Дошку на честь Б. Г.
Лазарева відкрито на будівлі Інституту фізики твердого тіла,
матеріалознавства і технологій Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний
інститут» за адресою вулиця Гуданова, 13.
«В этом здании с 1937 по 2001 г. г. работал лауреат Государственных
премий Украины и СССР, заслуженный деятель науки и техники академик Лазарев
Борис Георгиевич».
Лазареву Борису Георгійовичу : [мемор. дошка] // Скрижалі
історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 230–231 : фот.
З історії науки
Харкова
Б. Г. Лазарев
Лазарев Борис Георгійович (24.07(6.08).1906–20.03.2001) —
вчений-фізик. Народився у с. Миропілля Курської губернії (нині Сумської області).
Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (зараз Санкт-Петербурзький
політехнічний університет Петра Великого). У 1937–2001 рр. працював у Харкові в
Українському фізико-технічному інституті (зараз Національний науковий центр
«Харківський фізико-технічний інститут»): завідувач кріогенної лабораторії
(1938–1988), завідувач відділів фізики твердого тіла і конденсатного стану
речовини та фізики низьких температур, заступник директора (1956–1975), радник
при дирекції (1988–2001). Одночасно з 1944 по 1953 роки завідував кафедрою
фізики у Харківському сільськогосподарському інституті (зараз Державний
біотехнологічний університет). Доктор фізико-математичних наук (1944), професор (1944). Автор
наукових праць з питань фізики твердого тіла і конденсатного стану речовин, фізики низьких температур, надпровідності, кріогенної
та вакуумної техніки. Заснував наукову школу. Академік АН УРСР (з 1951). Заслужений діяч науки і
техніки УРСР (1966). Лауреат Державних премій СРСР (1951) та УРСР (1982). Помер
у Харкові, похований на міському кладовищі № 2 [5, 6].
***
Борис Георгійович Лазарев, десятий з одинадцяти дітей
парафіяльного священника, після дворічного навчання в церковнопарафіяльній
школі батька був зарахований до Білгородської класичної гімназії. Але лихоліття
суспільних катаклізмів примусило хлопця відмовитися від навчання і, щоб вижити,
шукати заробітків. Працював він й помічником пасічника, й розсильним, й учнем
лаборанта, й рахівником. Однак перші суворі іспити життя не позбавили бажання
вчитися: Борис закінчив вечірню семирічну школу, а згодом й фабрично-заводське
училище (ФЗУ).
Про гімназію і ФЗУ Борис Георгійович відгукувався дуже
схвально. Це стосувалось як складу викладачів, так і методів та програми
викладання. Саме у бібліотеці ФЗУ допитливий юнак уперше дізнався, що таке
занизькі температури. Живили душу в ті часи астрономія (у нього була непогана
підзорна труба) і ботаніка (гербарії, покажчики рослин). Й чимало десятиліть
потому Борис Георгійович вражав обізнаністю зоряного неба та знаннями з
ботаніки.
1926 року Лазарев вступив до Ленінградського
політехнічного інституту на фізико-механічний факультет. Ще студентом почав
працювати в Ленінградському фізико-технічному інституті. Працюючи в магнітній
лабораторії, Лазарев зацікавився новою галуззю науки — фізикою низьких
температур. І вже на початку 30-х років були оприлюднені його перші наукові
праці з розробки критерію надпровідності.
З 1932 року Борис Георгійович брав участь у розбудові
Уральського фізико-технічного інституту: організовував кріогенну лабораторію. 1934 року його
відрядили на два роки до Українського фізико-технічного інституту (Харків) —
задля набуття досвіду, бо лабораторія Л. В. Шубникова в УФТІ до 1935
року була першою і єдиною кріогенною лабораторією на теренах країни. В УФТІ
Лазареву разом із Шубниковим вдалося вперше виміряти ядерне намагнічування і
ядерний момент протона. Виявилося, що час намагнічення речовини дуже малий:
приблизно на 13 порядків менше, ніж передбачено теоретично. В американській науковій
літературі ці виміри були названі «тріумфом експерименту», «одним з найбільш
прекрасних експериментів у фізиці». Цікаво й те, що вперше в лабораторній
практиці під час роботи з рідким гелієм були застосовані переносні гелієві
дьюари. Ці дьюари Лазарева широко використовуються й досі.
Лазареву був притаманний незмінний інтерес до питань
практики. Наприклад, 1935 року за участі Бориса Георгійовича було створено баки
з рідким метаном і вперше в світі метан використали як моторне паливо, а рідкий
кисень — задля зварювання і різання металів та життєзабезпечення екіпажів
літаків. Потім, у роки війни, ці системи забезпечували висотні польоти нашої
бомбардувальної авіації на Берлін.
У серпні 1937 року Лазарев знову був направлений до
Харкова, але вже не у відрядження, а на посаду завідувача добре знайомої йому
кріогенної лабораторії. Причина полягала в тому, що Шубников був заарештований,
а його чудова лабораторія опинилася під загрозою знищення. Лазарев був
направлений рятувати ситуацію. Так за збігом трагічних обставин Борис
Георгійович остаточно став харків’янином.
