Дошку на честь П. А. Грабовського
відкрито у 1958 році за адресою вулиця Семінарська, 46 на будівлі, в якій
в різні часи містилися Духовна семінарія, Школа червоних старшин, Харківське
авіаційно-технічне училище. Нині будівля належить Харківському апеляційному
адміністративному суду.
«Тут у 1879 – 1882 рр. учився видатний український поет,
революційний демократ Павло Грабовський».
[Меморіальна дошка на честь П. А. Грабовського : фото] // Прапор. – 1964. – №8. – С. 86.
Літературні зв’язки Харкова: П. А. Грабовський
Грабовський Павло Арсенович (30.08(11.09).1864 – 12.12.1902)
– український поет. Народився у с. Пушкарне Охтирського повіту Харківської
губернії (нині с. Грабовське Сумської області). Закінчив Охтирське духовне
училище (1979). Учився у Харківській духовній семінарії (1879 – 1882). За
зв'язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ», поширення забороненої
літератури Грабовський у 1882
р. був заарештований і виключений із семінарії.
З 1885 р. – на військовій службі. У 1886 – 1888 рр.
відбував покарання у тюрмах Харкова та Ізюма за поширення забороненої
літератури. З 1888 р. – на засланні в Іркутській губернії, потім – у
Вілюйську, Якутську, Тобольську. Автор віршів, перекладів, літературознавчих
статей. Помер у Тобольську, похований там же [2].
***
«По
окончании Ахтырского духовного училища Грабовский в 1879 г. поступил в Харьковскую
духовную семинарию. Занимаясь в семинарии, он принимал активное участие в одном
из кружков народнической организации “Черный передел”, читал и распространял
нелегальную литературу, переписывался с политзаключенными, собирал для них
деньги. Его деятельность вызвала подозрение у семинарского начальства. При
обыске 1 декабря 1882 г. у 18-летнего студента были найдены письма из
Сибири, гектографированная записка на 58 страницах “Интеллигенция и народная
масса” и лотерейные билеты в пользу политических ссыльных. Грабовский был
арестован, а затем выслан как политический преступник на два года под гласный
надзор полиции по месту жительства родителей в село Пушкарное. После снятия
надзора весной 1885 г. он вернулся в Харьков, поселился в доме Денисова на
Семиградской улице и устроился работать корректором в газете “Южный край”.
Возобновил связи с народниками, помогал печатать и распространять прокламации и
листовки. В 1886 г. Грабовский был вновь арестован. Вначале Изюмская
тюрьма, а затем длительное поселение в Восточной Сибири… Здание бывшей духовной
семинарии – двухэтажный кирпичный дом, построенный в начале XIX века. В 1958 г.
на главном фасаде здания была установлена гранитная мемориальная доска в честь
поэта» [3].
***
«П’ятнадцятирічним хлопцем Грабовський приїздить до
Харкова. Для сина простого сільського паламаря семінарія була єдиним шляхом
продовжити освіту і, як кажуть, “вийти в люди”. Харків справив на юнака велике
враження. Гомінке місто з багатоповерховими будинками, широкими вулицями,
університетом, гімназіями, театрами видавалось йому незвичайним, чарівним
світом. Різної кваліфікації були вчителі в семінарії, та особливо до смаку
припали Грабовському лекції професора словесності, справжнього майстра своєї
справи. “Професор словесності, – писав згодом Грабовський, – радив нам читати якомога
більше взірців і все гарні речі, а прочитавши – писати про кожну книжку
критичний осуд. Се було дуже добре і найбільше впливало на наш розвиток”. Але у
семінарській бібліотеці хороших книжок було небагато. Доводилося купувати їх на
базарі, позичати в товаришів і знайомих. Згодом у семінаристів зібралася власна
книгозбірня, що нараховувала кілька десятків томів. Серед них були твори
Некрасова, Гоголя, Салтикова-Щедріна, Шевченка, Квітки-Основ’яненка. У
семінарії Грабовський почав захоплюватися революційним рухом. “Мене тягло до
всього надзвичайного та романтичного, – згадував він, – мені хотілося прийняти
муки за Христа. Згодом заворушились у голові інші думки: мені хотілося вже піти
не за Христа, а за народ, і те бажання цілком опанувало мною. Се була якась
невідхильна потреба серця, котру відчувала вся російська молодь того часу”.
Кар’єра священнослужителя не вабила Грабовського, він мріяв про університет.
Але несподівано підкралася біда. Проходячи через приміщення, ректор семінарії
побачив юнака, що схилився над якимсь рукописом. Учень відмовився показати його
начальству, і розгніваний протоієрей наказав силою відібрати аркуші у
неслухняного семінариста. Виявилося, що це лист від політзасланців з Сибіру про
деспотизм і сваволю тюремщиків. Юнак переписував його, щоб потім розповсюдити
серед харківських студентів. 2 грудня 1882 р. ректор семінарії
повідомив поліцейського пристава, що учень 3-го класу Павло Грабовський
переховує протиурядові папери. Після поліцейського обшуку 18-річного юнака
заарештували, а потім вигнали з семінарії з “вовчим білетом”, який назавжди
закривав йому дорогу в будь-який навчальний заклад імперії» [5].
Джерела
1. Кучинський, М. «Я виніс все…» // Слобідський
край. – 1999. – 11 верес.
Про навчання П. Грабовського у
Харківській духовній семінарії.
2. Маслов, І. С.
Грабовський Павло Арсенович // Літературна Харківщина : довід. / за загал.
ред. М. Ф. Гетьманця. – 2-ге вид., випр. і допов. – Харків, 2007. –
С. 87–88.
3. Материалы к Своду памятников истории и культуры
народов СССР по Украинской ССР / Укр. о-во охраны памятников истории и
культуры. – Киев : [б. и.], 1984. – Вып. 2 : Харьковская область. –
С. 115–116.
4. Стеценко, Л. Світанок поета : невідомі архів.
матеріали про початок революц. діяльності П. Грабовського // Прапор.
– 1964. – № 8. – С. 91–94.
5. Шанюк, В. Павло
Грабовський і Харків // Прапор. – 1984. – № 9. – С. 112–116.
Комментариев нет:
Отправить комментарий