у вишах Харкова, написання книжок та оглядів із теоретичної та загальної фізики, творчі контакти з експериментаторами УФТІ.

Після переїзду Ландау до Харкова УФТІ став одним із найкращих світових центрів фізичної науки. При інституті почав видаватися «Фізичний журнал Радянського Союзу», який набув світової популярності.

Влітку 1934 року в Харкові відбулася Міжнародна конференція з теоретичної фізики. На ній були присутні видатні вітчизняні та зарубіжні теоретики: В. О. Фок, І. Є. Тамм, Я. І. Френкель, Е. Вільямс, І. Валлер і навіть Нобелівський лауреат Нільс Бор, якого Ландау вважав своїм вчителем. На подвір’ї УФТІ можна було бачити, як Бор з Ландау гуляли, жваво обговорюючи наукові проблеми.

Щодо науково-організаційної діяльності Ландау при створенні теоретичного відділу, ідея її полягала в такому: молода людина, яка хотіла б присвятити себе теоретичній фізиці і бажала з цією метою працювати під керівництвом Ландау, обов’язково мала скласти особисто Ландау іспити з так званого теормінімуму, який охоплював основні розділи теоретичної фізики.

Програми теормінімуму дуже ретельно розроблялися самим Ландау для того, щоб у жодному разі не перевантажувати їх зайвими деталями і не ускладнювати складання іспитів. Відбирали дійсно тільки найважливіше. З фізичних розділів треба було скласти вісім іспитів і окремо — іспит з математики. Ландау дуже пишався вигаданою ним назвою «теормінімум», яка відповідала загальному стилю того часу. Тільки після складання теормінімуму молода людина включалася в групу Ландау і могла навіть звертатися до нього на «ти».

Кожному з них Ландау надавав тему наукової роботи, яку потрібно було виконати самостійно. Закінчена робота зазвичай була згодом дисертаційною. У Харкові першими, хто склав теормінімум і став його учнями, були О. С. Компанієць і Є. М. Ліфшиць. Третім був О. І. Ахієзер, четвертим — І. Я. Померанчук і п’ятим — Ласло Тісса.

У Харківському механіко-машинобудівному інституті було відкрито фізико-механічний факультет, його деканом став І. В. Обреїмов. На цьому факультеті Ландау керував кафедрою теоретичної фізики, а з 1935 року він став також завідувачем кафедри експериментальної фізики в Харківському університеті. До викладання Ландау залучав співробітників очолюваного ним теоретичного відділу УФТІ. При цьому педагогічна робота була обов’язковою і діяв принцип ротації, тобто кожен співробітник викладав у різні роки різні курси. У такий спосіб досягалося те, що теоретична і загальна фізика найкращим чином засвоювалися молодими співробітниками.

Педагогічній діяльності Ландау надавав величезного значення, і його методи викладання та навчальні програми з повним правом можна назвати революційними. Загальну фізику на першому курсі фізичного факультету він читав сам. Курс охоплював механіку і молекулярну фізику. Скільки в них є підводного каміння! І як усе це просто, зрозуміло та логічно викладав Ландау, який ніколи не використовував зайвої математики і не розповідав деталей експериментів, що могли б тільки затуманити зрозумілу фізичну картину. Основні досліди демонстрували на лекціях: це робив спеціальний асистент. Лекції Ландау із загальної фізики в Харківському університеті були настільки чудовими, що їх відвідували не тільки співробітники теоретичного відділу, а й такі видатні вчені, як Л. В. Шубников, В. С. Горський і Л. В. Розенкевич [2].

***

За неповних п’ять років перебування в Харкові Ландау виконав величезну роботу. Він і його учні стали читати курси загальної та теоретичної фізики абсолютно по-новому, викладаючи студентам новітні досягнення науки на високому професійному рівні. Надалі це стало традицією фізмату і фізфаку ХДУ. У Харкові Ландау задумав і почав створювати зі своїми учнями унікальний багатотомний курс «Теоретична фізика». Саме у харківський період за видатні наукові заслуги Ландау були присвоєні ступінь доктора наук (без захисту дисертації) й звання професора [9].

***

На жаль, реформування викладання фізики зачіпало інтереси низки представників старої професури, проти Ландау накопичувалися образи й амбіції, що чекали свого виходу. У березні 1937 року Ландау був звільнений з університету. Мотивів звільнення в наказі не вказано, але, як з’ясувалося згодом, причиною звільнення була нібито «пропаганда ідеалізму». Очевидно, що на його адресу були доноси і наклепи.

Навесні 1937 року Ландау переїхав до Москви, де став завідувати теоретичним відділом нового Інституту фізичних проблем під керівництвом П. Л. Капиці. Там він і працював до кінця свого життя. Як показав час, переїзд до Москви був наймудрішим кроком Ландау, бо цей крок врятував йому життя. Адже міцнів сталінський терор, всією країною котилися хвилі репресій, вбиваючи ні в чому не винних людей. Незабаром «чорні воронки» приїхали і на двір УФТІ та взяли на заклання Шубникова, Горського і Розенкевича ― чудових людей і першокласних учених. Якби Ландау залишився в Харкові, він, напевно, розділив би долю своїх товаришів, і його б розстріляли. У Москві ж хвиля терору докотилася до Ландау лише за рік, у 1938. Йому пощастило залишитися живим і вийти на свободу тільки завдяки заступництву П. Л. Капиці, який не побоявся написати листа особисто Сталіну і взяти Ландау на поруки [2].

