«Герой Социалистического
Труда Глущенко Леонид Федорович. 16.IV.1926 – 2.X.1986. Слесарь-лекальщик
з-да ХЭМЗ. 1922-СССР-1991».
Чернова, Н. Вклонімось мужності героїв // Слобідський край. – 2009. – 9 трав. – С. 1, 3.
Про встановлення меморіальних дошок Героям Соціалістичної Праці на фасаді Палацу культури Харківського електромеханічного заводу, серед яких Л. Ф. Глущенко.
Харків’яни – Герої Соціалістичної Праці: Л. Ф. Глущенко
Леонід Федорович Глущенко (16.04.1926 – 2.10.1986) – український радянський діяч, новатор виробництва, слюсар-лекальник Харківського електромеханічного заводу, Герой Соціалістичної Праці.
Народився у Харкові. Після закінчення Харківського машинобудівельного технікуму 15-річний хлопчина евакуювався разом з родиною до міста Чебоксари і у грудні 1941 року почав працювати слюсарем-лекальником на Заводі спеціальної апаратури № 654.
У січні 1950 року Леоніда переводять до Харківського електромеханічного заводу (ХЕМЗ) імені 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції.
Молодий спеціаліст успішно опанував виготовлення складних прес-форм, лекал, шаблонів, юстирування оптико-механічних приладів, вчасно провів наладку технологічних процесів спеціального апаратобудування, виконуючи виробничі норми на 180–200 відсотків.
За відмінну працю Леоніду Федоровичу першому на заводі надали у 1958 році звання ″Ударник комуністичної праці″. Він неодноразово завойовував звання ″Найкращий слюсар м. Харкова″, отримав знак ″ Ударник соціалістичного змагання УРСР″. За високі виробничі показники новатор виробництва нагороджений у 1965 році орденом Леніна, а за дострокове виконання завдання 8-ї п'ятирічки Глущенку Леоніду Федоровичу у 1971 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджений орденами та медалями [5].
***
«Від рядового інструментальника до лекальника шлях не менш близький, ніж від слюсаря до конструктора <…>. Будь яке виробництво без інструментальника неможливе, а вже без лекальника тим більше. Нові інструменти – це і технічний прогрес, і культура виробництва, й умови праці, і конкурентоздатність продукції, нарешті, створювати їх не просто, але ще складніше підготувати майстра. П’ять – шість років – звичайний строк такої підготовки. Та й то буде інструментальник тільки тоді, якщо є у людини не тільки бажання і здібності, а й особливі риси характеру, зв’язані з витримкою, терпінням, творчою фантазією, вмінням не пасувати перед невдачами. У Леоніда Федоровича Глущенка все це є. І ще є одне – талант…» [7].
***
«Ніхто ніколи не бачив, щоб він гарячкував, квапився.
– То вірно, що час берегти треба, – не раз сам пояснював свою звичку Леонід Федорович, – але й поспішати не слід, щоб не довелося потім переробляти.
Багато починаєш розуміти, коли спостерігаєш Глущенка за роботою. Для декого перш за все важливий результат, а він, здається, і не поспішає до кінцевої мети, для нього головне – пошук, процес наближення до ідеалу.
<…> Ось він бере інструмент або деталь, і звичайний метал у ту ж мить перестає бути самостійним мертвим предметом, а наче спарюється з його руками, стає невід’ємною його часткою.
Необізнаній людині може здатися, що оця невимушена впевненість, легкість, дивна майстерність даровані Леоніду Федоровичу самою природою.
Один Глущенко знає, що не відразу прийшла оця майстерність. Їй передували і гіркі невдачі, і прикрі помилки.
<…> Хемзівці за якихось сім днів змонтували електроустановку, і вже 5 вересня 1943 року радянський Харків одержав перший струм.
Швидкими темпами провадилися роботи по відновленню зруйнованих турбогенераторів для харківських електростанцій. Хемзівці допомагали повертати до життя й інші підприємства.
Заздрив Леонід Федорович людям, які побували у відрядженні в тих краях, де його рідне місто підіймалося з руїн, набиралося сил, розправляло дужі свої плечі. І якою б великою не була міра його вдячності до чебоксарців за гостинність, за роки змужніння на землі Чувашії, все ж рахував дні, коли повернеться до Харкова.
Але вже глибоко усвідомлював, що таке обов’язок. Він конче потрібен був тут, на березі Волги, і лише тоді поїхав у рідне місто, коли підготував собі надійну заміну.
