Сулима О. В.

             Дошку на честь О. В. Сулими відкрито 30 травня 2019 року на фасаді комунального закладу «Харківська гімназія №44 Харківської міської ради» за адресою вулиця Костичева, 2/2.

«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 44 ― учасника бойових дій в Афганістані Сулими Олександра Володимировича, нагородженого орденом Червоної зірки (посмертно)»

У Слобідському районі відкрили меморіальні дошки воїнам-афганцям [Електронний ресурс] // Харків : офіц. сайт Харків. міськради, міського голови, виконкому. ― Текст. та граф. дані. ― 2019. ― 6 черв. ― URL: https://www.city.kharkiv.ua/uk/news/u-slobidskomu-rayoni-vidkrili-memorialni-doshki-voinam-afgantsyam-41859.html, вільний (дата звернення: 17.07.2024). ― Назва з екрана.

Харків’яни ― воїни-інтернаціоналісти

О. В. Сулима

Сулима Олександр Володимирович (16.10.1960–29.06.1980) ― воїн-інтернаціоналіст. Народився у Харкові. Закінчив школу № 44. Працював на заводі самохідних тракторних шасі. Служив в армії (з 1979). Учасник війни в Афганістані (з 1980). Помер від пневмонії. Похований у Харкові на кладовищі № 5. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1989, посмертно) [3].

***

«Олександр Сулима народився і виріс в родині робітників і з дитинства був привчений до праці. У школі зірок з неба не хапав, але мав схильність до техніки. Після закінчення восьмого класу вступив до електромеханічного технікуму, але через рік залишив навчання і пішов працювати на завод: спочатку учнем, а згодом електрослюсарем. За спогадами товаришів по роботі, працював хлопець залюбки. Восени, з ровесниками, Олександра до армії не взяли, навесні теж. А ось у липні 1979 року прийшла його черга йти на службу. Після неблизької дороги до Туркменії він став курсантом мотострілецького навчального підрозділу. За півроку вийшов звідти командиром БМП, отримав звання молодшого сержанта і за розподілом потрапив до мотострілецької частини, до командування якої вже прийшла шифровка «Бути напоготові». Звичайно, особовий склад про неї не знав: бійці готувалися до тактичних навчань, а у штабах уже вивчали карти Афганістану. Підрозділ, в якому служив Олександр, одним із перших перейшов державний кордон і почав просуватися в бік Кабула. Почалися перші бойові сутички. У травні 1980 року внаслідок вибуху міни Сулима отримав контузію та поранення ніг і був направлений на лікування до Термезького госпіталю. Одужавши, повернувся до своєї частини, яка стояла польовим табором у гірській долині. Невдовзі Олександр важко захворів на пневмонію. Його відправили на лікування, але врятувати життя молодого бійця не вдалося» [1].

Джерела

1. Биков М. Молодший сержант Сулима Олександр Володимирович // Біль пам’яті Слобожанщини / Михайло Биков. ― Харків, 2019. ― С. 44–45 : фот.

2. Знаковский В. В первом эшелоне // Слобода. ― 1999. ― 16 февр.

3. Шкварко І. П. Сулима Олександр Володимирович // Біль пам’яті : книга пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. ― Харків, 1995. ― С. 416–417 : фот.