Смільський М. І.

 Дошку на честь М. І. Смільського відкрито у 1991 році за адресою вулиця Авіаційна, 1.

«В этом доме жил прославленный летчик, участник парада Победы, Герой Советского Союза Смильский Михаил Иванович».


Харківяни – Герої Радянського Союзу: М. І. Смільський 

«Смильский Михаил Иванович (5.09.1920 – 1.11.1990 [1]) – летчик. Родился в с. Мохначка (ныне Житомирской области). Служил в армии (с 1939). Окончил Одесскую военную авиационную школу летчиков (1940). Участник Великой Отечественной войны (с июля 1941). Командир эскадрильи, старший лейтенант. Герой Советского Союза (1943), награжден орденами и медалями. После войны продолжил службу в авиации. В течение 10 послевоенных лет возглавлял Центр подготовки лётчиков-истребителей ВВС СССР, база которого находилась под Волчанском. С 1970 г. – полковник запаса. Жил в Харькове. Был заместителем начальника Харьковской объединенной технической школы ДОСААФ, председателем федерации авиационного спорта Харьковской области. Умер в Харькове. Похоронен на кладбище № 2» [2, 3].

***

«Війну Михайло Смільський зустрів на Західній Україні у місті Стрий. Тоді він літав на винищувачі І-153, який називали чайкою. Це був маневрений літак, але в швидкості поступався німецьким мессерам. Та наші льотчики не боялися вступати в бій з ворожими літаками і нерідко виходили переможцями. Вже в перші дні війни Смільський брав участь у сорока повітряних боях і збив дваюнкерси. Але потім командир полку сказав своїм підлеглим:Батьківщина вимагає: треба пересісти на штурмовики. Льотчики розгублено мовчали: вони незнайомі з повітряними танками, і бомбити не їхня задача, бо вони – винищувачі. Але наказ є наказ. Освоювати нові машини Іл-2треба було швидко. А потім льотчики полюбили їх. Під Ленінградом вони розгромили ворожий аеродром. Що то було за видовище, коли на землі палали десятки фашистських стервятників! При нальоті на інший аеродром біля Старої Руси літак Смільського був підбитий. Михайло дотягнув до лінії фронту, намагався, як вчили, спланувати на ліс. Але важкий “Іл” пішов навкіс, рубаючи дерева. Відвалилися крила, хвіст. Життя льотчику врятувала броньована кабіна. Потім були бої під Москвою. Тут наші штурмовики завдавали нищівних ударів по танках гітлерівців. Особливо відзначалися старший лейтенант Костянтин Брехов і лейтенант Михайло Смільський. Вони літали парою, прикриваючи один одного, і в ескадрильї їх жартома називали брати-розбійники. Знищили не один десяток ворожих танків.

Наприкінці 1941 року після нальоту на чергову колону німецької техніки літак Смільського знову був підбитий: снаряд влучив у двигун “Іла”. Льотчик одержав поранення в голову. Втрачаючи свідомість, до останнього намагався вирівняти неслухняну машину, але земля невмолимо наближалася. Літак упав поблизу нашого військового зєднання. Непритомного льотчика із кабіни витягли танкісти. Прийшов до тями Михайло вже у медичній частині. Потім був госпіталь у Подольську. “Дуже важке поранення, –  сказав лікар. – Літати не будеш”. Але Смільський вважав інакше. У госпіталі не затримався. Втік, бо лікарі не поспішали виписувати. До своєї частини дістався з великими труднощами, ледве не замерз у дорозі. Смільський пройшов з боями всю війну, скрізь було нелегко. Але ніде не було так напружено, важко і страшно, як під Сталінградом. “Летиш через Волгу – потрапляєш у суцільне море зенітного вогню, повертаєшся – тебе зустрічають ворожі винищувачі, – згадує Михайло Іванович. Якось девяткаІлів на чолі з командиром ескадрильї старшим лейтенантом Смільським після успішного нальоту на колону ворожих танків і автомашин була атакована дванадцятьма мессерами. Ілиприйняли повітряний бій і вийшли з нього переможцями. Збили дві ворожі машини, одна з них на особистому рахунку Смільського. Всього за роки війни він збив вісім літаків, шість з них – на штурмовику.

Михайлу було лише 23 роки, коли йому доручили командування полком. Спершу я розгубився, – згадує Смільський, – не знав, що робити з моїми хлопцями. Але командир швидко завоював беззаперечний авторитет особистим прикладом – вміло вести бій і боротися до кінця. А що то були за хлопці! 29 льотчиків з полку Смільського були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Зі своїм полком Михайло Смільский воював у небі Криму, Білорусії, Східної Прусії. Закінчив війну під Кенігсбергом. Брав участь у параді Перемоги. Потім полковник Смільський ще довго служив у військовій авіації, літав на вісімнадцяти типах літаків. Зараз він зайнятий цілком мирною справою: працює заступником начальника Харківської об’єднаної технічної школи ДТСААФ» [4].

***

«Михаил Смильский воевал на Юго-Западном, Западном, Сталинградском, Южном и 3-м Белорусском фронтах. Защищал небо Ленинграда, Москвы и Сталинграда, освобождал Украину и Белоруссию. Совершил больше 200 боевых вылетов, лично уничтожил 8 фашистских самолётов в воздухе и 24 на земле, а также свыше 80 танков, 250 автомашин, 3 склада с горючим и боеприпасами. Был четырежды ранен. Вместе со своим боевым товарищем, также нашим земляком Федором Тюленевым Михаил Смильский входил в легендарную “золотую пятерку” летчиков, которые под Сталинградом первыми среди авиаторов были удостоены звания Героя Советского Союза. В 1947 году Смильский окончил Высшие лётно-тактические курсы усовершенствования офицерского состава. Затем занимал руководящие должности в авиационных частях, воспитывал курсантов в Ворошиловградском и Харьковском авиационных училищах, учил летать лётчиков из Китая, был консультантом по вопросам авиации на киностудии имени Довженко» [1].

Джерела

1.Пехлецов, Р. «…И провожал своих соколов в небо» // Время. – 1998. – 15 янв. : фот.

2. Смильский Михаил Иванович // Википедия. - URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B8%D0%BB_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87, свободный (дата обращения 13.09.2021). - Название с экрана.

3. Смильский Михаил Иванович // Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь. – Москва, 1988. – Т. 2. – С. 483 : фот.

4. Троян, А. Захищаючи рідне небо // Вечірній Харків. – 1985. – 6 трав. : фот.

5. Щербакова, Н. Боевая молодость Михаила Смильского // Красное знамя. – 1981. – 9 мая.

Комментариев нет:

Отправить комментарий