Пономарьов А. О.

 Дошку на честь А. О. Пономарьова відкрито 20 листопада 2019 року на фасаді загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 111 за адресою вулиця Бучми, 18 д.

 «Меморіальна дошка на честь випускника школи № 111 – учасника бойових дій в Афганістані Пономарьова Анатолія Олександровича, нагородженого орденом Червоної Зірки (посмертно)».

Харків’яни – воїни-інтернаціоналісти: А. О. Пономарьов

Пономарьов Анатолій Олександрович (26.12.1965 – 31.05.1985) – воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив харківську середню школу № 111. Працював на заводі «Електроприлад». Служив в армії (з 1984). Учасник війни в Афганістані. Загинув у бою. Похований у Харкові на кладовищі № 15. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1985, посмертно) [1, 2].

***

«На афганських дорогах у саперних підрозділах особливо цінувалися бійці, які працювали зі спеціально натренованими собаками. Там, де не спрацьовував міношукач, де саперний щуп вдарявся у гранітну твердь, вперед виходив інструктор-собаковод. Удвох зі своїм чотириногим напарником вони діставали з-під граніту смертоносні “сюрпризи”. Скільки молодих життів так було врятовано, знають добре ті, хто пройшов Афганістан. Наш земляк Анатолій Пономарьов був одним із таких відважних рятівників. У школі Анатолій захоплювався спортом, став майстром спорту зі стрільби із лука. Після закінчення школи поступав до авіаційного інституту на радіоелектронний факультет, але не набрав необхідної кількості балів. Пішов працювати на завод, у колективі цеху його дуже любили. 10 травня 1984 року хлопець одержав повістку з військкомату. Потім був навчальний підрозділ у Середній Азії. У грудні 1984 року Анатолій отримав свідоцтво інструктора-собаковода мінно-пошукової групи. Через декілька днів після випуску він уже був під Гератом. За п’ять місяців служби молодший сержант Пономарьов зі своїм вірним собакою знайшов чимало бандитських “гостинців”, врятував життя багатьом товаришам-однополчанам. На одному з бойових виходів він дістав поранення в ногу, а собака – контузію: спрацювала міна. 31 травня 1985 року Анатолія включили в групу забезпечення, яка мала прокласти шлях мотострілецькому підрозділу. Колона просувалася гірською дорогою. У місцях вірогідного мінування інструктор з собакою виходив із машини для пошуку. А попереду чатувала бандитська засада. Перші постріли прийшлися по головному БТРу, де знаходився Пономарьов – він був поранений у голову. Товариші намагалися його врятувати, викликали вертоліт, але вже було пізно… В школі, яку закінчив Анатолій, є меморіальна дошка з його іменем» [2].

Джерела

1.Молодший сержант Пономарьов Анатолій Олександрович (26.12.1965 – 31.05.1985) // Біль пам'яті Слобожанщини / Михайло Биков. – Харків, 2019. – С. 384–385 : фот.

2. Пономарьов Анатолій Олександрович // Біль пам'яті : книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 340–341 : фот.