Гуревич М. Й.

 

Дошку на честь М. Й. Гуревича відкрито 6 червня 2001 року на будівлі інженерного корпусу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою вулиця Фрунзе, 2 (нині Кирпичова).

«Тут навчався на авіаційній спеціальності і у 1925 р. під керівництвом Г. Ф. Проскури виконав і захистив дипломний проект літака видатний авіаконструктор, співавтор серії винищувачів "МіГ" і крилатих ракет, лауреат Ленінської і шести Державних премій, Герой Соціалістичної Праці, доктор технічних наук Михайло Йосипович Гуревич. 1892–1976».

Гуревичу Михайлу Йосиповичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 193–194 : фот.

Випускники Харківського політехнічного інституту

М. Й. Гуревич

Гуревич Михайло Йосипович (31.12.1892 (12.01.1893)–25.11.1976) ― авіаконструктор. Народився в с. Рубанщина Курської губернії (нині Курської області). Закінчив Харківський технологічний інститут (1925, ХТІ, нині НТУ «ХПІ»). Працював інженером-конструктором у Харківському відділенні товариства «Тепло і сила» (1925–1929). З 1929 працював на підприємствах авіаційної промисловості в Москві. Заступник головного конструктора (1939–1957), головний конструктор (1957–1964) КБ А. Мікояна, разом з яким спроєктував серію винищувачів під маркою «МіГ». Доктор технічних наук (1964). Герой Соціалістичної Праці (1957). Лауреат Державних премій СРСР (1941, 1947, 1948, 1949, 1952, 1953) і Ленінської премії (1962). Помер у Ленінграді (нині Санкт-Петербург) [5; 6; 8].

***

У 1910 році Михайло Гуревич закінчив зі срібною медаллю гімназію в Охтирці й вступив на математичний факультет Харківського університету. Але вже через рік був виключений за участь у студентських заворушеннях.

Для продовження освіти Михайло в 1912 році переїхав до Франції, де легко вступив до університету міста Монпельє. Жив і навчався там частково коштом батька, частково ― на власні заробітки від уроків. Курсу не закінчив: коли він приїхав додому на канікули влітку 1914 року, почалася Перша світова війна. Гуревич поселився в Харкові, жив на гроші від випадкових заробітків: працював креслярем у різних технічних конторах, малював плакати, давав приватні уроки. У 1916 році йому дозволили повернутися до університету. Однак вже у вересні 1917 року Гуревич на власне прохання був відрахований з числа студентів університету і вступив до Харківського технологічного інституту.

Події революції й громадянської війни, подальша розруха, труднощі побуту довго не дозволяли йому завершити освіту. Заняття постійно переривалися. Але саме в ці важкі роки під враженням лекцій з повітроплавання, прочитаних професором Г. Ф. Проскурою, Гуревич пройнявся гарячою любов’ю до авіації і проніс її через усе своє життя.

У 1922 році Михайло обрав авіаційну спеціальність. Власне, такої спеціальності тоді ще не було, але в інституті існувала авіаційна секція, організована Проскурою. Спочатку ця секція більше нагадувала гурток любителів авіації, оскільки складалася тільки з п’яти студентів. Проскура читав їм лекції, приносив іноземні журнали та книги з авіації і навіть побудував аеродинамічну трубу. Поступово кількість його слухачів збільшувалася, а потім у роботі секції почали брати участь інші викладачі. Згодом секція перетворилася на авіаційне відділення механічного факультету ХТІ.

Саме у стінах Харківського технологічного інституту в голові у майбутнього конструктора Гуревича з’являються перші, поки що невиразні контури тих ідей, які згодом зроблять переворот в авіаційній техніці і увічнять його ім’я. У 1923 році в Харкові було організовано Товариство авіації та повітроплавання України та Криму (ТАПУК), в діяльності якого Гуревич брав найактивнішу участь. Він та інші студенти ХТІ відвідували військові частини та заводські клуби, де читали лекції про авіацію. Усі вони захоплювалися планеризмом, який тоді став дуже популярним у країні.

Разом зі студентами З. І. Журбіною та А. І. Бромбергом Гуревич спроєктував і побудував два планери: двомісний біплан «Лелека» і одномісний моноплан «Бумеранг». Обидва планери брали участь у Всесоюзних планерних змаганнях у Коктебелі 1924 року. Однак 23 вересня сталося непоправне: планер харківських студентів «Бумеранг» під час одного з польотів раптово зруйнувався в повітрі, а льотчик К. А. Рудзіт загинув. Це стало для Михайла Гуревича серйозним ударом, але не зламало його й не відштовхнуло від улюбленої справи. Ретельно проаналізувавши конструкторські рішення, він знайшов помилку. І щоб подібних помилок не повторив ніхто, написав брошуру «Практичний посібник з будівництва планера», випущений видавництвом товариства «Агрохім» у Харкові в 1925 році. У ній докладно розповідалося про складання окремих деталей, вузлів і планера в цілому, причому порівнювалися різні конструкції фюзеляжів і крил. Основну частину креслень у книзі Михайло виконав сам. Уже в цій першій своїй праці він проявив неабиякі конструкторські здібності.

У 1925 році до нових планерних змагань у Криму Гуревич самостійно спроєктував і побудував два нових планери ― двомісний біплан «Лелека-2» і одномісний моноплан «Пілот». «Лелека-2», на жаль, продемонстрував низку недоліків, як і його попередник «Лелека», проте навчальний планер «Пілот» показав себе з найкращого боку. Він сподобався більшості учасників планерних змагань, і на ньому було здійснено багато польотів. Відзначимо, що в цих змаганнях разом з Гуревичем брали участь такі в майбутньому відомі авіаконструктори, як О. К. Антонов, С. В. Іллюшин, О. С. Яковлєв. Закінчивши нарешті в тому ж році технологічний інститут, Гуревич захистив диплом на тему «Пасажирський літак». Але знайти в Харкові роботу за фахом не зміг: ні авіазаводу, ні авіаінституту в місті ще не було. Він був змушений працювати креслярем в Наркомздоров’ї УРСР, лектором в ТАПУК, а потім інженером-конструктором у Харківському відділенні товариства «Тепло і сила», де займався промисловими вентиляторами. Там він спроєктував вентиляційні установки для декількох заводів, для Центральної електростанції Харкова [7].

