Валяшко М. О.

 

Дошку на честь М. О. Валяшка відкрито у квітні 2006 року на будівлі хімічного корпусу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою вулиця Фрунзе, 2 (нині Кирпичова). Автор дошки — скульптор С. Гурбанов.

«Тут з 1919 року по 1955 рік працював заслужений діяч науки України, професор, доктор хімічних і доктор фармацевтичних наук, завідувач кафедри органічної хімії, який зробив значний внесок у розвиток науки і вітчизняної хімічної промисловості Валяшко Микола Овксентійович».

Валяшку Миколі Овксентійовичу: [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 169–170 : фот.

З історії вищої освіти Харкова

М. О. Валяшко

Валяшко Микола Овксентійович (20.03(1.04).1871–25.01.1955) — вчений у галузі фармакології. Народився у м. Куп’янськ Харківської губернії (нині Харківської області). Закінчив фармацевтичні курси медичного факультету (1895) і природниче відділення фізико-математичного факультету (1904) Харківського університету, працював у ньому: провізор (з 1895), приват-доцент фармації (з 1905) та хімії (з 1907), професор фармації та фармакогнозії (з 1909). Засновник і перший ректор Харківського хіміко-фармацевтичного інституту (з 1921). Одночасно працював у Харківському технологічному інституті (з 1919, нині НТУ «Харківський політехнічний інститут»), професор, завідувач кафедри органічної хімії (1920–1955). Доктор хімічних наук (1919), доктор фармацевтичних наук (1937), професор (1930).

Автор понад 100 наукових праць з питань хімії лікарських речовин, спектрографічного дослідження органічних речовин, судової медицини. Відповідальний редактор «Українського хімічного журналу» (1929–1938). Голова Харківського товариства фізико-хімічних наук (з 1930) та Харківського відділення Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. Менделєєва (з 1934). Заслужений діяч науки УРСР (1946). Помер у Харкові [2, 4, 5].

***

«На долю майбутнього вченого суттєво вплинуло те, що ще за два роки до народження Миколи його батько придбав аптеку в центрі Куп’янська, в якій і відбулося перше знайомство хлопчика з фармацією. Саме батько відкрив перед дитиною дивний світ, що захопив його на все життя.

Аптека фактично була домівкою юного Миколи. У своїх спогадах про ті роки він писав: ″В аптеці проводив більшу частину часу, допомагав у роботі батькові. Виходячи на деякий час з аптеки, батько часто залишав мене чергувати на той випадок, якщо будуть відвідувачі під час його відсутності. Нерідко доводилося допомагати батькові у приготуванні різних ліків, заготовці лікарських трав. Саме тоді довелося отримати перші знання з хімії та фармації, причому ― практичним шляхом″.

У 1887 році родина Валяшко переїхала до Харкова. Овксентій Валяшко став працювати провізором в аптеці Сартасона, а Микола став учнем у тій самій аптеці. Юнак паралельно з роботою наполегливо оволодівав знаннями, що дозволило йому у 1889 році скласти на відмінно іспит при Харківському університеті на звання аптекарського помічника і перейти на службу до аптеки Лапіна. На той час аптека була найбільшою у місті, роботи вистачало, але допитливий юнак продовжував цілеспрямовано займатися самоосвітою. При аптеці існувала хіміко-бактеріологічна лабораторія, де починаючий хімік-аналітик мав можливість спробувати себе в дослідженнях.

Маючи схильність до наукової праці, у 1893 році Микола переходить на менш престижну роботу до Університетської клінічної аптеки, а у вільний час навчається на дворічних фармацевтичних курсах при університеті. Цей крок став визначальним у його становленні як вченого. Саме на фармацевтичних курсах його знання, набуті переважно практичним шляхом, отримують певне наукове підґрунтя, розширюється теоретична база знань з фармації. Так захоплення перетворилося у справу всього життя.

Через два роки він успішно склав іспит та отримав звання провізора, обійнявши посаду лаборанта у фармацевтичній лабораторії університету у професора А. Чічікова. Ще будучи лаборантом, Валяшко почав демонструвати неабиякий хист не тільки вченого, але й педагога. З 1896 р. він започаткував на кафедрі фармацевтичної хімії університету викладання аналітичної хімії для фармацевтів, істотно вдосконаливши цей процес, і створив нову фармацевтичну лабораторію при Харківському університеті. З цього часу і до кінця свого життя Валяшко постійно займається підготовкою хіміків, інженерів, фармацевтів і створенням наукових кадрів, одночасно здійснюючи науково-дослідницьку та громадську роботу» [7].

