Вернадський В. І.

Дошки на честь В. І. Вернадського були встановлені на фасаді будівлі 1-ї харківської гімназії (нині Харківський індустріально-педагогічний технікум ) за адресою проспект Героїв Харкова, 24.

 

Перша дошка зберігається в музеї історії Харківського індустріально-педагогічного технікуму.

«Здесь, в здании бывшей гимназии с 1873 по 1876 г. г. учился выдающийся ученый, академик В. И. Вернадский».

 

Другу дошку встановлено 27 листопада 2018.

«Тут навчався у 1873 – 1876 р.р. засновник та перший президент Української академії наук Володимир Іванович Вернадський. Від вдячних харків`ян на честь 100-річчя Національної академії наук України. 27.11.2018.».

 

 З історії освіти Харкова: В. І. Вернадський

«Володимир Іванович Вернадський (28.02 (12.03) 1863, м. С.-Петербург – 06. 01.1945, м. Москва) – вчений-природознавець, основоположник генетичної мінералогії, біогеохімії, радіогеології, вчення про ноосферу, громадський діяч. Академік АН СРСР, Лауреат Державної премії СРСР (1943), <…> організатор і перший президент Української АН (1918 – 1921), Національної бібліотеки Української Держави (нині Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського). Володимир Іванович Вернадський розробляв нові наукові напрями: геохімія, біогеохімія, радіогеологія. Праці Вернадського відіграли суттєву роль у становленні сучасної наукової картини світу. Особливо значним є його внесок у розробку цілісного вчення про біосферу та її еволюцію в ноосферу. Серед найбільш відомих праць ″Очерки геохимии″ (Москва, 1934); ″Несколько слов о ноосфере″ (Москва, 1944) та ін.» [4].

***

«У Харкові майбутній великий учений прожив з п’яти до тринадцяти років. Він пізніше згадає, як його батько пристрасно любив українські пісні. А мати, володіючи розкішним голосом, чудово їх співала. Ганна Петрівна, як писав Володя‑гімназист, ″влаштовувала″ хори, розчинялися вікна й лилися прекрасні пісні.

Уже перебуваючи в столиці Російської імперії, 15-річний гімназист не забуває харківських коренів. Він записує в щоденнику 1878 року : ″В Росії зовсім заборонено друкувати книжки моєю рідною мовою. Під час канікул я зі всім запалом візьмусь за неї. А дещо згодом він склав вірш ″Украина, родная моя сторона″, може, єдиний у своєму житті» [7].

***

«Жизнь в Харькове, где отец был управляющим Конторой Государственного банка, представлялась в то время мне одной из самых лучших жизней, какие возможно желать. Жили мы хорошо, богато, все наши желания – детей – исполнялись очень скоро и даже слишком; никаких непрятностей нам испытывать не пришлось» [3, с. 17].

***

«В 1874 году Володя поступил в первую Харьковскую гимназию. Не в приготовительный класс, как тогда полагалось, а в первый. Гимназия размещалась в здании, которое теперь считается особо ценным памятником архитектуры русского классицизма первой половины XIX века Московский проспект № 24). Директором гимназии был магистр Харьковского университета П. В. Тихонович, блестящий знаток латыни и древнерусской литературы. Ему удалось подобрать прекрасных учитилей, и в гимназии царила весьма благоприятная обстановка для учебы. Уже будучи в зрелом возрасте, Владимир Иванович писал, что хотя в первой Харьковской гимназии он проучился всего два года, она ему очень много дала, ″меня там научили организованности, бережному отношению к книге и знаниям вообще, упорному труду″. С многими товарищами по Харьковской гимназии он переписывался, заезжал к ним по пути к своим родственникам в Полтаву. <…> Харьковский историк Д. И. Багалей писал, что Харьковскую Первую гимназию в XIX веке закончили ″многие лица, приобретшие почетную известность в государственной, общественной и научной деятельности″. Дмитрий Иванович имел в виду государственных, общественных деятелей, литераторов, более 50 профессоров, среди которых такие выдающиеся ученые, как Л. Л. Гиршман, Д. И. Миллер, Д. И. Каченовский и другие» [8].

Джерела

1.  Багалей Д. И., Миллер, Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655 – 1905): ист. монография в 2-х т. – Харьков, – Т. 1. – 2004. – 572 с.

2.  Борисов А. Владимир Вернадский: «Жили мы в Харькове хорошо» / А. Борисов // Время. – 2001. – 26 апр. – С. 4.

3.   Вернадский В. И. Страницы автобиографии В. И. Вернадского. – Москва : Наука, 1981. – 350 c.

4.  Лужанчук, В. В. Володимир Іванович Вернадський / Вікторія Лужанчук // Харківщина : енциклопедичний слов. / Харків. облрада ; Харків. облдержадмін. ; ред. рада : С. І. Чернов, В. С. Бакіров, М. І. Тітов та ін. ; редкол.: С. І. Посохов (голова), К. В. Астахова, С. М. Куделко та ін. – Харків : Золоті сторінки, 2014. – С. 65–66.

5.  Лукин А. Е. Владимир Иванович Вернадский: жизнь, судьба, свершения / А. Е. Лукин // Геофизический журнал. – 2015. – № 2. – С. 95 – 134.

6.  Матвієнко, П. Перший президент Академії наук України / П. Матвієнко // Харків’яни. – 2003. – 6–12 бер. – С. 3.

7.  Медвідь, В. Енциклопедист XX століття / Василь Медвідь // Слобідський край. – 2008. – 18 берез. – С. 8.

8.  Фрейман, Н. «Познать все сущее, весь окружающий мир» / Н. Фрейман // Городская газета. – 1998. – 7 мая. – С. 30.

9.  Хроніка 2000 : укр. культорол. альм. – Київ, 2004. – Вип. 57/58: Володимир Вернадський. – 821 с.