Школа Червоних Старшин

Дошку на честь Школи Червоних Старшин відкрито у 22 вересня 

1968 р. за адресою вулиця Семінарська, 46 на будівлі, в якій в різні часи містилися Духовна семінарія, Школа червоних старшин, Харківське авіаційно-технічне училище. Нині будівля належить Харківському апеляційному адміністративному суду.

«Здесь с мая 1920 по август 1938 г. находилась Школа Червоных Старшин им. ВУЦИКа».

Троян, А. Перед лицом старшего поколения // Красное знамя. - 1968. - 26 сент.: фот.

Про відкриття дошки.

Військові учбові заклади Харкова: Школа Червоних Старшин

«В Харькове, на Холодной горе сохранилось здание, где размещалась в свое время Школа Червоных Старшин. Она была основана в 1920 году, в первые же месяцы после освобождения Харькова от белогвардейцев. Первым ее начальником стал Петр Кириллович Солодуб. Поначалу школа насчитывала всего 200 курсантов-пехотинцев. В августе 1920 года штат был расширен до 500 человек, открыты новые отделы: артиллерийский – на 200 курсантов и кавалерийский – на 125. Однако недолго пришлось им учиться. Вскоре свыше 300 курсантов и командиров были направлены на врангелевский фронт. Только в феврале 1921 г. курсанты приступили к нормальной учебе. В июне 1921 г. состоялся первый выпуск. Школа дала Красной армии 91 командира – 76 пехотинцев и 15 кавалеристов» [5].

«Школу Червоних Старшин було організовано 26 червня 1920 р. наказом Реввійськради Південно-Західного фронту. першими її курсантами стали червоноармійці, сільські хлопці, молоді робітники. Курсантам часто доводилося брати участь у бойових діях. Вже восени 1920 р. в складі 3-ї Київської бригади вони воювали з бандами Махна. Взимку 1921 р. курсанти повернулися до Харкова. Школу передислокували з Бурсацького узвозу (нині приміщення інституту культури) на Холодну гору. Свій бойовий досвід курсанти поповнювали теоретичними знаннями. 20 червня 1921 р. відбувся перший випуск червоних командирів. У 1922 р. школа отримала ім’я ВУЦВК. Почесними курсантами стали Г. І. Петровський, М. О. Скрипник, М. В. Фрунзе. Роботою школи безпосередньо керували Й. Е. Якир і І. Н. Дубовий. Курсанти випускали власну газету і журнал “Червоний юнак”, де публікували свої вірші й оповідання. У школі працював літературний гурток, яким керував письменник О. Копиленко. Часто в школі бував і відомий гуморист О. Вишня. 1 травня 1922 р. курсанти школи разом з усім особовим складом Червоної армії приймали Червону присягу. На параді військ Харківського гарнізону, що відбувався на іподромі, курсанти клялись у вірності своїй країні. І присяги вони дотримувалися. Тому свідчення – життєвий шлях багатьох випускників школи. З її стін вийшли сотні командирів, які стали на чолі полків, дивізій і армій у битві з фашистськими загарбниками. У серпні 1938 р. Харківська школа червоних старшин була переформована в артилерійське училище протитанкової артилерії. У переможному 1945-му училище було нагороджено орденом Червоного Прапора» [1].

Зі спогадів полковника Ф. Гончарова:

«Минуло понад п’ятдесят років відтоді, як я з великою групою донбасівських хлопців прибув до Харкова, на Холодну гору, в гарний триповерховий будинок, де містилася Школа червоних старшин, а подія ця не тьмяніє в пам'яті. На другому поверсі навчального корпусу поряд з клубом була розташована кімната бойової слави. Тут курсанти із замиранням серця знайомилися з історією своєї школи, з її героями. Начальником школи під час мого навчання був С. Міщенко. Я нечасто бачив його, але про одну пам'ятну зустріч хочу розповісти. Сталася вона весною 1931 року. Якось по обіді днювальний повідомив, що мене викликає начальник школи. Біжу і пригадую, що ж я такого накоїв. Заходжу до кабінету, а начальник, привітавшись, запитує: “Скажіть, товаришу Гончаров, коли ви востаннє були в місті в увільненні?” – “Два місяці тому.” – “І чого ж ви не ходите до міста?” – “А що там робити? Мені і тут добре: читаю, пишу.” – “В увільнення, товаришу курсант, ходити потрібно – в театри, кіно, музеї. Ось вам два квитки: сьогодні підете в кіно, а завтра – в оперний театр”. Назавжди запам’ятався мені наш курсовий командир Андрій Лаврентійович Гетьман, нині відомий воєначальник, Герой Радянського Союзу. Він закінчив нашу школу у 1924 році, а в 1930-му повернувся до неї вже на посаду курсового командира. Він вмів надихати нас на долання труднощів, ділився багатими знаннями тактики і зброї. Поважали і любили ми й командира нашої кулеметної роти Федота Федоровича Пося. Це була надзвичайна людина. Він і стріляв відмінно, і заняття з теорії стрілецької справи провадив дохідливо, і співав чудово. А як натхненно розповідав про відшумілі битви громадянської війни! Його можна було слухати годинами. Взагалі школа мала досвідчений командний і викладацький склад, який допомагав нам, простим хлопцям, якнайшвидше стати висококваліфікованими військовими спеціалістами. Всі курсанти багато читали. В школі була добре поставлена художня самодіяльність, діяли літературні гуртки, якими керували відомі письменники: поетичним гуртком – Володимир Сосюра, а прозаїчним – Петро Панч. 1 травня 1930 року наш курс приймав присягу. І цій присязі ми лишилися вірними назавжди» [2]

***

«Школа Червоных Старшин по подготовке военных специалистов размещалась с мая 1920 по август 1938 гг. на Холодной горе в помещении бывшей духовной семинарии (ул. Володарского, 46). В ней готовились командные кадры для Красной Армии. Комиссаром школы был М. П. Кирпонос. Ее слушателями были К. С. Москаленко (будущий маршал, дважды Герой Советского Союза), будущие генералы А. Л. Гетман, С. Г. Поплавский, Ф. Ф. Жмаченко, В. И. Бакин, И. Д. Бурмаков, К. Н. Деревянко, Е. П. Шаповалов и другие. Главный учебный корпус школы – кирпичное оштукатуренное здание, расположенное в глубине участка. Во время войны здание было частично разрушено, а потом восстановлено. На главном фасаде установлена мемориальная доска из белого мрамора в честь школы и металлическая доска с именами Героев Советского Союза, которые учились и служили в школе» [4].

Джерела

1. Берестовий, А. Незабутня сторінка історії // Вечірній Харків. – 1981. – 16 черв.

2. Гончаров, Ф. Незабутні роки // Літературна Україна. – 1980. – 15 лип.

Спогади колишнього курсанта ШЧС.

3. Дубровин, А. Школа червоных старшин // Красное знамя. – 1982. – 28 нояб.

4. Материалы к Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР / Укр. о-во охраны памятников истории и культуры. – Киев : [б. и.], 1984. – Вып. 2 : Харьковская область. – С. 204–205.

5. Чекалин, В. Кузница командных кадров // Военные знания. – 1969. – №5. – С. 10–11.

6. Червоний юнак : ювілейн. зб. до 10-річчя школи червоних старшин ім. ВУЦВК 1920 – 1930. – Харків : Вид-во Харк. міськ. ради, 1931. – 92 с.

7. Школа Червоних старшин // Всесвіт. – 1928. – №9. – С. 7 : фот.