Дошку на честь Леся Курбаса встановлено у 1989 році за адресою Сумська вулиця, 9 на фасаді Харківського державного українського драматичного театру
ім. Т. Г. Шевченка. Скульптор С. А. Якубович.
«Тут в 1926 – 1933 рр. працював Лесь Курбас».
1. Румянцева, И. Здесь он создавал свой театр //
Красное знамя. – 1989. – 28 мая.
Про відкриття
на честь Леся Курбаса меморіальної дошки на фасаді Харківського українського
драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
2. Хомайко, Ю. Встретились Курбас с Крушельницким //
Вечерний Харьков. – 1997. – 3 июля.
На фасаді Харківського державного українського драматичного театру
ім. Т. Г. Шевченка, поряд з меморіальною дошкою Лесю Курбасу,
встановлено меморіальну дошку М. М. Крушельницькому.
«Курбас Лесь (справжнє ім’я – Олександр-Зенон Степанович;
25.2.1887 – 3.11.1937): режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач. Народився
в м. Самбір, тепер Львівська область в родині українських акторів.
Навчався на філософському факультеті Віденського та Львівського університетів.
У 1922 ‑ 1926 рр. заснував театр "Березіль" у Києві. За рішенням
уряду 1926 р. театр було переведено
в Харків у приміщення українського драматичного театру. У Харкові повністю
розкрився талант Курбаса як режисера-новатора, теоретика театру і педагога. Курбас
брав активну участь у культурному житті міста: викладав у музично-драматичному
театрі, виступав як театральний критик і публіцист у газетах та журналах,
спілкувався з багатьма літераторами. Автор книги "Шляхи українського
театру" і "Березіль", численних статей з театрознавства.
Перекладав драматичні твори з інших мов, створив ряд оригінальних п’єс і сценаріїв
за творами відомих письменників. Новаторські тенденції негативно сприймалися
офіційними колами. 5 жовтня 1933 р. колегія Наркомосу України звинуватила Л. Курбаса
в ідеологічних помилках і звільнила від керівництва театром. Певний час він
працював у Москві, але невдовзі був заарештований і засуджений на п’ять років ув’язнення.
Будучі в'язнем Соловецького табору, здійснив вистави "Весілля Кречинського"
О. Сухово-Кобиліна, "Аристократи" М. Погодіна, "Учень
диявола" Б. Шоу та ін. У таборі відбувся суд, який засудив Л. Курбаса до
розстрілу. Реабілітований 1957 р. У Харкові мешкав у будинку "Слово".
В Києві і Харкові створено Центр Леся Курбаса, мета якого – пропаганда спадщини
визначного митця» [3, с. 164].
***
«"Березіль" – рух; <…> Він – вільна асоціація на
динамічних гаслах. Він – процес. І він не в театрі тільки, навіть не мистецтві,
а в культурі, в житті. <…> Він хоче завтрашнього дня, бо знає, що
завтрашній день прекрасний, і хоче прихилити емоції і свідомість інших до свого
устремління» [1, с.
228].
***
«Внешность его сразу бросалась в глаза. Свойственная ему
артистичность проявлялась естественно и непринужденно. Двигался Курбас красиво
и свободно. Ходил легкой, стремительной походкой. Когда он погружался в
глубокую задумчивость – а это случалось часто, – его облик напоминал сказочную
мудрую птицу, большую и печальную. Возможно, такое впечатление создавал
крылатый изгиб крутых бровей, густой тенью прикрывавших выразительные,
блестящие глаза» [5, с. 127].
***
«…родным домом для актеров было не общежитие, а театр.
Рабочий день начинался с девяти утра и заканчивался поздно вечером. Перед
репетициями – тренаж по танцу, вокал, постановка голоса, фехтование. Работали
весело, дружно и с азартом, со временем никто не считался. Роли отрабатывались
с большой тщательностью. <…> В труппе "Березиля" не чувствовалось и
тени премьерства. Все были молоды. В свободное время азартно гоняли футбольный
мяч, сражались у волейбольной сетки» [5, с. 128–129].
***
«…
я мушу зважити на те, що, може, й мені доведеться відійти від
"Березоля", раніше чи пізніше. Війна ведеться проти моєї особи. Це
вам ясно; хто був на диспутах, той розуміє всяке цькування, як удар, який має
примусити мене зректися "барства". Це "барство" моє – це є
не барство, а принциповість, оскільки я почуваю відповідальність за те, що я
роблю, що є в мене повне переконання, що таке є пролетарське мистецтво, і маю
це до останнього солдата провадити в життя, перевіряючи всемірно і всебічно у
праці з глядачем, з робітництвом»[1, с. 326].
Джерела
1. Курбас, О. С. Березіль : із творчої спадщини /
Лесь Курбас. – Київ, 1988. – 518 с. : фотогр.
2. Лесь Курбас і Харків [Електронний ресурс ] :
[огляд л-ри] / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка. – Електрон.
текстові дані. – Харків, 2009. – Назва з екрана. – Режим доступу: http://korolenko.kharkov.com/curbas.htm,
вільний (дата звернення 06.12.2013).
3. Літературна Харківщина : [довідник] / Харків.
нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди ; [за заг. ред.
М.Ф.Гетьманець]. – 2-е вид., випр. і допов. – Харків, 2007. – 319 с.
4. Творчий спадок Леся Курбаса у XXI столітті :
бібліогр. покажч. (до 125-річчя від дня народження) / Харків. держ. акад.
культури, Наук. б-ка ; [уклад.: С. В. Євсеєнко
та ін.]. – Харків, 2012. – 220
с.
5. Черкашин, Р. Лесь Курбас в Харькове // Лесь Курбас : ст.
и воспоминания о Л. Курбасе, лит. наследие. – Москва, 1987. – С. 127–149.
6. Шерех, Ю. Лесь Курбас і Харків //
Сучасність. – 1993. – № 12. – С. 44–52.
