Підгорний А. М.

 

Дошку на честь А. М. Підгорного відкрито 23 жовтня 2009 року на будівлі фізичного корпусу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою вулиця Фрунзе (нині Кирпичова), 2. Автор дошки — скульптор С. Гурбанов.

«Тут у 1950–1971 рр. вчився та працював видатний вчений-механік, академік НАН України, засновник та перший директор Інституту проблем машинобудування, доктор технічних наук, професор Анатолій Миколайович Підгорний».

Підгорному Анатолію Миколайовичу: [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 276–277 : фот.

З історії харківського машинобудування

А. М. Підгорний

Підгорний Анатолій Миколайович (5.04.1932–24.01.1996) ― учений у галузі енергетичного машинобудування. Народився в м. Андрушівка Житомирської області. Закінчив Харківський політехнічний інститут (нині НТУ «ХПІ») (1956), викладав у ньому (1962–1971). Доктор технічних наук (1971), професор (1973). Очолював харківський філіал Інституту технічної теплофізики АН УРСР (з 1971). Засновник і перший директор Інституту проблем машинобудування АН УРСР (ІПМаш АН УРСР) (1972–1996, нині Інститут енергетичних машин і систем ім. А. М. Підгорного НАН України). Один із засновників Інженерної академії СРСР (1990), засновник і перший президент Інженерної академії України (з 1991). Автор понад 300 наукових праць і статей. Академік Національної академії наук України (з 1995). Лауреат Державної премії УРСР (1984). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Помер у Києві [1, 6, 7].

***

«Анатолій Підгорний навчався на інженерно-фізичному факультеті Харківського політехнічного інституту та одержав диплом інженера-механіка за фахом “динаміка і міцність машин, приладів і апаратури”. Серед його вчителів були відомі вчені: академіки Н. І. Ахієзер, А. П. Філіппов, професори І. М. Бабаков, А. В. Дабагян, А. В. Бурлаков.

Починав свій трудовий і творчий шлях Підгорний інженером у Центральному дослідно-конструкторському бюро (ЦДКБ) Харківського турбінного заводу (1956–1958). Саме ці роки на флагмані вітчизняного турбобудування збагатили його досвідом конструкторської роботи і прищепили повагу до інженерної праці. У 1959 році Підгорний повернувся до ХПІ і навчався в аспірантурі за фахом “динаміка і міцність машин” під науковим керівництвом А. П. Філіппова. Після закінчення аспірантури з 1962 до 1971 р. викладав на кафедрі динаміки і міцності машин (ДММ) інженерно-фізичного факультету ХПІ. У цей час у проблемній лабораторії кафедри він очолив роботи зі створення першої в Україні унікальної розгінної установки ВРД-500 для дослідження несучої здатності моделей дисків і роторів турбомашин в умовах високих температур і великих оборотів, виявивши при цьому неабиякі організаторські здібності.

У 1964 році Підгорний захистив кандидатську дисертацію. 1967 року за участю Анатолія Миколайовича на вечірньому відділенні ХПІ вперше відкрили фаховий напрям — “динаміка і міцність машин”, з якого протягом десяти років поспіль провадилась підготовка інженерних кадрів. З цього часу доцент Підгорний призначений заступником декана інженерно-фізичного факультету ХПІ (вечірнього відділення), де він надавав багато уваги організації навчання та викладав фундаментальні спеціальні дисципліни: теорію пружності, конструкційну міцність. Для вечірнього відділення він створив оригінальні навчальні плани та програми, що сприяли якісній підготовці студентів-вечірників як фахівців для подальшої практичної та науково-дослідної роботи. Він також викладав конструкційну міцність на денному відділенні та проводив аудиторні наукові семінари зі студентами, надаючи при цьому багато уваги сучасним напрямам розвитку науки.

Серед випускників факультету є відомі науковці — кандидати та доктори наук, викладачі — доценти та професори, інженери, керівники підприємств та відділів академічних інститутів. Усі вони вважають Анатолія Миколайовича своїм Учителем.

