Залюбовський І. І.

Дошку на честь І. І. Залюбовського встановлено у 2016 році за адресою площаСвободи, 4 на фасаді головного корпусу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

«З 1963 р. по 2013 р. у цій будівлі працював видатний фізик, член-кореспондент НАН України, двічі лауреат державної премії України, Почесний громадянин м. Харкова Ілля Іванович Залюбовський (15.06.1929 – 21.02.2013)».

 Булат, В. Человек своей эпохи // Время. – 2016. – 23 июня. – С. 4 : фот.

Про відкриття меморіальної дошки на фасаді головного корпусу ХНУ ім. Каразіна  видатному вченому-фізику, почесному професору університету І. І. Залюбовському (1929–2013).

З історії розвитку фізичної науки Харкова: І. І. Залюбовський

Залюбовський Ілля Іванович (15.05.1929–20.02.2013), доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України. Народився у селі Бутенки Кобеляцького району Полтавської області. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного інституту імені О. М. Горького у 1954 році. З 1952 р. до 1960 р. – науковий співробітник Харківського фізико-технічного інституту. У 1958 році захистив кандидатську дисертацію «Дослідження гамма переходів у ядрах середньої атомної ваги». З 1960 до 1963 р. – доцент у ХДУ ім. О. М. Горького. У 1962–1963 рр. – декан фізико-технічного факультету. У 1966 р. захистив докторську дисертацію. З 1966 – завідувач кафедри експериментальної ядерної фізики. З 1967 р. – професор, проректор з наукової роботи ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Наукові напрями – фізика ядра, елементарних частинок і високих енергій. Розв’язав проблему вимірювання статистичних електромагнітних моментів атомних ядер методами, які ґрунтуються на ефекті збурених кутових кореляцій. Разом зі своїми колегами відкрив явище радіовипромінювання широких атмосферних злив і провів детальне дослідження механізму його виникнення. Започаткував новий науковий напрям – дослідження акустичних ефектів у процесах взаємодії випромінювань різного походження та енергії з речовиною, ініціював створення цілої низки ядерно-фізичних методів дослідження твердого тіла та потужної експериментальної бази, до якої входить комплекс прискорювачів для радіаційних випробувань та досліджень.

Заслужений діяч науки і техніки України (1979 р.), лауреат Державних премій України (1971 р., 1993 р.) та інших премій. Має ордени Трудового Червоного прапора (1976 р., 1986 р.), ордени «За заслуги» ІІІ, ІІ та І ступеня (1998 р., 2004 р., 2008 р.). Присвоєно звання «Почесний громадянин міста Харкова» (2006 р.).

Автор понад 400 публікацій. Підготував 37 кандидатів наук, консультував 15 докторів наук [4, 8].

***

«То, что на физтехе в Пятихатках есть ускоритель, знают многие. Некоторые даже знают, что в свое время таких установок было две. Но так как они работали на оборонку, выполняя заказ для военных и для предприятий, работающих на ВПК [Военно-промышленный комплекс], информация об этом не распространялась. Подобное оборудование было в то время только в Москве и в Томске. Так вот, именно Илья Залюбовский, заведующий кафедрой экспериментальной ядерной физики сопричастен, скажем так, к созданию этих уникальных объектов, к работам и исследованиям, проводимым на них.

<…> А после вынужденного завершения военно-космической тематики переключились на работы с украинскими атомными электростанциями. Утилизация и хранение отработанного ядерного топлива – одна из важнейших проблем. И харьковские ученые физтеха, прежде всего благодаря работам и научному авторитету Залюбовского, сохранили государственной казне огромные суммы. В противном случае пришлось бы привлекать к работам на Запорожской АЭС, с которой сотрудничали физтеховцы, иностранных специалистов. А это – совсем другой порядок цифр в контрактах.

<…> Он был человеком своего времени. Именно тогда, когда нужны были ускорители, ядерная физика, время выбрало его. А он своими работами двигал время вперед. При всем при этом оставаясь простым, душевным человеком» [2].

***

«В советские годы существовало несколько мнений по поводу устройства ядра. Харьковской школе ученых-экспериментаторов оппонировали ленинградские и московские физики.

– Эти споры были очень жесткими, – говорит Илья Иванович. – Среди ядерщиков были киты. Академик Аркадий Мигдал был непревзойденным авторитетом в области теории ядра. Я докладывал экспериментальную работу на конференции перед защитой кандидатской диссертации. Он внимательно слушал, потом выступил и заявил: "Все, что мы сейчас услышали, – бред сивой кобылы". Для меня это был сильный удар. Когда я приехал и рассказал Вальтеру, он спросил: "Ты уверен в себе? Иди на защиту".

Илья Иванович блестяще защитился. Позже оказалось, что спор харьковчане выиграли. Спустя почти 10 лет академик Мигдал сказал Залюбовскому: "Вы знаете, я тогда погорячился"» [1].

Джерела

1. Амирханян, Н. Соавтору первого в Союзе учебника по ядерной физике исполнилось 80 лет : [об И. И. Залюбовском] // Комсомольская правда в Украине. – 2009. – 16 июня. – С. 5.

2. Булат, В. Человек своей эпохи // Время. – 2016. – 23 июня. – С. 4 : фот.

3. Генкин, А. Илья Залюбовский: «Без хорошей науки трудно подготовить хорошего специалиста» // Время. – 2012. – 31 янв. – С. 7: фот.

4. Залюбовський Ілля Іванович // Професори Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна : біобібліогр. довід. / [за ред. : В. С. Бакірова]. – Харків : ХНУ, 2009. – С. 117 : портр.

5. Змий, Л. Профессор стал легендой при жизни : [об И. И. Залюбовском] // Вечерний Харьков. – 2009. – 18 июня. – С. 6.

6. Покроєв, А. Талант і людяність ученого : [про І. І. Залюбовського] // Слобідський край. – 2004. – 18 черв.

7. Таньшина, А. В. Нариси з історії сучасної фізики / А. В. Таньшина; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Харків : Квант, 2007. – Кн. 1 : Харків / за ред. : Ю. О. Храмова. – 551 с. : іл. – Бібліогр. : с. 516–549 та наприкінці розд.

8. Шрамко, Н. «Чтобы помнили». Я помню // Время. – 2014. – 20 февр. – С. 7 : фот.

До річниці з дня смерті І. І. Залюбовського (15.05.1929–20.02.2013).