Кузнєцов В. Є.

Дошку на честь В. Є. Кузнєцова відкрито 20 грудня 2018 року за адресою Чаплигінський провулок, 12 на фасаді школи № 59.

 

«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 59 – учасника бойових дій в Афганістані Кузнєцова Валерія Євгеновича, нагородженого орденом Червоної Зірки (посмертно)».

Торжественное открытие мемориальной доски на фасаде школы № 59 [Электронный ресурс] // Харьковский городской союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистовю – URL: http://afganec.kharkov.ua/index.php/public/1781--59, свободный (дата обращения: 24.12.2019). – Название с экрана.

Харків’яни – воїни-інтернаціоналісти: В. Є. Кузнєцов

Кузнєцов Валерій Євгенович (4.06.1955 – 15 (за іншими даними 19).01.1986) – воїн-інтернаціоналіст. Народився у с. Каракуліно (Удмуртія). Закінчив харківську середню школу № 59 і Харківське військове авіаційно-технічне училище (1975). Служив у вертолітному полку в Північній групі військ (Польща, 1975 – 1980), потім у Закавказькому військовому окрузі (Грузія, 1980 – 1983). Учасник війни в Афганістані (з 1983). Загинув в бою під Кандагаром. Похований у Харкові. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1986, посмертно) [1, 2].

***

«Після закінчення училища молодого лейтенанта-борттехніка призначили до Північної групи військ. Тут минули перші п’ять років служби. Потім офіцерська доля привела на Південь, до Закавказзя. Тут Валерій зустрів Таню – свою майбутню дружину. Тут згодом народилася дочка Іринка. Йшов 1981 рік. Відгомін неоголошеної афганської війни долинав і до їхнього гарнізону. Дехто з товаришів вже побував в Афганістані. У вересні 1983-го настала черга й Кузнєцова. Служба була нелегкою: польоти в складних умовах, в горах і тісних ущелинах, часто під обстрілами душманів. Часом шанси загинути і залишитися в живих були рівні: все залежало від майстерності й досвіду екіпажу. Після небезпечного афганського відрядження Валерій повернувся до свого гарнізону. Зустріч з родиною, відпустка. Не гаючи часу, він готувався до вступу в академію.

Але хтось вирішив інакше, і в жовтні 1985-го старший лейтенант Кузнєцов знов одержав призначення до Афганістану, у місто Кандагар. І знову польоти на рідній “вісімці” (вертоліт МІ-8): розвідка, підвезення боєприпасів і пального, висадка десанту, евакуація поранених. Невдовзі Валерій несподівано побував на Батьківщині. Привід для цього був гіркий: супроводжував тіла загиблих товаришів у цинкових трунах. На кілька днів Кузнєцов заїхав до Харкова, побачився з батьками. На душі було важко, але він намагався це приховати. І знову Кандагар, знову бойові польоти. Повертаючись із кишлака Шахджой після висадки десанту, потрапили під обстріл великокаліберних кулеметів. Машина одержала пробоїни, загорілася. Полум’я вдалося загасити, хоча без опіків не обійшлося. Саме у цей час старший лейтенант Кузнєцов був представлений до чергового звання. Командир високо охарактеризував льотні й особисті якості борттехніка. 12 січня 1986 року Валерій відправив до Харкова черговий лист: “…Днів із десять знову не будемо на основній базі. Дуже за вами скучив. Сподіваюся, що наприкінці цього року побачимося”. Цього листа батьки капітана Кузнєцова одержали 20 січня.

А через два дні до Харкова прилетів бойовий друг Валерія. Він розповів усе… 19 січня душмани напали на формування афганських військ. Ті попросили допомоги. Вертольоти здійнялись у повітря. Кузнєцов вилетів не з своїм екіпажем – з іншим, де не було борттехніка. Виконавши бойове завдання і вже повертаючись на базу, екіпаж одержав команду змінити курс і забрати команду поста. Машина прийняла на борт п’ятьох десантників. Усе йшло за планом. Та за два десятки кілометрів від бази по вертольоту відкрила вогонь ще одна банда. Машина одержала пробоїни у хвостовій частині й почала втрачати керування. Екіпаж міг би залишити борт, але з ними були десантники без парашутів. Вирішили йти на вимушену посадку. Залишалося якихось двісті метрів до землі, коли у машину влучив “стінгер” – ракета класу “земля – повітря”. Вертоліт запалав. Усі, хто був на борту, загинули…

У харківській школі №59, яку закінчив Валерій Кузнєцов, є стенд, присвячений герою. Його документи та особисті речі зберігаються в музеї бойової слави СПТУ №37, де зібрано матеріали про всіх воїнів-інтернаціоналістів Московського району» [1].

Джерела

1.Головін, А. «Сьогодні прилетіли з чергування…» // Вечірній Харків. – 1989. – 15 лип.

2. Кузнєцов Валерій Євгенович // Біль пам'яті : книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 210–211 : фот.