Майстренко В. М.

 Дошку на честь В. М. Майстренка відкрито 20 серпня 2013 року за адресою проспект Григоренка, 5/1.

 

 «В этом доме жил Герой Советского Союза Майстренко Владимир Никитович».

 

1.Александрова, А. Герои нашего города // Харьковские известия. – 2013. – 22 авг. – С. 6.

2. Пудинов, В. Эстафету памяти принимает Фрунзенский район Харькова // Слово ветерана. – 2013. – 31 авг. – С. 2.

Про відкриття п’яти меморіальних дошок учасникам війни, зокрема В. М. Майстренку.

Харків’яни – Герої Радянського Союзу: В. М. Майстренко

«Майстренко Владимир Никитович (16.11.1921 – 20.03.1982) – военный, танкист. Родился в г. Ростов-на-Дону. Работал на заводе. В армии с 1941 г. Участник Великой Отечественной войны (с мая 1942). Водитель танка, гвардии старшина. Герой Советского Союза (1944), награжден орденами и медалями. С 1946 г. в запасе. Жил в Харькове, окончил машиностроительный техникум. Работал инструктором Фрунзенского райисполкома. Умер в Харькове. Похоронен на кладбище № 2» [2].

***

«Про механіка-водія Володимира Майстренка у 3-ій танковій армії ходили легенди – про його відвагу та віртуозне вміння водити “тридцятьчетвірку”. В боях, де справу вирішують долі секунди, він орієнтувався блискавично, своїми вмілими маневрами забезпечував успішні дії екіпажу. Взвод розвідки, в якому служив Майстренко, часто проривався у ворожі тили. На Вінниччині в одному з таких рейдів потрапили на невеличку станцію. Побачили, як від перону рушив ешелон з німецькою технікою. Володимир вмить розвернув танк і повів його паралельно потягу, витискаючи з двигуна все можливе. Паровоз і танк зустрілися там, де закінчилася лісосмуга. Стріляти неможливо – дуже близько. І механік повів машину на таран. Брязкіт металу, танк зупинився. Потім дав задній хід, скинувши з себе понівечений паровоз, і помчав вздовж ешелону, поливаючи вогнем гітлерівців. Сім платформ з ворожими танками залишилися догоряти в тій посадці.

Якось під’їхали до вузького залізничного мосту через річку. Броду не було. Майстренко вирішив спробувати провести свій танк через міст. І зробив це з абсолютною точністю: гусениці з обох боків трохи звисали з мосту. Але інші екіпажі не наважувалися повторити цей трюк. І тоді Володимир сам по черзі провів мостом дванадцять танків – усю роту. І таких ситуацій траплялося чимало. Взагалі ж говорили, що відважний водій народився “в сорочці”. Якось на марші на танки налетіли фашистські літаки. Майстренко висунувся з люка, щоб краще орієнтуватися. І раптом – великої сили вибух. Бомба потрапила прямо у двигун, і танк буквально розірвало на частини. Весь екіпаж загинув – крім водія: його викинуло вибуховою хвилею. Володимира контузило: він втратив слух, не міг говорити. Але відмовився від евакуації в тил. Відлежався у медсанбаті і через тиждень знов був у строю.

У серпні 1944 року 3-я танкова армія брала участь у визволенні Польщі. Взвод розвідки одержав наказ: взяти міст через річку Віслиця і тримати його до підходу основних сил. Із самого початку рейд склався невдало: один танк підірвався на міні, другий розстріляла зенітна батарея. На міст вийшов лише один танк, який вів Майстренко. Бійці знищили караульне приміщення разом з німецькою охороною і підготувалися до оборони, вкопавши танк у землю. Їх було семеро. Не минуло й двох годин, як на шляху з’явилася велика колона автомобілів: нічого не підозрюючи, гітлерівці прямували до мосту. Їх підпустили ближче і вдарили по передній і задній машинах. У паніці фашисти втекли, залишивши всю техніку. Трофейна зброя стала в пригоді, особливо міномети. Бійці знали, що ворог не залишить їх у спокої. І справді: надвечір з’явилися два бронетранспортери. Майстренко став до гармати. Ще до війни він влучно стріляв із гвинтівки, брав призи у змаганнях, а в армії, хоч і був водієм, досконало оволодів гарматою. Вже першим пострілом Володимир вивів з ладу бронетранспортер, а його товариші вогнем з мінометів розсіяли піхоту. Наступного дня вранці ворожа піхота знов пішла в атаку під прикриттям чотирьох танків. Два з них вдалося підбити, інші відступили. Потім танкістів атакувала авіація, а після бомбардування знову з’явилися танки і піхота. А потім наші воїни втратили рахунок атакам ворога, але не відступили. Три дні й три ночі тривав цей нерівний бій. І коли основні частини підійшли до мосту, в живих залишилися лише двоє відважних бійців: Володимир Майстренко і Семен Вєтров. Вони ледве трималися на ногах. Про них доповіли командуючому 3-ою танковою армією генералу П. С. Рибалку. Той наказав доставити героїв до штабу. Міцно потиснув руки: “Спасибі, хлопці, спасибі!” І зовсім по-домашньому додав: “Відпочивайте скільки треба”. Спали більше доби.

23 вересня 1944 року Володимиру Майстренку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни він закінчив танкове училище, став офіцером. Але контузія давалася взнаки. Демобілізувався, оселився в Харкові, пішов працювати на завод. Потім заочно закінчив технікум, понад дванадцять років працював заступником директора з виробничого навчання середньої школи № 11. Зараз Володимир Микитович працює інструктором Фрунзенського райвиконкому. Сфера його діяльності – добровільні народні дружини. Він часто зустрічається з молоддю, розповідає про пережите. І коли в уяві постає незабутнє минуле, завжди думає: “Хай ніколи не повториться війна!”» [4].

Джерела

1.Знаковский, В. Экипаж машины боевой // Слобода. – 1999. – 26 окт.

2. Майстренко Владимир Никитович // Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь. – Москва, 1988. – Т. 2. – С. 13 : фот.

3. Строков, Л. Доблесть молодецкая // Красное знамя. – 1966. – 9 мая.

4. Троян, А. Незабутнє // Вечірній Харків. – 1979. – 28 квіт.: фот.