***

У 1929 році Михайло Йосипович переїхав до Москви і вступив на роботу у конструкторське бюро французького інженера П. Е. Рішара. Потім він працював у КБ М. М. Полікарпова, де очолював низку проєктів. Після організації в грудні 1939 року конструкторського бюро під керівництвом А. І. Мікояна Гуревич став незмінним заступником Артема Івановича. У цьому творчому союзі Мікоян був адміністратором та організатором, а Гуревич ― інженером та конструктором. Він керував проєктуванням всіх винищувачів марки «МіГ», а також перших катапультних крісел і низки крилатих ракет.

Михайло Йосипович був не тільки яскравим, талановитим авіаційним конструктором, але й обдарованою творчою людиною високої культури з широким кругозором та енциклопедичними знаннями. Він володів іноземними мовами: французькою, англійською, німецькою, італійською та латинською. Захоплювався астрономією, фізикою, історією, філософією, географією. Будучи пристрасним бібліофілом, збирав книги різними мовами з усіх цих наук, а також з мистецтва. Михайло Йосипович був тонким поціновувачем живопису, сам чудово малював, а також займався фотографією. Любив поезію. Якщо випадала вільна хвилина, читав колегам вірші мовою оригіналу: Війона французькою, Шеллі англійською, Гейне німецькою [1].

***

Згадує авіаконструктор М. Й. Гуревич.

Початок 20-х років. Інститут працює, хоч і збереглися ще залишки розрухи і громадянської війни. Не всі приміщення освітлені як слід, не всі опалюються. Однак заняття йдуть повним ходом. Маленька група студентів з трьох-чотирьох осіб, що цікавиться питаннями авіації, шукає будь-яку можливість здобуття знань у цій галузі. Хтось дізнається, що професор Проскура має ці знання і готовий поділитися ними зі студентами. У всіх інтерес тільки до знань, ніхто і не мріє про їх практичне застосування. Так народжується перше ядро майбутньої організації. Почалися перші заняття. Це були не лекції, а співбесіди професора з крихітною групою. У якійсь аудиторії або в іншому вільному приміщенні збиралися разом і у жвавій бесіді знайомилися з першими основами науки про політ. Пам’ятаю таку бесіду у приміщенні із сільгоспмашинами: напівтемно, всі в пальтах, бо приміщення не опалювалося.

Поступово коло питань розширювалося, а сама група зростала. Прибували нові студенти, і співбесіди почали набувати форми лекцій. Почав займатися з нами і С. В. Гернгросс. Він познайомив нас з експериментальними роботами в аеродинамічній трубі. Однак до створення спеціальності з певною перспективою в майбутньому для слухачів було ще дуже далеко. Але викладання розвивалося, нам почали читати курс «Конструкції літака і розрахунок на міцність». За теперішніми уявленнями, курс був примітивний, але й це було для нас великим досягненням.

Досі все знайомство з конструкцією черпалося з відвідин авіабази, розташованої за містом. Студенти зустрічали там теплий прийом і часто одержували деталі літаків для інституту. Група студентів поступово зростала, хоч і не сильно, з’явилася можливість організувати спеціальність, хоч і не дуже поки що перспективну через відсутність авіапромисловості. Дуже сильним підкріпленням була поява В. Т. Цвєткова, який читав курс авіаційних двигунів. У нього ж робили і курсові проєкти. Його великий практичний досвід і глибокі знання дуже багато дали студентам. Сили викладачів зростали. Завершальним моментом була поява Б. П. Герасимовича. Його курс теоретичної аеродинаміки створив основний фундамент нашої освіти. Блискучий лекторський талант Герасимовича сприяв успіху і без того цікавого курсу. Так поступово складалася в інституті авіаційна спеціальність [3].

Джерела

1. Власко В. Его имя в слове "МиГ" // Харьковские известия. ― 2018. ― 11 янв. ― С. 7 : фот.

2. Власко В. МиГуревич: полет сквозь время // Время. ― 2013. ― 15 янв. ― С. 10 : фот.

3. Гуревич М. Він завжди ніс щось нове // Академик Георгий Федорович Проскура : биобиблиогр. сб. / сост.: И. В. Олейник, В. С. Гресь ; под ред. Н. М. Ткаченко. ― Харьков, 2016. ― С. 67–69.

4. Гуревич Михайло Йосипович (1892–1976) // Навіки в пам’яті (меморіальні дошки НТУ «ХПІ») : довідник / Л. Л. Товажнянський, В. І. Ніколаєнко, Ю. Д. Сакара. ― Харків, 2014. ― С. 19–20 : фот.

5. Гуревичу Михайлу Йосиповичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 193–194 : фот.

6. Меляков А. Гуревич Михайло Йосипович // Харківщина : енциклопед. слов. / редкол.: С. І. Посохов та ін. ― Харків, 2014. ― С. 98 : фот.

7. Солодовников Д. «Есть только миг между прошлым и будущим!..» / Дмитрий Солодовников, Виталий Власко // Харків’яни. ― 2003. ― №3. ― С. 1, 6 : фот.

8. Шушківський А. І. Гуревич Михайло Йосипович // Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2006. ― Т. 6. ― С. 649 : фот.