Сердюк О. І.

Дошку на честь О. І. Сердюка відкрито 11 грудня 1992 року за адресою вулиця Гіршмана,17 (знайти на мапі Харкова).

«У цьому будинку жив свої останні роки Лесь Сердюк, майстер, курбасівець, народний артист, людина великої душі».

1. Зоряний, В. Навічно в пам’яті народній // Слобода. – 1992. – 24 дек. – С. 7 : фот.

2. Кириллов, В. Человеку большой души // Время. – 1992. – 12 дек. : фот.

11 грудня відкрито меморіальну дошку актору О. І. Сердюку на будинку, де він жив (вул. Гіршмана, 17).

З історії харківського театру: О. І. Сердюк

Сердюк Олександр (Лесь) Іванович (14(27).06.1900 – 14.12.1988) – актор, режисер, педагог. Народився у с. Бзів (нині Київської області). Закінчив Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка (1919). З 1922 р. працював у київському театрі «Березіль», у 1926 р. переїхав з ним до Харкова, з 1935 р. – у Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка, у 1957 – 1962 рр. – його директор і художній керівник. Знімався в кіно. Народний артист СРСР (з 1951). Лауреат Державної премії СРСР (1947, 1948). Професор і завідуючий кафедрою Харківського інституту мистецтв (1960 – 1974). Очолював Харківське міжобласне відділення Українського театрального товариства (1951 – 1987). Помер у Харкові [2, 4].

***

«Среди наград А. И. Сердюка была одна, которой он особенно дорожил. Это грамота Харьковского горсовета, выданная ему за творческое участие в создании памятника Т. Г. Шевченко. В прекрасной многофигурной композиции работы скульптора М. Манизера для двух статуй – пленника, разрывающего путы, и крестьянина, вооруженного косой, – позировал актер Сердюк» [2].

***

Из воспоминаний актрисы С. Коркошко:

«Я горжусь тем, что Лесь Иванович был моим педагогом. Всем, что могу, я прежде всего обязана ему. Через много лет я приехала в Харьков, и он встретил меня, как и всегда, веселый, оживленный. Расспрашивал, рассказывал сам о моих сокурсниках, поразив подробностями и деталями, о которых я, к стыду своему, успела забыть. В нем – учителе – было всегда много отеческой доброты и мудрости» [3].

***

«В квартире Леся Ивановича, где он прожил последние три года, часто бывали его ученики – актеры из многих республик, студенты и преподаватели Харьковского института искусств, в котором он читал лекции почти полвека. В этом доме на улице Гиршмана Л. Сердюк готовил к печати свою последнюю книгу "Раздумья и заметки актера". Она вышла в свет уже после его смерти» [1].

Джерела

1. Кириллов, В. Человеку большой души // Время. – 1992. – 12 дек. : фот.

2. Несвит, Е. А. Сердюк Александр Иванович // Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : биогр. словарь. – Харьков, 1998. – С. 538–540 : фот.

3. Попова-Сердюк, Л. Не прерывается связь времен // Красное знамя. – 1990. – 27 июня.

До 90-річчя з дня народження Л. Сердюка

4. Сердюк Олександр Іванович // Мистецтво України : біогр. довід. – Київ, 1997. – С. 534.

5. Сердюк, О. І. Роздуми і нотатки актора / упоряд. Л. Г. Попова. – Київ : Мистецтво, 1989. – 256 с.; 8 арк. фот.