Однією з перших принципово важливих робіт, що відкрили
нову галузь досліджень, стало створення простої методики отримання високих
тисків за умов скільки завгодно низьких температур. На конкурсі молодих учених
АН УРСР Борис Георгійович разом із дружиною Любов’ю Самійлівною Кан-Лазаревою
одержали премію за цей метод, що отримав у світовій літературі назву «крижана
бомба». Метод швидко отримав визнання та подальший розвиток, ним було започатковано
нову галузь фізики високих тисків при низьких температурах. З початком війни кріогенна
лабораторія розгорнула роботу оборонної тематики. Уже в липні 1941 року було
налагоджено масове виробництво пляшкових запалювачів БВ-УФТІ для знищення
танків [8].
***
У воєнний час Лазаревим була проведена велика робота з
евакуації та збереження обладнання і подальшого відновлення інституту. Серед
найважливіших врятованих вантажів були установки для отримання рідкого гелію і
водню, що дозволило потім у дуже короткий термін відродити роботу кріогенної
лабораторії. Інститут повернувся до Харкова 8 квітня 1944 року, а вже до листопада
1946 року роботу кріогенної лабораторії було налагоджено, всі монтажні
установки працювали [2].
***
Академік Лазарев є патріархом фізики низьких температур
та надпровідності. Одержані ним фундаментальні результати стали класичними і
відіграли важливу роль у розвитку науки. Численні розробки вченого мають не
тільки наукове, а й велике прикладне значення, наприклад, новий метод
видобування гелію-3 з природного гелію або метод одержання високого та
надвисокого вакууму, так зване конденсаційне відкачування. Широко
застосовуються різні вакуумні насоси високої продуктивності [3].
***
Згадує учень Б. Г. Лазарева академік НАН України І. М.
Дмитренко:
Велика роль у науковому житті інституту належала кріогенному
семінару. Семінар — справа свята: науковий співробітник мав брати активну
участь у семінарах, що регулярно проводилися в кабінеті Бориса Георгійовича або
в залі адміністративного корпусу. Семінари Лазарева були справжньою науковою
школою. Сам він пам’ятав практично всі публікації минулих років з фізики
низьких температур, включав їх до обговорення доповідей, стежив, щоб автори
дотримувалися доброчесності за посиланнями на попередників. Борис Георгійович
був душею і володарем семінарів. Вимагав від доповідачів зрозумілого і чіткого
викладу фізичного підґрунтя, перш ніж переходити до написання формул і рівнянь.
До його зауважень і критики уважно ставилися і експериментатори, і теоретики. Майже
на всіх семінарах були І. М. Ліфшиць, М. І. Каганов, часто приїздили Л. Д.
Ландау, А. Ф. Прихотько та багато інших фізиків. Бував і Петро
Леонідович Капиця [4].
***
Розповідає учений секретар УФТІ професор В. С. Коган:
Борис Георгійович не тільки виховав цілу плеяду
талановитих науковців, а й з його допомогою в нашій країні та за кордоном була
створена мережа нових кріогенних лабораторій, оснащених зріджувальними
машинами, розробленими в очолюваній ним кріогенній лабораторії УФТІ. У
лабораторії проходили стажування, а згодом створили за її допомогою і в себе
кріогенні лабораторії вчені з Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Китаю.
Розповідає академік НАН України Ю. М. Мацевитий:
До останніх років свого життя Борис Георгійович був
фізично міцним, тримав себе у формі, мав молодечий вигляд. Ніхто ніколи не
давав йому його років, він ніби був поза віком, належав до тієї рідкісної
категорії людей, щодо яких аж ніяк не можна вживати слів «старість», «похилий вік»
тощо. Цьому значною мірою сприяли його характер, цілеспрямованість,
захопленість, улюблена робота, заняття альпінізмом, контакти з цікавими
і близькими йому за духом людьми і, звичайно, атмосфера в родині [8].
Джерела
1. Б. Г. Лазарев. Жизнь в науке. Избранные труды.
Воспоминания. ― Харьков : ННЦ ХФТИ, 2003. ― 704 с. : фот.
2. Барьяхтар В. Г. Краткий очерк о научной
деятельности Б. Г. Лазарева // Борис Георгиевич Лазарев : [биобиблиогр. указ.]
/ сост. П. А. Березняк. ― Киев, 1986. ― С. 3–13.
3. 90-річчя академіка НАН України Б. Г. Лазарєва //
Вісник Національної академії наук України. ― 1996. ― № 9–10. ― С. 96–97.
4. Дмитренко И. М. К 90-летнему юбилею Бориса
Георгиевича Лазарева // Физика низких температур. ― 1996. ― Т. 22, № 8. ― С. 843–848.
5. Лазареву Борису Георгійовичу : [мемор. дошка] //
Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 230–231 : фот.
6. Ранюк Ю. М. Лазарев Борис Георгійович //
Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2016. ― Т. 16. ― С. 455–456 : фот.
7. Таньшина А. Патріарх низькотемпературної фізики :
до 110-ї річниці з дня народження академіка НАН України Б. Г. Лазарєва //
Фізика та астрономія в рідній школі. ― 2017. ― № 3. ― С. 42–44.
8. Таньшина А. «Треба пам’ятати, що до появи Петра
Капиці наша лабораторія була першою і єдиною в СРСР...» // East european
journal of physics. ― 2019. ― № 4. ― С. 95–100.
Немає коментарів:
Дописати коментар