Підпільно-партизанська група М. Я. Франкова

Дошку на честь харківських підпільників відкрито за адресою провулок Кузнечний, 2.

«У цьому будинку у квартирі І. С. Щербака в 1941 – 1943 рр. була конспіративна явка харківського підпілля і командира підпільно-партизанської групи М. Я. Франкова».

З історії підпільної боротьби у Харкові в часи німецько-фашистської окупації: група М. Я. Франкова

Франков Микола Якович (1911 – 23.03.1991) – підпільник. Закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, викладав у ньому. Учасник харківського підпілля під час окупації (1941 – 1943). Нагороджений орденами та медалями. Після війни повернувся до інституту, понад 30 років завідував кафедрою. Кандидат технічних наук [3, 4].

***

«Після закінчення Одеського залізничного технікуму Микола Франков працював машиністом на Магнітці, випробувачем паровозів на Полтавському паровозоремонтному заводі. Потім переїхав до Харкова, закінчив вечірнє відділення ХІІТу. Після служби в армії повернувся до інституту на викладацьку роботу. Працював над кандидатською дисертацією, але захистити її не встиг – почалася війна. Дружина з двохрічною дочкою евакуювалися, а Микола Якович залишився для роботи у підпіллі. “У листопаді 1941 року з групою бійців Харківського партизанського загону ми прибули з Києва до Харкова, – згадує Франков, – встановили зв’язок з підпіллям Нагірного району. Мене було призначено командиром створеної у місті підпільно-партизанської групи. Розпочали ми з організації конспіративних квартир і явок: на вулиці Анрі Барбюса – у Г. С. Зозулевич, на Конторській – у Л. І. Клягіної, в Кузнечному провулку – у І. С. Щербака та в інших місцях. Розгалужена мережа опорних пунктів давала можливість одержувати інформацію з різних районів міста. За окремими членами групи були закріплені певні райони й об’єкти. Так, наприклад, зону Харківського мосту і станції Левада контролював Іван Семенович Щербак, якому допомагали його дружина та дочки. Підпільники саботували відновлювальні роботи на залізниці та міській електростанції. У ніч з 6 на 7 листопада 1942 року вони дали сигнали нашій авіації, яка розбомбила важливі залізничні об’єкти. Рух поїздів був паралізований. Підпільники виводили з ладу зв’язок ворога, зривали графіки формування поїздів. Ризикуючи власним життям, визволяли полонених, рятували поранених. Наша група вела активну розвідувальну роботу. Дані про розташування воєнних об’єктів ворога, пересування його частин доставлялися через лінію фронту командуванню Червоної Армії”. Після визволення Харкова Микола Якович багато сил доклав до відбудови рідного міста. Після війни багато років викладав у ХІІТі. Ось уже шість років він на заслуженому відпочинку. Груди ветерана прикрашають нагороди за бойові й трудові заслуги» [5].

***

«В Харківському історичному музеї в залі Великої Вітчизняної війни звертає на себе увагу саморобний радіоприймач. З його допомогою в окупованому фашистами Харкові в квартирі Щербаків у Кузнечному провулку регулярно слухали й записували передачі Радінформбюро. А потім звідси розповсюджувалися листівки, підтримуючи в людях віру, що не вічний морок окупації. І переписувалися ці листівки буквально під носом у фашистів: на першому поверсі будинку містилася німецька будівельна організація. Родина Щербаків (батько, мати і дві дочки) не була залишена в Харкові для підпільної роботи. Вони просто не змогли евакуюватися через важкий стан нареченого старшої доньки Алли – Володі Соколова. Складна травма надовго прикувала хлопця до ліжка – і вся родина залишилася в окупованому місті. Батько, Іван Семенович, був висококваліфікованим інженером, багато років пропрацював на ГЕС-1, яка перед приходом фашистів була зруйнована. Німці запропонували йому очолити будівельний відділ електростанції. І він погодився, сподіваючись завадити її відбудові. Родині Щербаків дозволили залишитися у своїй квартирі на другому поверсі. Незабаром молодша дочка Сусанна випадково зустріла у місті свого інститутського викладача М. Я. Франкова. Йому, командиру партизанського загону, треба було терміново змінити місце проживання. І Щербаки без вагань не тільки надали Миколі Яковичу притулок, але й включилися в підпільну роботу. Мати, Варвара Самійлівна, перешила із старих речей цивільний одяг для п’ятьох бійців, врятованих партизанами із ворожого полону. А Іван Семенович добув для них документи, щоб група Франкова переправила їх через лінію фронту. І навіть лежачий, закутий у гіпс Володя Соколов допомагав, чим міг: змайстрував той самий радіоприймач. Але не тільки Франкову допомогла у важку годину дружна родина Щербаків. Так само, не вагаючись, вона врятувала Ольгу Брагіловську – подругу Алли Щербак. Коли у грудні 1941-го німці видали наказ про термінове виселення всіх харківських євреїв у бараки за містом, Алла побігла до подруги, яка вже збиралась у дорогу. “Ти нікуди не підеш! Поживеш поки у нас”, – твердо сказала Алла. У той час у квартирі на Кузнечному вже переховувався Франков, але й Ольга отримала тут притулок. Дівчина теж стала допомагати підпільникам: переписувала листівки, переводила статті з німецьких газет. “У цій родині ще до війни знаходили підтримку всі, хто потребував допомоги. І у війну тут ділилися останнім шматком хліба. Все віддавали, усім ризикували, навіть життям”, – згадує Ольга Наумівна Брагіловська, для якої квартира на Кузнечному і сьогодні теплий, добрий дім, що зігріває її все життя» [2]

Джерела

1. Корж, М. Родина І. С. Щербака. Явка М. Я. Франкова // На віку, як на довгій ниві : автобіогр. повість / М. Корж. – Харків, 2000. – С. 137–138.

2. Лебедєва, В. «І, отже, життя продовжується…» // Вечірній Харків. – 1993. – 26 серп.: фот.

Про родину І. С. Щербака.

3. Франков Микола Якович; Щербак Іван Семенович // Книга Пам'яті України. Харківська область. Переможці. – Харків, 2008. – Т. 2. – С. 296­–297.

4. Николай Яковлевич Франков // Слово ветерена. - 30 марта.
5. Чиркін, Г. З когорти сильних духом // Вечірній Харків. – 1987. – 22 верес.: фот.

Про підпільника М. Я. Франкова.