Литвиненко Ю. Ю.

 

Меморіальну дошку на честь Ю. Ю. Литвиненка встановлено 24 травня 2017 року на фасаді комунального закладу «Харківська гімназія № 63 Харківської міської ради» за адресою проспект Олександрівський, 43/19.

«Слава Україні! Героям слава!

Литвиненко Юрій Юрійович. 28.09.1979–16.12.2015.

У цій школі в 1986 – 1996 р. навчався лейтенант юстиції, замкомбата з правових питань 17-го батальйону 57-ої ОМБР Литвиненко Ю. Ю., який героїчно загинув 16 грудня 2015 р. в зоні проведення АТО, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України. Наказом Президента України від 8 квітня 2016 року був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня та нагрудним знаком "За вірність народу України" І-го ступеня (посмертно)»

Меморіальна дошка, присвячена пам’яті Юрія Литвиненка [Електронний ресурс] // Нові пам’ятники історії та культури Харківської області. Вип. 23. Пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на Харківщині на честь героїв АТО : (огляд. довідка за матеріалами період. вид. та інтернет-ресурсів 2017 р.) / Харків. обл. універс. наук. б-ка ; матеріал підгот. Казанцева Н. Ю. ― Текст. та граф. дані. ― Харків, 2017. ― URL: https://library.kharkov.ua/libdruk/LibKh-00000000242.pdf, вільний (дата звернення: 09.05.2025). ― Назва з екрана.

Про встановлення меморіальної дошки на честь Ю. Ю. Литвиненка.

Харків’яни ― герої російсько-української війни

Ю. Ю. Литвиненко

Литвиненко Юрій Юрійович (28.09.1979–16.12.2015) ― лейтенант юстиції, учасник російсько-української війни. Народився в селі Пащенівка Коломацького району [зараз Богодухівський район ― Уклад.]. Коли йому було 3 роки, загинув батько, родина переїхала до Харкова. Закінчив харківську школу, 2001-го ― з відзнакою юридичний факультет Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. 2007 року закінчив економічний факультет того ж вишу, здобувши ступінь магістра.

Протягом 2001–2002 років проходив строкову службу у Збройних Силах України, отримав 2 подяки від міністра оборони. Демобілізувавшись, працював у службі безпеки.

2 лютого 2015-го розпочалася його перепідготовка на військово-юридичному факультеті Харківського національного юридичного університету. 13 березня відбув до місця призначення ― у 17-й батальйон 57-ї бригади; лейтенант юстиції, заступник командира з правових питань.

16 грудня 2015 під час виконання бойового завдання потрапив під обстріл, зазнав контузії, стався обширний інфаркт. Вісім годин боровся Юрій за життя. Помер уночі в госпіталі міста Торецьк.

Похований у селі Шелестове Коломацького району [2].

***

Добросовісно виконував свої обов’язки: всі бійці вчасно отримали статус УБД, бойову тисячу, премії за підбиту ворожу техніку. До речі, Юрій Литвиненко створив практичний механізм здійснення бойових виплат для всієї України, про що розповідав у новинах на 1+1 пан Муженко. Часто виїжджав у найгарячіші точки оборони. Побратими розповідали, що він дуже відповідально ставився до чергувань, рятував бойову техніку на полі бою, завжди мав при собі гранати, щоб живим не потрапити в полон.

Харківська поетка Олена Рибка на третій день після загибелі Юрія Литвиненка присвятила йому вірш:

Тільки серце судомить: а як там Тобі в небесах?

Чи дорога легка? Чи зустріли Тебе побратими?

Квилить Мати: По яких же тепер відшукати стежках?

Як же світ віднайти за слідами легкими Твоїми?

Доня знає тепер ― це навіки безжальна війна.

Доні терпнуть долоні. Зривається вітер, лоскоче.

Голос лагідний Твій все ще в серці луна…

Доня знає всю правду. Та вірити доня не хоче.

А до Тебе тепер… Ціла вічність до Тебе тепер,

А до Тебе тепер ― ні перепусток, ані кордонів.

Притулився до серця ― і світ аж навколо завмер,

Вже чекають на Тебе в Небесному батальйоні.

Тільки серце судомить: а як там Тобі в небесах?

Мати гірко мовчить. Мати ридає нестримно.

Квітнуть маком сліди і зникають десь у степах,

І заносить снігами навіки твою Україну.

 

Зі спогадів побратимів Юрія Литвиненка.

Юрій Кобзавщук (позивний Грузин) ― зв’язківець, старшина батальйону: «Уперше познайомились вже при штабі в санаторії «Райдуга» міста Торецьк (тоді Дзержинськ). Передусім магнетизувала доброзичливість Юрія Литвиненка ― відкритої життєрадісної людини. Мав гарне почуття гумору, відзначався комунікабельністю, захоплював своїм мовленням, та разом із тим був людиною справи. А ще запам’ятався товариським і дуже відповідальним. Чудовий юрист, фахівець своєї справи: завзятий, швидко вчився, це точно було його навіть не роботою ― покликанням! Кожну справу, кожне доручення чи просто прохання сприймав напрочуд серйозно, усе пам’ятав до дрібниць. Навіть коли ми вже забували. Дійсно багато працював, бо все хотів встигати. Окрім штабної роботи, виходив також на оперативні чергування, в одному з таких щось і пішло не так. У день його смерті я, на жаль, був відсутнім, позаяк їздив у робоче відрядження. Не мав можливості бути й на похованні. Але приїздив на річницю смерті. Особисто знайомився з рідними, сердечно подякував за Юрія та за все, що було зроблено разом».