***

«Перші кроки у науці майбутній вчений зі світовим іменем почав робити ще під час свого перебування на посаді лаборанта в університетській фармацевтичній лабораторії в останньому десятилітті позаминулого століття. На сторінках звітів Харківського університету ім’я вченого-фармацевта Миколи Овксентійовича Валяшка з’являється наприкінці 1890-х років. У листі до редакції журналу ″Фармацевт″ молодий науковець підкреслював надзвичайну важливість для фармації використання досягнень аналітичної хімії. На його переконання, хімія досягла значних успіхів лише завдяки ″застосуванню у наукових дослідженнях аналізу, а до цього вона блукала у темряві″. Навіть зважаючи на певний максималізм, характерний для багатьох дослідників-початківців, не можна не відзначити справедливості даного судження, бо аналітична хімія дійсно встановлює зв’язок між теоретичною хімією та практичними роботами.

У вільний від викладацької роботи час Валяшко багато уваги приділяв керівництву науковими дослідженнями інших молодих вчених. Серед перших праць, виконаних під його безпосереднім керівництвом, слід згадати розвідки Я. Зільбера ″Дослідження кримського гіркого мигдалю″, Р. Зінченка ″Дослідження кримських вин″, І. Лівшиця ″Дослідження українських м’ятних олій″. Спільною рисою цих робіт було переконання авторів, яке повністю поділяв їх керівник, у необхідності більш широкого використання вітчизняними аптеками сировини місцевого походження для виготовлення різноманітних препаратів, що було б значно вигідніше, ніж закупати інгредієнти закордоном.

Значна частина наукових праць професора Валяшка з тих, що побачили світ у першому десятилітті ХХ століття, пов’язана з питаннями фітохімії. У них докладно розбираються питання хімічного складу речовин рослинного походження, що мають фармацевтичне значення. Широко відомі його роботи з вивчення та отримання рутину, рябініну, кемпфероля і деяких інших глюкозидів, з вивчення ефіроносних рослин та ефірних олій, смол, а також роботи у галузі судової хімії та технології фармацевтичних препаратів.

Його фітохімічні праці сприяли використанню української сировинної бази лікарських рослин. У них науковець докладно дослідив хімічні якості таких рослин, як горицвіт-адоніс, азалія з українського Полісся, колюча крушина, беладона, рицина. Ці праці мають велике практичне значення з точки зору розширення сировинної бази для виготовлення ліків. Достатньо, наприклад, зауважити, що робота Валяшка про касторову олію українського походження відіграла значну роль при вирішенні питання про необхідність розвитку культури рицини в Україні для отримання медичної касторової олії, оскільки до цього існували серйозні сумніви щодо доцільності культивації цієї рослини» [6].

***

«У 1910 році Харківський жіночий медичний інститут обрав М. О. Валяшка професором аналітичної хімії з дорученням організувати спектрографічну лабораторію. Це доручення було невдовзі виконано. Аналогів цій лабораторії у країні ще не було. Створена завдяки цій лабораторії школа спектрографістів вважається однією з кращих у світі, її дослідження найбільш повно систематизували досягнення вивчення спектрів поглинання в ультрафіолеті різноманітних хімічних сполук. 22 вересня 1919 року Валяшко захистив дисертацію, отримавши ступінь доктора хімії. У листопаді 1919 року Радою Харківського технологічного інституту його було обрано професором кафедри органічної хімії. На цій посаді він залишався до останніх днів свого життя» [7].

Джерела

1. Астахова В. Валяшко Микола Овксентійович // Харківщина : енциклопед. слов. / Харків. облрада, Харків. облдержадмін. ― Харків, 2014. ― С. 58 : фот.

2. Валяшко Николай Авксентьевич // Харьковский политехнический : ученые и педагоги / Ю. Т. Костенко и др. ― Харьков, 1999. ― С. 69 : фот.

3. Валяшко Микола Овксентійович (1871–1955) // Навіки в пам’яті (меморіальні дошки НТУ «ХПІ») : довідник / Л. Л. Товажнянський, В. І. Ніколаєнко, Ю. Д. Сакара. ― Харків, 2014. ― С. 14–15 : фот.

4. Валяшку Миколі Овксентійовичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 169–170 : фот.

5. Огар С. В. Валяшко Микола Овксентійович // Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2005. ― Т. 4. ― С. 61–62 : фот.

6. Фесенко В. Ю. Микола Валяшко ― становлення науковця (кінець ХІХ–початок ХХ ст.) // Гілея: наук. вісник. Зб. наук. праць. ― Київ, 2012. ― Вип. 7. ― С. 168–173.

7. Фесенко В. Ю. Між хімією та фармацією: життєвий шлях Миколи Валяшка // Збірник наукових праць. Сер. : Історія та географія / Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. ― 2012. ― Вип. 46. ― С. 206–210.