Туренко А. М.

 

Дошку на честь А. М. Туренка відкрито на фасаді Харківського національного автомобільно-дорожнього університету за адресою вулиця Ярослава Мудрого, 25.

«Ректор ХНАДУ (1992–2020), доктор технічних наук, професор. Лауреат Державної премії України. Заслужений діяч науки і техніки України. Почесний громадянин міста Харкова Туренко Анатолій Миколайович».

З історії вищої освіти Харкова

А. М. Туренко

Туренко Анатолій Миколайович (24.02.1940–01.11.2020) — вчений у галузі автотранспорту. Народився у м. Кам’янка Черкаської області. Закінчив автомобільний факультет Харківського автомобільно-дорожнього інституту (1967), працював у ньому (з 1968), професор кафедри автомобілів, декан автомобільного факультету (1976–1981), проректор (1981–1992), ректор (1992–2020). Доктор технічних наук (1998), професор (1990). Автор понад 300 наукових праць, монографій, підручників, навчальних посібників. Академік Академії наук вищої школи України. Дійсний член та віце-президент Транспортної академії України, керівник її Північно-східного наукового центру (з 1993). Академік Нью-Йоркської академії (США, 1996). Лауреат Державної премії України (1998), заслужений діяч науки і техніки України (1999). Почесний громадянин Харкова. Помер у Харкові [1, 6].

***

З технікою Анатолій Туренко дружив завжди. Права на водіння отримав ще в технікумі: першою машиною був ГАЗ-51. Там же опанував і сільськогосподарську техніку, отримав посвідчення тракториста та комбайнера. Остаточно з вибором майбутньої професії хлопець визначився вже під час строкової служби в армії: вирішив вступати до Харківського автодорожнього інституту. Ретельно готувався до іспитів і вступив на автомобільний факультет. У студентські роки весь вільний час Анатолій проводив в інституті — в автомобільному гуртку професора А. Б. Гредескула. Працював за кульманом, конструював. Вибір професії виявився правильним: уже майже шість десятиліть життя Анатолія Миколайовича нерозривно пов’язане з улюбленим вишем. «Мені іноді здається, що автомобіль — це майже людина, — каже Туренко, — він став продовженням нас самих. Ми за ним доглядаємо, годуємо найкращим бензином і маслом, лікуємо, якщо він захворів. Натомість він дає нам можливість відчути себе сильними та стрімкими. Адже швидкість зачаровує людину. З юності я люблю керувати автомобілем. Коли навчався в технікумі, уроків водіння чекав із нетерпінням — це були найщасливіші години!» [8].

***

Уже 35 років А. М. Туренко очолює університетську лабораторію швидкісних автомобілів. Марка «ЛСА — ХАДІ» стала відома у світі як унікальна школа підготовки студентів у галузі конструювання, виготовлення та експлуатації спеціальних машин для автоспорту. Під його керівництвом було спроєктовано та створено більше 30 гоночних автомобілів, які брали участь у кільцевих перегонах і в змаганнях на встановлення рекордів швидкості [4].

***

«Я завжди любив читати лекції, — розповідає А. М. Туренко, — і напередодні ніколи не дозволяв собі жодних розваг і дружніх зустрічей. Моїм правилом завжди було напередодні ввечері сісти і ще раз підготуватися, простудіювати лекційний матеріал на завтра, підібрати цікаві, живі факти і приклади. Адже студенти завжди відчувають, чи готувався викладач, чи викладається він на повну силу. Якщо читатимеш невиразно, собі під ніс, з непотрібними паузами або не зумієш вчасно переключитися на іншу тему — втратиш контакт з аудиторією, і ефективність такої лекції буде невисокою. За своєю спеціальністю викладач зобов’язаний знати все, щоб він завжди зміг відповісти на будь-яке запитання студента. Ми не маємо морального права сказати йому: "Почекай, я зараз подивлюся в довіднику". Ми не маємо права підривати віру студентів у те, що викладач усе знає. Ось чому кожна лекція — це велика праця і велика відповідальність» [8].

***

У складний час економічної нестабільності колектив автомобільно-дорожнього інституту обрав на посаду ректора Анатолія Миколайовича Туренка, який у рідному виші пройшов шлях від першокурсника до першого проректора. Талановитий педагог і вчений на цій посаді повністю розкрив свої адміністраторські здібності. Під його керівництвом інститут 1993 року набув статусу державного технічного університету, а 2001 року одержав найвищий статус — національний. У важкі часи ректору вдалося розвинути і зміцнити матеріально-технічну базу університету. Було побудовано нові навчальні корпуси, студентський гуртожиток, фізкультурно-оздоровчий центр. Створено видавництво із сучасною поліграфічною технікою, збільшено парк нових комп’ютерів [7, с. 88–90].

