Слаквін В. І.

             Дошку на честь В. І. Слаквіна встановлено 21 січня 2020 року на фасаді комунального закладу «Харківська гімназія №42 Харківської міської ради» за адресою вулиця Світла, 39а.

           «Меморіальна дошка на честь випускника школи № 42 ― учасника бойових дій в Афганістані Слаквіна Володимира Івановича, нагородженого орденом Червоної Зірки (посмертно)».

 Відкриття меморіальної дошки воїну-випускнику нашої школи [Електронний ресурс] // Комунальний заклад «Харківська гімназія №42 Харківської міської ради». Новини. ― Текст. та граф. дані. ― 2020. ― 21 січ. ― URL: https://bitly.ws/Twvg, вільний (дата звернення: 30.08.2023).

Про відкриття меморіальної дошки на честь В. І. Слаквіна.

Харків’яни ― воїни-інтернаціоналісти

В. І. Слаквін

Слаквін Володимир Іванович (15.04.1961 ― 20.05.1980) ― рядовий, стрілець-гранатометник. Народився в Харкові в робітничій сім’ї. До призову на військову службу працював токарем на харківському заводі «Електроважмаш». У грудні 1979 р. у складі обмеженого контингенту радянських військ відправлений до Афганістану [5].

***

«На початку грудня 1979-го молодого бійця Володимира Слаквіна вже гріх було називати молодим: пів року напруженої служби, спеціальні відрядження на полігон, відмінне виконання наказів командування, відзнака на тактичному навчанні ― короткострокова відпустка (в наказі командира).

В останньому «мирному» листі він дуже відверто все описує рідним, зізнається в тому, як хоче з ними зустрітися, згадує перший день (1 грудня) навчального року, з чим їх приїхав привітати сам генерал. І в кінці ― прохання вислати грошей, бо хоче сфотографуватися, і про відпустку, про те, що, може, приїде на весілля до родича Сашка…

Про бойову службу солдат писав, зберігаючи військову таємницю, але в деяких рядках не втримувався: тут служба краща, ніж у Союзі, тут бойова тактика, а не робота і стройова. Згадувалися в листах і населені пункти: Кабул, Джелалабад, Асадабад. В одному з них у рейді зустрів день народження (15 квітня).

Лист від 27 квітня: підрозділ вже за 20 кілометрів від Кабула, ходять чутки, що через 3‒4 місяці їх повернуть до Союзу.

А в наступному листі про те, що його БТР знову готується до бойового маршу, а спека тридцять градусів, на броні можна смажити яєчню... На якому перевалі підстерегла смерть до хлопця з Харкова? Куля влучила в груди, справа, а там серце (так, так!): як це могли пропустити лікарі та військкомат?

Бережуть батьки Володимира 13 солдатських листів» [6, с. 398‒399].

***

В’ячеслав Пономаренко, заступник командира першого взводу 8-ї роти 181-го полку, у підпорядкуванні якого перебував Володимир Слаквін, згадує той важкий травневий бойовий рейд, який розпочався 15 травня і закінчився 6 червня 1980 року. Солдати батальйону пройшли горами, прочісуючи місцевість, понад 50 кілометрів. 20 травня 1980 року на одному з переходів батальйон потрапив у засідку. Комбат наказав прориватися в гори і виходити з-під обстрілу. Невелика група солдатів залишилася в долині прикривати відхід основних сил.

В’ячеслав Пономаренко розповідає, що в групі прикриття залишилися й вони з Володею. Володимир своїм вогнем прикривав відхід товаришів, як раптом куля снайпера обірвала його життя, поціливши в серце. «Володимир упав прямо переді мною. Я до нього… розстібаю гімнастерку, а в нього куля ― прямо в серці. Моторошно» [3].

***

«Спочатку труп Володимира Слаквіна був помилково ідентифікований полковим писарем як тіло іншого солдата ― Сергія Супруна. Вони були досить схожі за зовнішністю, навіть ротний їх плутав. Відрізняли їх за шрамом на щоці у Володимира. У цинковій труні Володимир лежав на боці, й шраму було не видно через невелике віконце. 27 травня 1980 року Володимир Слаквін був похований у селі Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області. Через два дні у супроводі офіцера до села приїхав Сергій Супрун, щоб виправити помилку. 30 травня труну зі Слаквіним відправили до Харкова. Наступного дня Володимир Слаквін був похований на 3-му міському кладовищі» [4].

Джерела

1. Биков М. Слаквін Володимир Іванович / Михайло Биков // Біль пам’яті Слобожанщини. ― Харків, 2019. ― С. 38‒41.

2. Головін О. П. «…свій день народження зустрів у рейді»/ О. П. Головін // Вечірній Харків. ― 1989. ― 4 квіт.

3. Слаквин Владимир Иванович ― 3 ГСБ [Електронний ресурс] // 181 мотострелковый полк. ― Текст. та граф. дані. ― URL: http://181msp.ru/publ/vspomnim_ikh_poimjonno/pavshie_v_boju_odnopolchane/slakvin_vladimir_ivanovich/8-1-0-403, вільний (дата звернення: 30.08.2023). ― Назва з екрана.

4. Слаквін Володимир Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. ― Текст. та граф. дані. ― URL: https://bitly.ws/TArT, вільний (дата звернення: 30.08.2023). ― Назва з екрана.

5. Слаквін Володимир Іванович [Електронний ресурс] // Черные тюльпаны. Харьковская область. ― Текст. та граф. дані. ― URL: http://probnichekal01.blogspot.com/2013/07/blog-post_21.html, вільний (дата звернення: 30.08.2023). ― Назва з екрана.

6. Шкварко І. П. Рядовий Слаквін Володимир Іванович // Біль пам’яті : кн. пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані. ― Харків, 1995. ― С. 398‒399.