Генеральне консульство Республіки Польща

Дошку в пам’ять про роботу Консульства Республіки Польща встановлено за адресою вулиця Максиміліанівська, 15.

 

«У цьому будинку в 1924–1934 рр. знаходилося Генеральне консульство, а у 1934–1937 рр. Консульство Республіки Польща у Харкові. Останнім консулом у 1936–1937 рр. був Тадеуш Бжезінський, батько видатного американського політика польського походження Збігнєва Бжезінського».

З історії міжнародних відносин Харкова:

Генеральне консульство Республіки Польща

«Польська національна меншина завжди займала особливе місце в історії нашого краю. Поляки почали оселюватись в Харкові ще з початку ХІХ ст., а з другої половини того ж століття, часу перетворення міста на великий промисловий та культурний центр, їх кількість все більше зростала. Початок Першої світової війни викликав значний приплив біженців та евакуйованих з Привіслінської губернії – місця бойових дій.

<…> За переписом 1924 року поляків в Харківській губернії налічувалось 6 190 чоловік. 17 грудня 1926 року був проведений всесоюзний перепис, який показав зменшення кількості польського населення Харківської губернії до 4 479 чоловік. <…>, що пояснюється процесом повернення на Батьківщину, реевакуації, цієї частини населення.

<…> В квітні 1923 року на ХІІ з’їзді РКП(б) були сформовані основні положення політики коренізації, яка отримала практичне втілення в двох аспектах – українізації та створенні необхідних політичних та економічних умов розвитку національних меншин. Поряд з Центральною комісією у справах національних меншин при ВУЦВК [Всеукраїнський центральний виконавчий комітет], метою якої було налагодження безпосереднього зв’язку між урядом України та національними меншинами, положення від 29 квітня 1924 року започаткувало її місцеві органи – комісії та бюро, до компетенції яких входило сприяння культурно-освітньому розвитку етнічних меншин, заснуванню шкіл, які б навчали дітей рідною мовою» [2, с. 37–39].

***

«У Харкові (тоді – столиці Радянської України) з 1921 р. діяло Посельство РП [Республіка Польща], яке з березня 1924 р. було перейменоване на Генеральне консульство, а з 1934 р (у зв’язку з перенесенням столиці України до Києва) польське представництво стало Консульством РП. Зміни у ряді польських дипломатичних та консульських представництвах на Сході були пов’язані з процесом їх пристосування до структури заснованого у грудні 1922 року СРСР. Генеральне консульство Республіки Польща у Харкові організаційно було підпорядковане Посольству РП у Москві. Першим керівником Консульства був Михайло Свірський. Консульський округ обіймав цілу територію УРСР, а з 1934 р. – територію областей: Харківської, Дніпропетровської та Донбасу. Консульство РП у Харкові припинило свою діяльність 1 грудня 1937 року, коли на бажання радянської сторони кількість польських представництв у СРСР скоротили до кількості радянських представництв у Польщі (не звертаючи уваги на величезну територіальну диспропорцію).

Перед працівниками Генерального консульства РП у Харкові стояли дуже широкі завдання. У перші роки діяльності співробітники намагалися надати полякам можливість обрати польське громадянство та репатріюватися до Польщі. Пізніше, у наступному періоді, вони намагалися опікуватися поляками-громадянами СРСР, які не репатріювалися до Польщі. Згідно із Ризьким трактатом, який припинив польсько-українську війну з більшовиками, поляки повинні були мати запевнення у збереженні своєї свободи, культури, мови чи релігії.

<…> Неможливо було у радянському режимі надати полякам допомогу у закупівлі книжок і підручників, що не відповідало статтям Ризького трактату (п. 7). Вже сам контакт із польським представництвом був підставою для репресій. Генеральне консульство Республіки Польща цікавилося також життям Харкова і регіону. У доповідях відбився факт про існування аж до 1936 року приватної школи ("школа Коніської"), яку у цьому ж році зачинили, керуючись видуманими звинуваченнями поширення "націоналізму".

Генеральне консульство РП у Харкові було ліквідоване у 1937 році і відродилося у зовсім інших умовах – після здобуття Україною незалежності – у 1994 році» [1]

***

«В кінці 20-х рр. відбувається поступове згортання політики коренізації і перехід до політики терору. Діапазон репресивних акцій був величезним – від масових чисток партії і звільнення людей з роботи в зв’язку з їх національною приналежністю до арешту, ув’язнення і розстрілу членів неіснуючих "контрреволюційних, шпигунських, диверсійних" організацій. У Харкові переслідування осіб польської національності розпочалось в 1935 році, яке закінчилось висилкою в табори, а в 1937 році була розгромлена "контрреволюційна" організація, внаслідок чого загинуло двадцять вісім ні в чому не повинних осіб. Доля цих людей залишалась невідомою для їх рідних та близьких. Лише в 1957 році справу було переглянуто, а засуджених реабілітовано, але обставини їх загибелі залишались "під замком" до 1990 року» [2, с. 43].

Джерела

1. Ксьонжек, Я Заснування і діяльність Генерального Консульства РП в Харкові / Я. Ксьонжек // Харків і Польща: люди і події : матеріали [2] Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 12 листоп. 2005 р.) / Ген. консульство Респ. Польща в Харкові, "Пол. дім" у Харкові ; [Наук. ред.: І. Я. Лосієвський]. – Харків : Майдан, 2006. – С. 17–18.

2. Ніколаєнко, О. Польські громадські організації Харкова і політика радянської влади по відношенню до них в 20–30-ті роки ХХ століття / О. Ніколаєнко // Харків і Польща: люди і події : матеріали [2] Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 12 листоп. 2005 р.) / Ген. консульство Респ. Польща в Харкові, "Пол. дім" у Харкові ; [Наук. ред.: І. Я. Лосієвський]. – Харків : Майдан, 2006. – С. 37–47.