Протягом викладацької діяльності Підгорний зібрав унікальну колекцію наочних зразків зруйнованих деталей турбомашин — дисків, лопаток, роторів. За його сприяння з 1969 року на кафедрі ДММ було введено практичні заняття з теорії пружності і теорії коливань, для чого Анатолій Миколайович запросив на викладацьку роботу інженерів ЦДКБ, які мали значний практичний досвід у галузі турбобудування. Багато випускників інженерно-фізичного факультету, які пройшли разом з Анатолієм Миколайовичем “свої університети” в ХПІ, співпрацюють з ним і підтримують його починання в новоствореному Інституті проблем машинобудування АН УРСР, науковий колектив якого він очолював до початку 1996 року.

Незважаючи на колосальну завантаженість науково-організаційними питаннями, що постали перед Підгорним як директором інституту, він не полишає викладацьку та організаційну діяльність у ХПІ. За активної участі Анатолія Миколайовича в нових навчальних планах кафедри ДММ інженерно-фізичного факультету були введені нові фундаментальні інженерні дисципліни: прикладна теорія пружності, прикладна теорія коливань, математичні основи теорії надійності.

У 1976 році за ініціативою професора Підгорного введено нове починання: в Інституті проблем машинобудування вперше створено філію кафедри ДММ ХПІ і до викладацького процесу залучено науковців академічного інституту. Успішний розвиток академічної науки Анатолій Миколайович насамперед бачив у тісному взаємозбагачувальному союзі з Вищою школою. Прогресивною на той час формою організації взаємодії науки і виробництва, спрямованою на ефективність наукового пошуку і якомога швидшого впровадження розробок, є створене в 1977 році за ініціативою Підгорного навчально-науково-виробниче об’єднання (ННВО) «Харківський політехнічний інститут — ІПМаш АН УРСР — Харківський турбінний завод». Творча співпраця академічного НДІ, вишу і промислового підприємства в рамках цього об’єднання забезпечувала безперервний зв’язок усіх ланок структури: підготовка висококваліфікованих кадрів для потреб турбобудування й енергетики — фундаментальний науковий пошук — цілеспрямоване прикладне дослідження — проєктно-конструкторські та технологічні розробки — виробництво, що прискорювало темпи науково-технічного прогресу.

А. М. Підгорний збагатив науку визначними працями в галузі традиційної і водневої енергетики, а також у багатьох суміжних галузях машинобудування. Він опублікував понад 300 наукових праць, серед яких 10 монографій. Важка хвороба передчасно вирвала Анатолія Миколайовича з життя, він не встиг завершити задумане. У спадщину від Підгорного залишилися його праці, але головна спадщина — це створений ним Інститут проблем машинобудування НАН України, що носить тепер його ім’я» [3].

Джерела

1. Боголюбов О. М. Підгорний Анатолій Миколайович // Енциклопедія Сучасної України. ― Електрон. текстові дані. ― Київ, 2025. ― URL: https://esu.com.ua/article-887865 , вільний (дата звернення: 9.06.2025). ― Назва з екрана.

2. Мацевитий, Ю. Яскраве служіння науці // Вісник НАН України. ― 2002. ― № 8. ― С. 52–57.

3. Мацевитий Ю. Академік Анатолій Підгорний / Юрій Мацевитий, Олег Морачковський // Світогляд. ― 2008. ― № 5. ― С. 51–54 : фот.

4. Підгорний А. М. «Прагну бути самим собою» : інтерв’ю з директором Ін-ту проблем машинобудування А. М. Підгорним / записав Л. Логвиненко // Вечірній Харків. ― 1989. ― 11 серп. ― С. 1–2 : фот.

5. Підгорний Анатолій Миколайович (1932–1996) // Навіки в пам’яті (меморіальні дошки НТУ «ХПІ») : довідник / Л. Л. Товажнянський, В. І. Ніколаєнко, Ю. Д. Сакара. ― Харків, 2014. ― С. 56–57 : фот.

6. Підгорному Анатолію Миколайовичу: [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 276–277 : фот.

7. Посохов С. Підгорний Анатолій Миколайович // Харківщина : енциклопед. слов. / редкол.: С. І. Посохов та ін. ― Харків, 2014. ― С. 280 : фот.