Степаненко А. С.

 Дошку на честь А. С. Степаненка відкрито за адресою проспект Тракторобудівників, 110 у фоє загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 103.

«За мужність, відвагу та героїзм, проявлені при виконанні інтернаціонального боргу в Республіці Афганістан нагороджен орденом Червоної Зірки (посмертно) рядовий Степаненко Андрій Сергійович 22.V.1969 – 3.VII.1988 випускник 1986 р.

Хто воював в Афганістані,

Той бачить сльози матерів.

І рідна школа пам’ятає

Своїх загиблих там синів».

Нову дошку відкрито 11 грудня 2019 року на фасаді загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 103.

«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 103 – учасника бойових дій в Афганістані Степаненка Андрія Сергійовича, нагородженого орденом Червоної Зірки (посмертно)».

Харків’яни – воїни-інтернаціоналісти: А. С. Степаненко

Степаненко Андрій Сергійович (22.05.1969–3.07.1988) – воїн-інтернаціоналіст. Народився у м. Олонець (Карелія). Дитинство провів у Харкові. Закінчив загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 103. Працював лаборантом у Харківському інституті інженерів комунального будівництва. Служив в армії (з 1987). Учасник війни в Афганістані. Загинув від вибуху фугасу. Похований у Харкові на кладовищі № 3. Нагороджений медаллю “За бойові заслуги” (1988, посмертно) та орденом Червоної Зірки (1988, посмертно) [2, 3].

***

«Солдатське життя Андрія Степаненка почалося 4 липня 1987 року. Потім була підготовка в навчальному центрі в Середній Азії. А звідти – до Афганістану. Андрій мав шоферські права, сподівався, що вони знадобляться на армійській службі. Але тримати в руках кермо йому не довелося – служив сапером в окремому інженерно-саперному батальйоні під Баграмом. Разом із бойовими товаришами рядовий Степаненко забезпечував рух наших колон. Чимало бойових виходів мав він на своєму рахунку, займався буденною саперною справою і під пекучим сонцем, і на холодних, пронизливих вітрах. 3 липня 1988 року на маршруті під Файзабадом сапери знайшли черговий “подарунок” – величезний фугас. І не здогадалися, що він радіокерований. Під час знешкодження його прогримів вибух – Андрій Степаненко загинув. Могила солдата у Харкові. У школі № 103 є меморіальна дошка, присвячена відважному воїну» [3].

***

«Спекотний червневий день 1988 року. Рота йде на бойове завдання у бік Саланга. Техніка зупинилася – далі дороги немає. Далі – пішки. З кожним кілометром шлях все важче. Та ось і короткий привал. Рядовий Андрій Степаненко згадує дім, батьків. Родина кадрового військового немало поїздила країною. Народився Андрій у Карелії, потім була Псковщина. У перший клас пішов на Кавказі, а десятирічку закінчив уже в Харкові, у 103-ій школі. Тут прийшло до хлопця і перше кохання. Дівчина й зараз пише йому. Ці листи завжди з ним – у нагрудній кишені, поряд із фото, де вони удвох. Листи додому він пише нечасто. “Живий, здоровий, служу нормально. Часто згадую військові гарнізони, де минуло дитинство. Ще часто думаю про двох своїх дідусів – Леоніда Андрійовича, який у Велику Вітчизняну пройшов з боями всю Європу, і Миколу Івановича, льотчика, який ще в 1941-му літав бомбити Берлін. Так хочеться бути схожим на них! Служу я чесно – нікому з вас за мене червоніти не доведеться”.

22 травня хлопцю виповнилося дев’ятнадцять років. У такому віці життя прекрасне – навіть на війні. Але так хочеться, щоб скоріше минав час, так рветься серце до рідного дому. Андрій закреслює в календариках дні, які вже відслужив. І ось вже 364 минуло: рік без одного дня. І той день виявився останнім: на бойовому завданні з розмінування дороги Андрій Степаненко отримав смертельне поранення. Було це 3 липня 1988 року. Скорботна звістка дійшла до Харкова. Услід за повідомленням про загибель родина солдата одержала листа, під яким 19 підписів однополчан: “Андрій був для нас справжнім другом. Ціною свого життя він врятував нас. Клянемося, що не зганьбимо його імені”. 18 жовтня батькам Андрія було вручено медаль “Від вдячного афганського народу”. А 8 грудня рядовий А. С. Степаненко був посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки» [1].

Джерела

1.Головин, О. «За мене червоніти не доведеться…» // Вечірній Харків. – 1990. – 23 черв.: фот.

2. Рядовий Степаненко Андрій Сергійович (22.05.1969–3.07.1988) // Біль пам'яті Слобожанщини / Михайло Биков. – Харків, 2019. – С. 234–235 : фот.

3. Степаненко Андрій Сергійович // Біль пам'яті : книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 412–413 : фот.