Зубарєв О. Г.

Дошку на честь О. Г. Зубарєва відкрито у листопаді 1966 року за адресою вулиця Алчевських 29 у приміщенні Харківського педагогічного інституту (нині Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди).

«В Харьковском государственном педагогическом институте с 1934 по 1938 год учился Герой Советского Союза Александр Гордеевич Зубарев, секретарь подпольного обкома комсомола».

Памяти Александра Зубарева // Красное знамя. – 1966. – 10 нояб.

Про відкриття меморіальної дошки у Харківському педагогічному інституті.

З історії підпільної боротьби у Харкові в часи німецько-фашистської окупації: О. Г. Зубарєв

Зубарев Александр Гордеевич (26.08.1916 – 15.02.1942). Родился в пос. Дружковка (ныне город Донецкой области). Окончил географический факультет Харьковского педагогического института (1938). Работал учителем, секретарем Орджоникидзевского райкома комсомола Харькова. Во время немецко-фашистской оккупации был секретарем подпольного обкома комсомола. За три месяца подпольщики выпустили около 6 тысяч листовок, проводили диверсии. В Харькове были созданы два подпольных райкома, установлены связи с комсомольцами Богодухова, Изюма, Дергачей, Лозовой. В январе 1942 г. фашисты напали на след Зубарева и его товарищей и схватили их. В ночь на 15 февраля Зубарев был расстрелян. 8 мая 1965 г. ему посмертно присвоено звание Героя Советского Союза [3; 4].

***

«Саша Зубарев окончил семилетку, затем школу фабрично-заводского обучения, а в 1933 году стал студентом географического факультета Харьковского педагогического института. Среднего роста, очень подвижный, энергичный, он часто появлялся в комитете комсомола или на стадионе. И сразу как-то веселее шло дело. Его любили, он был нужен людям, и люди были нужны ему. Дневник Александра – несколько пожелтевших страниц школьной тетради. Их сберегла Екатерина Андреевна Зубарева, жена героя. Дневник начинается с 1 января 1937 года:

"Что нужно сделать в 1937 году? Успешно закончить третий курс и перейти на четвертый. Обязательно научиться танцевать, а Кате – кататься на коньках. 1936 год явился итогом двух десятков лет моей жизни. Так вперед же – за радостную плодотворную работу.

2 января. А задания на сегодня по немецкому языку не выполнил. Вот слабость. Завтра все подогнать и больше этого не допускать.

9 января. Сегодня от имени студентов третьего курса поздравил профессора Бориса Павловича Остащенко-Кудрявцева с шестидесятилетием. Для него это было неожиданностью. Разволновавшись он крепко пожал мне руку и поцеловал. Нужно ему картографию сдать на ”отлично“, а значит, необходимо хорошенько поработать.

27 января. Картографию сдал на ”отлично“.

29 января. Говорили с Каточком о никогда не потухающей любви друг к другу.

6 июня. Сегодня сбылось. Мы с Каточком расписались. Итак, милый Каток, как муж и жена вступаем в новую жизнь. Будем надеяться на счастливую и радостную, плодотворную и кипучую жизнь!".

На этой записи дневник обрывается. В 1938 г. Александр оканчивает институт и получает направление в школу №88 (на тракторном заводе). Преподает географию в старших классах. Вскоре молодого учителя избирают комсоргом школы» [4].

***

«Пишу за дорученням випускників 1941 року 88-ї середньої школи м. Харкова. Коли 1 вересня 1938 р. прийшли ми у восьмий клас, то вже знали, що в нас буде новий класний керівник, що прийшов він після закінчення інституту, що викладатиме географію і житиме при школі. Другим уроком була географія. Продзвенів дзвоник, і в клас увійшла ще зовсім молода людина (йому було тоді 22 роки), вище середнього зросту, струнка, підтягнута, красива. Це й був Олександр Гордійович Зубарєв. Слід сказати, що особливого інтересу до географії ми до того часу не виявляли. Олександр Гордійович був людиною, захопленою своїм предметом, і намагався передати цю захопленість нам. Свої уроки він проводив жваво, цікаво. Багато розповідав такого, чого не було в підручниках, зачитував уривки із своїх щоденників з описаннями тих місць, де побував сам, водив нас на лекції у міське географічне товариство. І незабаром наше ставлення до географії змінилося…

Олександр Гордійович був не тільки нашим учителем, але й старшим товаришем і другом. З великою зацікавленістю ставився він до всіх інших справ, ніколи не шкодував часу, щоб обговорити проблеми, які нас хвилювали. Він радив нам після школи йти вчитися далі, пояснював, що країні потрібні спеціалісти з вищою освітою. А тому, що він добре знав наші можливості й нахили, його поради щодо вибору майбутньої професії нерідко відігравали вирішальну роль. Тепер, коли я сама пропрацювала викладачем близько 30 років, розумію, що в Олександра Гордійовича був природний талант учителя, організатора, лідера колективу…

На початку 1941 року Зубарєв був обраний першим секретарем Орджонікідзевського райкому комсомолу. Незважаючи на це, він вирішив довести свій перший клас до випуску. Ніхто тоді не здогадувався, що це буде і останній його клас… Про дальшу долю О. Г. Зубарєва ми, його учні, дізналися лише після визволення Харкова від гітлерівської окупації. Про те, що він очолював підпільний обком комсомолу і був розстріляний фашистами. Йому було лише 25 років… Коли ми, колишні випускники школи №88, збираємося на чергову зустріч у рідному місті, завжди приходимо до пам’ятника Олександру Гордійовичу. Стоїмо мовчки, згадуємо юність. І думаємо про нашого вчителя, як про живого» [1].

Джерела

1. Горішня, Т. Він був нашим учителем // Вечірній Харків. – 1985. – 18 трав. : фот.

Спогади колишньої учениці О. Г. Зубарєва.

2. Звоницкий, Э. М. Защитник отечества. – Харьков : Наш городок, 2005. – С. 196–198 : А. Г. Зубарев.

3. Зубарев Александр Гордеевич // Герои Советского Союза: крат. биогр. словарь. – Москва, 1987. – Т. 1. – С. 556 : фот.

4. Шаги в бессмертие : Зубарев Александр Гордеевич // Подвиги во имя Отчизны : док. очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Харькова и Харьк. обл. / сост. В. Т. Милюха. – 2-е изд., перераб и доп. – Харьков, 1985. – С. 256–260 : фот.