***

«Працювати було непросто, — згадує Туренко. — Катастрофічне безгрошів’я, стрімке розшарування суспільства на бідних і багатих, крах колишніх критеріїв і стереотипів — усе це змушувало щодня йти на роботу, як на бій. Бій із проблемами, які виникали там, де їх і не чекаєш, і наростали, наче снігова куля. Прикладів можна навести безліч. Наприклад, інституту було не по кишені передплачувати навіть популярний журнал "За кермом", не кажучи вже про спеціальну наукову періодику. Місяцями нічим було виплачувати зарплату колективу. Я домовився в їдальні, щоб щодня викладачам та іншим співробітникам інституту давали гарячий обід за спеціальними талонами. Щоправда, деякі з них намагалися отримувати харчування напівфабрикатами, щоб віднести додому. Але я був непохитний: "Як ви годуватимете дітей та онуків — ваш клопіт. Мені головне — нагодувати вас. Як кажуть в авіації: голодний льотчик — це катастрофа!" Ці та інші заходи допомогли в ті складні роки нашим співробітникам вижити, а мені — зберегти колектив». Великі будівлі інституту, їхня застаріла інфраструктура потребували ремонту. Туренко згадує, що значна частина його робочого часу проходила на горищах, у підвалах та інших господарських приміщеннях, де поломки виникали одна за одною. Попри економічні труднощі ректор домагався розв’язання проблем. Інститутські підвали не тільки привели до ладу, а й відкрили в них спортивні клуби та секції. З ініціативи Туренка при інституті відкрили власні цехи: меблевий і столярний. Вони приступили до випуску віконних і дверних блоків, шаф, табуретів та інших меблів. Це дало змогу заощадити кошти і в стислі терміни оснастити навчальні корпуси та гуртожитки необхідними предметами побуту. У ті непрості роки було споруджено навчальний корпус механічного факультету та будівлю нового факультету управління та бізнесу. А вже в наш час зведено чудовий корпус факультету підготовки іноземних громадян, відкрито сучасну конференц-залу в головній будівлі університету [8].

Джерела

1. Анатолий Николаевич Туренко [некролог] // Время.  ― 2020. ― 3 нояб. ― С. 5 : фот.

2. Анатолий Николаевич Туренко. Ученый. Новатор. Руководитель : биогр. и библиогр. : к 70-летию со дня рождения / сост.: С. И. Шерстобитов [и др.]. ― Харьков : ХНАДУ, 2010. ― 159 с. : фот.

3. Васильківська О. Д. Анатолій Миколайович Туренко: шлях до успіху. ― Харків : ХНАДУ, 2020. ― 68 с. : іл.

4. Васильковская О. Ректор, для которого автомобили ― это жизнь / Ольга Васильковская // Веч. Харьков. ― 2015. ― 24 февр. ― С. 3.

До 75-річчя від дня народження.

5. Гайков А. А. Туренко Анатолий Николаевич // Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : биогр. словарь. ― Харьков, 1998. ― С. 621–623 : фот.

6. Евсеев Е. Т. Лидер от рождения : Туренко Анатолий Николаевич (г. р. 1940) // Служение отечеству и долгу : очерки о жизни и деятельности ректоров харьков. вузов (1805–2004 годы) / под общ. ред. В. И. Астаховой, Е. В. Астаховой. ― Харьков, 2004. ― С. 478–480.

7. Історія та сучасність : 70-річчя діяльності Харківського державного автомобільно-дорожнього технічного університету. ― Харків : Вид-во ХДАДТУ, 2000. ― 113 с.

8. Туренко А. Н. Устранить все узкие места, мешающие людям комфортно учиться и работать // Высшая школа Харьковщины : 80-е годы ХХ ― начало ХХІ века (воспоминания, интервью, документы). ― Харьков, 2020. ― С.464–494 : фот.

9. Туренко А. Н. «Я чувствую себя очень счастливым человеком, мне кажется ― лучшее еще впереди» : интервью с ректором Харьков. автодорож. ун-та Анатолием Туренко / записала Тамара Цветкова // Время. ― 2020. ― 21 февр. ― С. 3 : фот.

До 80-річчя від дня народження.