Віктор Прокопенко (псевдо Зодчий) ― командир третьої мотопіхотної роти: «Юрій був людиною співчутливою, тобто болісно сприймав смерті побратимів, надовго все брав до серця. Водночас завжди мав готовність допомогти іншим, не жаліючи себе, так би мовити. Не скажу, що його місце було на війні. Юрко вирізнявся розумом, швидко вчився і, безперечно, міг на «гражданці» виконувати будь-яку висококваліфіковану правову роботу, бути успішним. Але за покликом серця пішов разом із нами на війну. Не відзначався також фізичною силою, попри досить широку статуру, мав хронічні вади здоров’я, але все утаємничував, ніколи не наголошував на цьому й не вимагав до себе якогось особливого поблажливого ставлення» [1].

***

«З 17-го мотопіхотного батальйону повертався в густих сутінках. Десь у Краматорську появився 3G інтернет, і я вирішив виставити знімок у соціальних мережах. Найпершим під руку потрапило фото з вечора напередодні свята Збройних сил, на якому тоді ще невідомий мені чоловік танцює із колишньою затятою КВН-ницею, а тепер волонтеркою Анжелою Денисенко. Як тільки знімок став у Фейсбук, одразу ж з’явився під ним коментар. "Коли я побачила фото, то в мене аж серце кольнуло, ― написала мама офіцера. ― Дякую, що Ви влаштували мені віртуальну зустріч із сином".

А через десять днів замкомбата з правових питань Юрій Литвиненко загинув під Зайцевим. Не від кулі чи уламка. Під час шквального мінометного обстрілу в нього зупинилося перевтомлене війною серце.

Успішний юрист та економіст Литвиненко Юрій міг би уникнути війни законним шляхом. ― Мій син був зовсім невійськовою людиною. Але коли окупант ступив на українську землю, сказав: "Мамо, я в схроні сидіти не буду, піду захищати Вітчизну ― донечку, дружину, тебе", ― розповіла мені мати полеглого героя, доцент педуніверситету Наталія Микитівна Левченко. ― Я втратила чоловіка, який загинув, рятуючи чужу дитину, коли Юркові було всього два роки. У Зайцевому під мінометним обстрілом поліг і мій єдиний син, рятуючи також невідомих йому людей» [3, с. 102–103].

***

«За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі постановляю:

Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня

<…> ЛИТВИНЕНКА Юрія Юрійовича (посмертно) ― лейтенанта юстиції» [7].

Джерела

1. Литвиненко О. Насіяла війна хрестів по Україні [Електронний ресурс] : [ХХІ Всеукр. конкурс учнів. творчості] / Литвиненко Олеся // Слобожанські перлини. Вип. 1 : альм. дит. літ. творчості / Харків. акад. неперерв. освіти. ― Текст. та граф. дані. ― 2022. ― URL: http://edu-post-diploma.kharkov.ua/wp-content/uploads/2022/10/SP-2022-maket.pdf, вільний (дата звернення: 09.05.2025). ― Назва з екрана.

2. Литвиненко Юрій Юрійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. ― Текст. та граф. дані. ― URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Литвиненко_Юрій_Юрійович, вільний (дата звернення: 09.05.2025). ― Назва з екрана.

3. Логвиненко Л. А. Місячна соната війни : [есе, вірші, світлини] / Леонід Логвиненко. ― Харків : Майдан, 2016. ― 247 с. : іл.

4. Меморіальна дошка, присвячена пам’яті Юрія Литвиненка [Електронний ресурс] // Нові пам’ятники історії та культури Харківської області. Вип. 23. Пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на Харківщині на честь героїв АТО : (огляд. довідка за матеріалами період. вид. та інтернет-ресурсів 2017 р.) / Харків. обл. універс. наук. б-ка ; матеріал підгот. Казанцева Н. Ю. ― Текст. та граф. дані. ― Харків, 2017. ― URL: https://library.kharkov.ua/libdruk/LibKh-00000000242.pdf, вільний (дата звернення: 09.05.2025). ― Назва з екрана.

5. Памяти героя // Харьковские известия. ― 2016. ― 15 сент. ― С. 3.

6. Про встановлення меморіальної дошки [Електронний ресурс] : рішення виконкому Харків. міськради від 14.12.2016 № 871 // Реєстр актів харків. міськради. ― Текст. та граф. дані. ― URL: https://reestr.kharkiv.rocks/655549, вільний (дата звернення: 09.05.2025). ― Назва з екрана.

7. Про відзначення державними нагородами України [Електронний ресурс] : указ Президента України від 8 квіт. 2016 р. №132/2016 // Президент України : офіц. інтернет-представництво. ― Текст. та граф. дані. ― URL: https://www.president.gov.ua/documents/1322016-19899, вільний (дата звернення: 09.05.2025). ― Назва з екрана.