Маслій О. В.

Дошку на честь О. В. Маслія встановлено 1 жовтня 2018 року на фасаді Харківської Гімназії № 86 Харківської міської ради Харківської області за адресою провулок 1-й Золочівський, 3.

 

«Меморіальна дошка на честь випускника школи № 86 – учасника бойових дій в Афганістані Маслій Олександра Вікторовича, нагородженого орденом ″Червоної Зірки″ (посмертно)».

Открытие мемориальной доски Александру Маслий [Электронный ресурс] // Общественная Организация "Харьковский Городской Союз Ветеранов Афганистана (воинов – интернационалистов)". – Текст. и граф. дан. – 2018. – 10 окт. – URL: http://afganec.kharkov.ua/index.php/public/1765-2018-10-06-15-59-33, свободный (дата обращения: 25.03.2020). – Название с экрана.

Про відкриття меморіальної дошки на честь О. В. Маслія.

Харків’яни – учасники бойових дій в Афганістані: О. В. Маслій.

Маслій Олександр Вікторович (28.01.1966 – 26.07.1985) – радянський прикордонник, учасник війни в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.

Після 8 класу вступив до Харківського медичного училища № 1, після закінчення якого працював у службі невідкладної медичної допомоги. До Збройних сил СРСР був призваний 10 листопада 1984 року Ленінським РВК м. Харкова. У січні 1985 р. відправлений єфрейтором до Афганістану.

Служив начальником медпункту у військовій частині 2066 (48-й Пянджський прикордонний загін, Середньоазійського прикордонного округу). Пізніше він подав рапорт, про переведення до ″точки″ у районі Імам-Сахіб, провінції Кундуз, де саме бракувало медпрацівників. В Афганістані служив санітарним інструктором 1 мотоманеврувальної групи. Брав участь у рейдах, супроводжував автомобільні колони. Надавав своєчасну медичну допомогу пораненим. Під час бою поблизу кишлаку Хазарбаг у провінції Кундуз, 26 липня 1985 року, Олександра було поранено. Він помер на борту вертольота під час евакуації.

Похований на шостому міському кладовищі Харкова, яке розташоване в історичному районі Залютине [1].

***

«Спокійний і врівноважений у повсякденні, Олександр Маслій виходив із себе, бачачи несправедливість і підлість. В одній з таких ситуацій він і виявив себе як захисник, людина мужня і рішуча. А сталося це на проводах в армію його друга-однокласника: один з ″непрошених″ проводжаючих на доброму підпитку, на вимогу господаря квартири вийти геть, розбив віконне скло і важко було передбачити його подальші дебоші, якби на його шляху не став Олександр Маслій. Отримавши поранення, він мужньо переніс втручання лікарів, але ім’я хулігана не назвав: у того лобуряки мати – інвалід та старенька бабуся, як вони без нього!

<…> Батьки воїна бережуть магнітну стрічку з розповідями Сашиних однополчан про сина – відвертими, чесними і скорботними, але слухати їх вони не в силах… Мати в лікарняній тиші-розпуці виносила рядки вірша: ″Он сделал все, чтобы могли мы спокойно спать, работать, а сестра учиться, – лишь только бы крепка была граница, застыла кровь его и благороднейшее сердце перестало биться″. З газети той вірш повернули, бо ця страшна тема ще була не для широкого розголосу…» [4, с. 254, 255].

***

«26 июля 1985 года во время проведения боевой операции под кишлаком Хазербах провинция Кундуз Александр получил пулевое ранение в бедро пулей со смещенным центром тяжести. Его нога была перебита, бойцы, чтобы спасти раненого от болевого шока, укололи ему обезболивающее. Для эвакуации раненых и усиления мангруппы прилетели борта Ми-8 и Ми-24. Выстрел ПТУРС с Ми-24 попал в окно дувала и уничтожил снайпера, который вёл прицельный огонь по бойцам. Но к сожалению Александр скончался на борту вертолёта во время эвакуации, как потом выяснилось пуля остановилась, повредив позвоночник.

<…> Во время торжественной линейки перед школьниками выступил председатель ″ХГСВА (в-и)″ [Харківського міського Союзу ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)] В. А. Борзов. Он рассказал о проделанной работе ветеранов направленной на сохранение памяти о подвигах воинов-интернационалистов и поделился планами организации по увековечиванию памяти тех ребят, которые погибли в Афганистане. Очень трогательным было выступление Б. Д. Добрывченко, а Г. И. Ломакин после слов приветствия подарил гимназии два авторских сборника. Собравшиеся почтили память всех погибших минутой молчания.

Право открыть мемориальную доску Александру Маслий было предоставлено В. А. Борзову, Т. П. Новохацкой и Б. Д. Добрывченко, после чего гости и ученики гимназии возложили цветы. После гости посетили музей школы, в котором уголок памяти посвящён воину-интернационалисту Александру Маслий» [2].

Джерела:

1. Маслій Олександр Вікторович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. – Текст. та граф. дані. – URL: https://bitly.su/Tjlkw9g, вільний (дата звернення: 25.03.2020). – Назва з екрана.

2. Открытие мемориальной доски Александру Маслий [Электронный ресурс] // Общественная Организация "Харьковский Городской Союз Ветеранов Афганистана (воинов – интернационалистов)". – Текст. и граф. дан. – 2018. – 10 окт. – URL: http://afganec.kharkov.ua/index.php/public/1765-2018-10-06-15-59-33, свободный (дата обращения: 25.03.2020). – Название с экрана.

3. Открытие мемориальной доски Александру Маслию [Электронный ресурс] // Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів – інтернаціоналістів). – Текст. и граф. дан. – URL: http://www.usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=7518&Itemid=30, свободный (дата обращения: 25.03.2020). – Название с экрана.

4. Шкварко, І. П. Єфрейтор Маслій Олександр Вікторович // Біль пам’яті : кн. пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І. П. Шкварко. – Харків, 1995. – С. 254–255.