***

Харківський період виявився для Ландау винятково плідним, ставши трампліном для майбутніх великих звершень. Саме тут було закладено фундамент досягнень великого теоретика. Тут він знайшов однодумців, учнів і друзів. Тут віднайшов найближчого товариша-співавтора Є. М. Ліфшиця. Тут зустрів кохання всього життя ― майбутню дружину Конкордію Дробанцеву [9].

***

Зі спогадів колишньої співробітниці УФТІ К. А. Паніної:

Саме в Харкові молодий учений започаткував так звану «школу Ландау». Я навчалася в ній і пишаюся тим, що вважалася однією з кращих його вихованок. Своєрідність навчання полягала в тому, що учні були однолітками свого вчителя, або лише на кілька років молодші за нього. Усі учні були на «ти» один з одним і навіть з самим Ландау. І це було зовсім не панібратство. З Ландау ніколи не було нудно. Часто учні вступали в суперечку з учителем. Він був неперевершеним суперечником: гарячим і різким, але не грубим, дотепним та іронічним. Міг перебивати опонента, але, якщо був неправий, завжди визнавав це. Наукова суперечка була для нього поєдинком, у якому був важливий результат, а не форма розмови. У нього не було бажання образити чи принизити суперника, а був лише азарт великого гравця. У науці і в житті Ландау не переносив чиношанування, був глибоко демократичним і легкодоступним для контактів. Хоча на дверях свого кабінету в УФТІ він вивісив напис «Л. Д. Ландау. Обережно: кусається!», кожен міг звернутися до нього за порадою чи допомогою. За зовнішньою різкістю в ньому приховувалися доброта і велике серце. Ці риси характеру і беззаперечний авторитет зробили його «верховним науковим суддею» для учнів і колег.

Хочеться згадати й неабияке почуття гумору, притаманне Ландау. У молоді роки він вважав перше квітня справжнім святом і завжди відзначав. Наприклад, на інститутській дошці оголошень з’являвся наказ: замдиректора перевести на посаду двірника, а пічника ― у замдиректори. Одного разу весь інститут готувався до зустрічі чемпіона світу з шахів М. Ботвинника, який нібито мав провести сеанс одночасної гри з фізиками. Зал прикрасили транспарантами, зібралось багато народу. А потім на сцену вийшов Ландау і привітав усіх з першим квітня! Лев Давидович любив усе жартома класифікувати: жінок ― за мірою краси, фізиків ― за внесок у науку. Себе він довго скромно відносив до класу «два з половиною», і тільки коли одержав Нобелівську премію, «перевівся до другого класу» [6].

Джерела

1. Астахова К. Ландау Лев Давидович // Харківщина : енциклопед. слов. / редкол.: С. І. Посохов та ін. ― Харків, 2014. ― С. 204 : фот.

2. Ахиезер А. И. Лев Давидович Ландау (1908–1968). К 90-летию со дня рождения [Електронний ресурс] // Национальный научный центр ХФТИ. ― Електрон. текстові дані. ― URL: https://www.kipt.kharkov.ua/itp/akhiezer/ru/recollections/landau_90/, вільний (дата звернення: 23.05.2025). ― Назва з екрана.

3. Жизненный путь Льва Давидовича Ландау // Нобелевские лауреаты Слобожанщины / Ю. Л. Волянский и др. ― Харьков, 2005. ― С. 120–244.

4. Ландау Лев Давидович // Харьковский политехнический : ученые и педагоги / Ю. Т. Костенко и др. ― Харьков, 1999. ― С. 172–173 : фот.

5. Ландау Лев Давидович (1908–1968) // Навіки в пам’яті (меморіальні дошки НТУ «ХПІ») : довідник / Л. Л. Товажнянський, В. І. Ніколаєнко, Ю. Д. Сакара. ― Харків, 2014. ― С. 38–39 : фот.

6. Паніна К. Друзі називали його «Дау» : [бесіда з колиш. співробітницею УФТІ Катериною Паніною] / записав Віталій Стегній // Слобідський край. ― 2008. ― 19 січ. ― С. 17 : фот.

7. Ранюк Ю. М. Ландау Лев Давидович // Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2016. ― Т. 16. ― С. 504–505 : фот.

8. Софроний В. В. Лев Давидович Ландау : к 100-летию гения // UNIVERSITATES. Наука и просвещение. ― 2008. ― № 1. ― С. 60–73 : фот.

9. Ульянов В. В. Ландау в Харькове. ― Харьков : ХНУ, 2008. ― 40 с. : фот.