Герої Радянського Союзу, випускники Школи Червоних старшин

Дошку на честь Героїв Радянського Союзу відкрито за адресою вулиця Семінарська, 46 на будівлі, в якій в різні часи містилися Духовна семінарія, Школа червоних старшин, Харківське авіаційно-технічне училище. Нині будівля належить Харківському апеляційному адміністративному суду.

«Здесь в ШЧС им. ВУЦИКа учились и служили удостоенные звания Героя Советского Союза Маршал Советского Союза Москаленко К. С., Генерал армии Гетман А. Л., Генерал армии Поплавский С. Г., Генерал армии Жмаченко Ф. Ф., Генерал-полковник Кирпонос М. Н., Генерал-лейтенант Бурмаков И. Д., Генерал-майор Шаповалов Е. П., Полковник Недбаев В. И., Подполковник Ребрик К. Ф.».

З історії військової освіти в Харкові: Герої Радянського Союзу, випускники Школи Червоних Старшин

«Генерал армії Герой Радянського Союзу Станіслав Поплавський називав себе червоностаршинцем. Сотні посивілих ветеранів наших Збройних Сил також з гордістю промовляють це слово. Багатьом воно зараз незрозуміле. Адже з того часу, коли вулицями Харкова стрункими рядами проходили військові з літерами ШЧС на петлицях, минуло немало років. ШЧС – Школа Червоних Старшин – була організована в Харкові у 1920 році, коли громадянська війна на Україні досягла апогею. Червоній армії були потрібні командирські кадри. До школи прибували кращі – червоноармійці, молоді робітники, сільські хлопці. За час існування ШЧС відбулось 22 випуски. Армія одержала велике поповнення висококваліфікованих командирів. Після випуску більшість із них продовжили навчання у військових училищах, стали льотчиками, танкістами, артилеристами, командували великими з’єднаннями» [1].

***

«1 травня 1922 р. весь особистий склад Червоної армії вперше приймав Червону Присягу. У цей день у Харкові на параді військ гарнізону клялись у вірності своїй країні й курсанти Школи Червоних Старшин. Разом з усіма приймали присягу курсант-артилерист Кирило Москаленко, курсанти-піхотинці Іван Бурмаков і Кузьма Дерев’янко. У майбутньому К. С. Москаленко став заступником міністра оборони СРСР, Маршалом Радянського Союзу, двічі Героєм Радянського Союзу. І. Д. Бурмаков став генерал-лейтенантом, командиром дивізії. У Сталінграді він брав безпосередню участь у полоненні гітлерівського фельдмаршала Паулюса, а за штурм Кенігсберга був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. К. М. Дерев’янко був начальником штабу армії, яка у 1943 р. визволяла Харків. А в 1945 р. генерал-лейтенант Дерев’янко на борту лінкору “Міссурі” підписав акт про капітуляцію Японії. Інші курсанти також дотримувалися присяги. Тому свідчення – життєвий шлях багатьох випускників школи. Андрій Гетьман воював на Халхін-Голі, а під час Великої Вітчизняної війни танкові частини під його командуванням захищали Москву, визволяли Україну і Польщу, штурмували Берлін. Генерал армії А. Л. Гетьман – Герой Радянського Союзу.

Такого ж високого звання удостоєно й генерала армії С. Г. Поплавського, який у роки війни командував 1-ою Польською армією. Штурман бомбардувальної авіації М. В. Гомоненко разом з екіпажем літака повторив подвиг М. Гастелло у серпні 1941 року. М. І. Сташков очолив Дніпропетровський підпільний обком і був розстріляний гестапо. Героїзм і мужність виявили в боях Великої Вітчизняної командир батальйону, учасник визволення Харківщини К. П. Ребрик, командуючий армією, колишній комісар ШЧС генерал-полковник П. Ф. Жмаченко, полковник В. І. Недбаєв, чий полк першим форсував Одер, командир бригади підполковник Є. П. Шаповалов, який відзначився в боях за Берлін, командир дивізії полковник С. М. Вільховський. Всім їм присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Учасник громадянської війни М. П. Кирпонос у 1920-і роки працював у ШЧС заступником начальника. Під час фінської війни 1939–1940 рр. він командував дивізією, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У 1941 році генерал-полковник Кирпонос командував військами Південно-Західного фронту, був одним із організаторів оборони Києва і загинув у нерівному бою при виході з оточення» [2].

***

Зі спогадів генерала А. Л. Гетьмана:

«Вступаючи 1924 року до Школи, я, звичайно, не гадав, що стану потім генералом армії. Але я, безсумнівно, прагнув одержати максимум знань і здобути якомога більше командного досвіду. Школа всім своїм розкладом життя настроювала на особливу сумлінність. В ній панував зразковий внутрішній порядок, була глибоко продумана система навчання і виховання курсантів. Це було справді зразкове військове училище, і я радий, що мені випало навчатися у ньому. В роки Великої Вітчизняної війни я пройшов десятками фронтових доріг, брав участь у численних боях і повсюди зустрічав офіцерів та генералів – колишніх курсантів Школи. Багато випускників стали Героями Радянського Союзу, сотні були нагороджені орденами та медалями. Школа Червоних Старшин залишила глибокий слід у моєму житті, дала мені міцний фундамент знань, який сприяв моєму подальшому зростанню, допомагав у хвилини найсерйозніших випробувань» [3].

Джерела

1. Берестов, А. Червоностаршинці // Вечірній Харків. – 1978. – 6 берез.

2. Берестовий, А. Незабутня сторінка історії // Вечірній Харків. – 1981. – 16 черв.

До 60-річчя першого випуску Школи червоних старшин.

3. Гетьман, А. У вогні народжена // Літературна Україна. – 1980. – 15 лип. : фот.

До 60-річчя Школи Червоних Старшин.