Вєркін Б. І.

Дошку на честь Б. І. Вєркіна відкрито 12 червня 1992 року за адресою вулиця Алчевських 6. Скульптор О. М. Сорудейкін.

 

«Здесь с 1971 по 1990 г. жил выдающийся ученый-физик, академик АН УССР Борис Иеремиевич Веркин».

Жил среди нас большой человек // Слобода. – 1992. – 18 июня. – С. 1.

12 червня на будинку № 6 по вул. Артема відкрито меморіальну дошку академіку Б. І. Вєркіну. Автор дошки – скульптор О. М. Сорудейкін.

З історії харківської науки: Б. І. Вєркін

Вєркін Борис Ієремійович (8.08.1919 – 12.06.1990) – вчений-фізик, кріобіолог. Народився у Харкові. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету (1940). Учасник Другої світової війни. Працював в Українському фізико-технічному інституті (1946–1960). Засновник Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР (Харків, 1960, нині носить його ім’я), його перший директор (1960–1988), почесний директор (з 1988). Одночасно за сумісництвом працював у Харківському університеті (1953–1976), в Інституті радіофізики та електроніки АН УРСР (1967–1969). Доктор фізико-математичних наук (1958), професор (1963). Академік АН УРСР (1972). Лауреат Державних премій УРСР (1973) і СРСР (1978). Помер у Києві [2].

***

«В мае 1960 года в Харькове создается небывалый по тем временам, единственный в мире специализированный Физико-технический институт низких температур. Его директором Б. И. Веркин был 28 лет. Его мысль обгоняла время, а бурная энергия воплощалась в реальных проектах. У Веркина был особый дар предвидения событий. Он умел определить самое важное, исключительно точно сформулировать проблему, определить физическую сущность и представить возможную математическую модель. Так он работал сам и увлекал сотрудников…

Веркин создал кафедру криогеники в Харьковском политехническом институте. В последние годы жизни много внимания уделял исследованию недавно открытого явления высокотемпературной сверхпроводимости, полагая в скором времени применить его в технике. Предопределив характер развития энергетики в мире, академик Веркин создает новое направление – криогенное электромашиностроение, основанное на использовании явления сверхпроводимости. Его волнуют те нерешенные задачи молекулярной биофизики, которые могут дать человечеству неограниченные возможности. Он становится инициатором создания в Харькове Института проблем криобиологии и криомедицины. Молекулярная биофизика в Харькове прошла трудный путь становления, и в ее развитии Б. И. Веркин сыграл огромную роль. На короткое, но очень важное время он становится заведующим кафедрой молекулярной и прикладной биофизики в Харьковском университете.

Непревзойденное ораторское мастерство, высокая эрудиция, энциклопедические знания позволили ему выступать с лекциями высочайшего уровня, которые были понятны любой аудитории слушателей. Разработанные им новые формы преподавания позволили повысить уровень образованности выпускников высшей школы… Музыкально образованный, большой ценитель поэзии и живописи, Борис Иеремиевич много делал для того, чтобы в актовом зале Института низких температур звучали арии и симфонии. Он приглашал лучших музыкантов Харькова с концертами, организовал и возглавил “Филармонию физиков“, приобщая техническую интеллигенцию к искусству. Он часто повторял, что без культуры творческая мысль человека угаснет» [3].

***

Із спогадів дочки академіка Б. І. Вєркіна – Т. Б. Вєркіної :

«Батько добре розумів : для того, щоб успішно жити, головне не себе прославити або збагатити. Людина стає багатше тоді, коли її оточують духовно багаті люди, які тягнуться до науки, мистецтва. Це був унікальний тип керівника. Всіх талановитих людей Харкова він “перетягнув” до себе в інститут, геть не боючись сильних конкурентів. Він ніколи не боявся запрошувати в колектив учених, імена яких були, можливо, навіть гучніші…

Батько був дуже чуйною людиною. До нього з усілякими проблемами зверталися всі: друзі, знайомі, колеги по роботі. Він намагався всім допомогти. Дуже часто за власний кошт, через що в нас завжди не було грошей. Якщо загине культура, часто повторював останнім часом батько, ні про який підйом країни не може бути мови. На базі конференц-зали ФТІНТу він створив своєрідну ”філармонію фізиків“. Там виступали найкращі столичні та місцеві артисти. Туди приходило мало не все місто. Батько наполягав, щоб співробітники й гості обов’язково приходили з дітьми. Він вдихав у Харків високе духовне життя і ніколи не вважав його провінцією» [4].

Джерела

1. Борис Иеремиевич Веркин / сост.: А. П. Кириченко, Н. С. Васильченко, Л. С. Овчарова. – Киев : Наук. думка, 1989. – 80 с. – (Биобиблиография ученых УССР).

2. Боровиков, В. С. Вєркін Борис Ієремійович // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2005. – Т. 4. – С. 357 : фот.

3. Бутко, А. У него был особый дар – предвидеть будущее : к 80-летию со дня рождения академика Бориса Веркина // Время. – 1999. – 5 авг. : фот.

4. Вєркіна, Т. «Всесвітньо відомим академіком батько став на нашій кухні, схожій більше на маленьку комірчину» : бесіда з проф. Тетяною Вєркіною / записав Микола Косий // Голос України. – 2002. – 12 груд. – С. 1, 24–25 : фот.

5. Питя, И. Фантастический труженик Борис Веркин // Время. – 2009. – 7 авг. – С. 1, 3 : фот.

            До 90-річчя з дня народження.

6. Ульянов, В. В. Борис Иеремиевич Веркин: из воспоминаний физика-теоретика. – Харьков : ХНУ, 2002. – 16 с. : фот.