Шаповал М. Т.

Дошку на честь М. Т. Шаповала відкрито у 2004 році за адресою Чернишевська вулиця, 15.

 
«У цьому будинку з 1955 до 1982 року жив визначний український письменник Микола Терентійович Шаповал».

Хомайко, Ю. Письменники називають його батьком 

// Слобідський край. – 2004. – 9 листоп. – С. 4 : фот.

Про відкриття 5 листопада меморіальної дошки письменнику М. Т. Шаповалу на будинку, де він жив у 1955‑1982 рр. (вул. Чернишевська, 15).

Письменники Харкова: М. Т. Шаповал

«Шаповал Микола Терентійович (15.6.1919 – 22.3.1982) : письменник, поет, прозаїк. Народився в с. Перша Багачка на Полтавщині. Навчався в Українському комуністичному інституті журналістики, закінчив військово-політичне училище та Ужгородський університет. Учасник Великої Вітчизняної війни. Працював у пресі. Член Спілки письменників СРСР» [2].

***

«Що воєнним журналістом Микола Шаповал був добрим, свідчить маршал Радянського Союзу Конєв. В своєму виступі на святкуванні двадцятип'ятиріччя з дня визволення Харкова від фашистських загарбників маршал сказав:

– Настав час вирішальних боїв за звільнення другої столиці України. В рядах воїнів було чимало харків'ян. Напередодні штурму агітатори, політпрацівники читали в окопах солдатам лист українського хлопця Миколи Шаповала його землякові, теж харків'янину: "З тобою ми, товаришу, з одного міста, – писав Шаповал. – Це місто Харків… Якщо ти любив своє місто, якщо ти вріс у нього своєю кров'ю й плоттю, ти підеш в атаку в багнети. Якщо треба, ми повинні навіть померти! До початку атаки лишилась година. Ми вже з тобою попрощалися, приготувались. Здається ця година найкраща в житті. Ніколи не було таким ласкавим небо, запашною – земля. Сигнал. Ми подамось уперед і забудемо про себе…" Коротенький цей лист відіграв велику роль, – закінчує маршал І. Конєв. – І прийняли його на "озброєння", звичайно, не тільки харків'яни, не тільки українці. Схвильовані простими словами солдата, бійці всіх національностей неосяжної нашої Батьківщини билися за Харків, як за своє місто, за свій дім…» [1].

***

«Є Микола зимний, літній…

Я – червневий.

З вітру, сонця.

І знайшли мене у житі,

Як усіх на світі хлопців.

Тільки світ мій був маленький:

Двадцять хат,

Шматочок неба.

Та вербичка зелененька,

Що схилилася на греблі.

<…> Та не плакав, не журився

Я в своїй біді ніколи.

Мабудь, я на світ родився

Не такий , як всі Миколи.

Був я з вітру,

Був із сонця.

Не зимовий я, а літній.

Бачив світ малий з віконця,

А в шляхи пішов всесвітні.

…В нелегкі шляхи всесвітні!» [3].

Джерела

1. Багмут, І. Миколі Шаповалу – 50 років! // Прапор. – № 6. – С. 24–25.

2. Шаповал Микола Терентійович // Письменники Радянської України. 1917–1987. – Київ,1988. – С. 653: портр.

3. Шаповал, М. Я – червневий… // Прапор. – 1969. – № 6. – С. 25.