Меморіальну дошку на честь О. С. Парфенкова встановлено 29 серпня 2023 року на фасаді комунального закладу «Харківська гімназія № 50 Харківської міської ради» за адресою вулиця Тобольська (зараз Вартових Неба), 46.
«У цьому закладі в період 1993–2003 рр. навчався Парфенков Олександр Стефанович (25.09.1986–28.06.2022).
Позивний ― «Порф». Герой, який загинув за свободу та незалежність України. В/ч
3057 Національної гвардії України. Герої не вмирають!».
Пічугін В. У Харкові 29
серпня встановили пам’ятну дошку загиблому бійцю Олександру «Порфу» Парфенкову
[Електронний ресурс] / Віктор Пічугін // Накипіло : медіагрупа. ― Текст. та
граф. дані. ― 2023. ― 29 серп. ― URL: https://nakypilo.ua/novyny/u-kharkovi-29-serpnia-vstanovyly-pamiatnu-doshku-zahyblomu-biitsiu-oleksandru-porfu-parfenkovu/,
вільний (дата звернення: 13.07.2024). ― Назва з екрана.
Про встановлення меморіальної дошки на честь О.
С. Парфенкова.
Харків’яни ― герої
російсько-української війни
О. С. Парфенков
Парфенков Олександр
Стефанович (25.09.1986–28.06.2022) ― військовослужбовець, активний учасник
організації «Патріот України», брав участь в акціях, маршах та вишколах.
Учасник подій Революції Гідності та бою на вул. Римарській [у ніч з 14 на 15 березня
2014 р. ―
Уклад.]. Згодом вступив до лав Правого сектора. В Одесі
став учасником відомих подій 2 травня 2014 року.
Був добровольцем з
2014-го. На початку 2016-го вступив до лав «Азову». У 2021 року поїхав на
навчання, а звідти восени на передову під Красногорівку, де і зустрів
повномасштабне вторгнення. Попри всі складнощі мав бадьорий настрій, завзято
йдучи на бойові завдання. Активно розробляв і планував операції, за що отримав
звання лейтенанта.
Загинув під час
артобстрілу від поранення уламком [2].
***
Олександр
«Порф» Парфенков ― фанат футбольного клубу «Металіст» (Харків). Попри втрату батька в
ранньому віці, матері вдалося виховати юнака справжнім чоловіком, захисником та
воїном. Добре знав Харківську область, цікаві історичні місця, де відбувалися
бої часів Другої світової війни. Найкращим відпочинком вважав поїздку до лісу
та прогулянку там із металошукачем, а потім розпалити багаття, посмажити м’ясо
та розповідати історії, якими вмів зацікавити слухачів.
У середині нульових
«Порф» належав до когорти патріотичної молоді, котрі активно підтримували «Металіст»
на домашніх та виїзних матчах. Честь та гідність, відданість своїм друзям та
країні не були для нього порожніми
словами. Навколофутбольне життя мотивувало до того, аби кинути палити та почати
займатися спортом. Відслужив строкову службу в частині ППО. Після служби мріяв
стати пожежником, та, оскільки не зміг влаштуватися, якийсь час працював
охоронцем та в ремонтній бригаді.
Під час подій Революції
Гідності Олександр був серед тих, хто розганяв оплотівців.
З початком війни на
сході України Олександр ходив до військкомату, але не було жодної конкретики.
Тоді він приєднався до спецбатальйону «Слобожанщина», у складі якого стояв на
блокпосту на Куп’янському напрямку. Попри те, що в батальйоні склався дружній
колектив, відчував ― це не те, що йому потрібно. Тому восени з невеликою групою
побратимів звільнилися та пішли добровольцями до ЗСУ, потрапивши до 131-го
окремого розвідувального батальйону. Перебуваючи на позиціях під Маріуполем,
мав велику кількість вдалих операцій у складі підрозділу «Черепахи». Разом з азовцями
брав участь у Широкинській наступальній операції у лютому 2015 року ―
прикривали, коли ті заходили у Павлопіль та Пищевик.
На початку 2016 року
їхній підрозділ було розформовано, тож «Порф» без вагань пішов до «Азову», де
на той час була вже добре спрацьована команда. Окрім поточних завдань, постійно
навчався та вдосконалювався з військової справи. Любив копирсатися в автівках,
навіть брав участь у змаганнях з Off-Road [вид активного відпочинку або
спорту, пов’язаний з їздою автомобілями дорогами без покриття або на піщаних,
гравійних, кам’янистих та інших треках із природним покриттям. ― Уклад.]. У
2018 році ненадовго приїхав до міста, щоб побачити новонародженого сина в
пологовому будинку, та одразу повернувся в полк і 8 місяців був на передовій
під Горлівкою. Наприкінці 2020 року вирішив перевестися поближче до родини, аби
більше часу проводити з сином. Улітку повернувся до ЗСУ в складі 54-ї ОМБр,
займав посаду командира взводу відомого батальйону К-2. Мав чимало нагород,
серед яких державні ― ордени Богдана Хмельницького, нагородна зброя та багато
інших [3].
***
Джерела
1. Божинський Н. «Уся традиція як пісок крізь пальці
висипається». Інтерв’ю з музикантом Назаром Божинським, який відроджує народний
стиль життя українців [Електронний ресурс] / записала Яніна Мурдза // Зміст. ― Текст. та граф. дані. ― URL: http://surl.li/yszruh, вільний (дата
звернення: 13.07.2024). ― Назва з екрана.
2. Ніколаєва М. Харків попрощався з
«Порфом» [Електронний ресурс] / Марина Ніколаєва // Накипіло : медіагрупа. ―
Текст. та граф. дані. ― 2023. ― 24 трав. ― URL: https://nakypilo.ua/novyny/kharkiv-prostyvsia-z-porfom/,
вільний (дата звернення: 13.07.2024). ― Назва з екрана.
3. Олександр «Порф» Парфенков фанат
футбольного клубу «Металіст» (Харків), представник колективу KCP [Електронний
ресурс] // Благодійний фонд «Трибуна Героїв». ― Текст.
та граф. дані. ― URL: https://www.standsofheroes.com/tribuna-geroev/porf-pofenkov,
вільний (дата звернення: 13.07.2024). ― Назва з
екрана.
Комментариев нет:
Отправить комментарий