Виїздив з Харкова п’ятнадцятирічним хлопцем, а повертався батьком двох синів, загартованим робітником, визнаним майстром своєї справи» [4].
***
«Журналістам ″Вечірнього Харкова″, як і багатьом у нашому місті, добре знайоме ім’я слюсаря-лекальника Харківського електромеханічного заводу Леоніда Федоровича Глущенка. Дехто з колективу редакції знає цього майстра-золоті руки не формально. Особливо, фотокореспонденти: коли ніхто і ніде не береться полагодити найскладнішу апаратуру, Леонід Федорович не відмовить… До речі, сам фотоаматор, він і в цій справі досяг неабиякої майстерності. Отже, кожен із нас міг би знайти щире, хороше слово про цю людину.
Та, мабуть, найкраще про унікального майстра розповість товариш по роботі. І ми звернулися з цим проханням до слюсаря-інструментальника Харківського електромеханічного заводу, Героя Соціалістичної Праці Олександра Володимировича Заславського.
– Мені здається, що таємниця завжди поруч із талантом. І це сусідство можна пояснити. Скільки разів за свою багаторічну роботу доводилося мені брати участь у конкурсах професійної майстерності. От велика група майстрів своєї справи одержує завдання і виконує його. Дивишся на результат, продукт роботи рук і мозку, і начебто простежуєш їх потаємний шлях до мети. А коли бачиш еталон, виготовлений Леонідом Федоровичем, то навіть не віриш, що таке під силу. По-доброму заздриш і радієш за майстра, який працює точніше найточнішого механізму!
Якось, спостерігаючи за Леонідом Федоровичем, подумав, що суть роботи лекальника ще багато років залишатиметься незмінною, бо найскладніші автомати не замінять людину там, де потрібні фантазія, кмітливість, гострота розуму, сила і ніжність умілих рук.
<…> Мабуть, не всі знають, що на підприємстві існує зареєстрований інститутом метрології еталон прямого кута, який виготовив Глущенко. Коли кілька років тому заводська лаборантка принесла пристрій до інституту, там не повірили очам. Надточні, унікальні прилади показали, що відхилення сторін кута дорівнює нулю.
– Хто це зробив? – зацікавилися спеціалісти, – і як взагалі таке можливе, коли й інструмента, щоб перевірити зроблене, на заводі не існує?
Дівчина посміхнулась: ″Є у нас такий слюсар…″.
Про незвичайну майстерність Л. Ф. Глущенка можна почути безліч історій. Одну з них мені розповіли на заводі ″Південкабель″.
Тут монтували потужний прокатний стан. Та сталося несподіване: механіки зіпсували головний вал приводу. Не розібравшись, що і як, вони почали підганяти його до необхідних розмірів. Часу до пуску стану майже не залишалося, а тут така неприємність. Тоді хтось і підказав звернутися до Леоніда Федоровича. Незабаром він був уже в цеху. Довго ходив, придивлявся, розмірковував, щось креслив і підраховував. А потім приніс із собою набір інструментів і почалася пекельна робота. Кілька діб майже не виходив з цеху, шліфував деталь. Зробив так, що стан і зараз працює бездоганно» [6].
Джерела
1. Глущенко, Л. Слово про порядність // Соціалістична Харківщина. – 1983. – 2 лют. – С. 1: фот.
2. Глущенко Леонид Федорович [Электронный ресурс] / Подгот. Т. Каримов // Герои страны. – Текст. и граф. дан. – URL : http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=27640, свободный (дата обращения : 21.11.2019). – Название с экрана.
3. Глущенко Леонід Федорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія – Текст. та граф. дані.– URL : https://bitly.su/Jjy8Zmc, вільний (дата звернення : 21.11.2019). – Назва з екрана.
4. Данилов, В. Герой Соціалістичної Праці Л. Ф. Глущенко. – Харьков: Прапор, 1974. – 63 с. – (Люди трудової слави).
5. Дикань, А. Глущенко Леонид Федорович // Золотые звезды Харьковщины / Алексей Дикань. – Харьков, 2008. – С. 109–110.
6. Ревенко, В. Зірки, що сяють кожному // Вечірній Харків. – 1987. – 30 квіт. – С. 1: фот.
7. Супрунюк, Б. Від одного кореня // Робітнича газета. – 1980. – 21 верес. – С. 2.
8. Тополенко, С. Велич наших буднів // Вечірній Харків. – 1980. – 7 лист. – С. 2.
Комментариев нет:
Отправить комментарий