Дошку на честь В. М. Зайончковського відкрито 16 січня
2017 року на будівлі головного аудиторного корпусу Національного технічного
університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою вулиця Кирпичова, 2.
«Доктор технічних наук, випускник і професор ХПІ у 1977–2007
роках ― головний конструктор заводу ім. Малишева з двигунобудування Валентин
Миколайович Зайончковський».
1. Зайончковському Валентину Миколайовичу : [мемор.
дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 203–204 : фот.
2. У ХПІ увічнили пам’ять відомого конструктора в
галузі тепловозного двигунобудування [Електронний ресурс] // Національний
технічний університет «Харківський політехнічний інститут» : офіц. сайт :
новини. ― Електрон. текстові дані. ― 2017. ― 16 січ. ― URL: https://www.kpi.kharkov.ua/ukr/2017/01/16/u-hpi-uvichnili-pam-yat-vidomogo-konstruktora-v-galuzi-teplovoznogo-dvigunobuduvannya/
, вільний (дата звернення: 19.01.2026). ― Назва з екрана.
З історії машинобудування
Харкова
В. М. Зайончковський
Зайончковський Валентин Миколайович (4.08.1932–18.04.2015)
― вчений у галузі двигунобудування. Народився в Харкові. Закінчив Харківський механічний
технікум (1956) і Харківський політехнічний інститут (1962, нині ― Національний
технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). Працював на
Харківському паровозобудівному заводі (нині ― завод ім. В. О. Малишева): головний
конструктор із дизелебудування (1977–1994), директор — головний конструктор із
дизелебудування КБ середньообертових двигунів (КБСД, 1994–1998), головний
конструктор КБСД (1998–2007), радник генерального директора (від 2007).
Водночас викладав у Харківському інституті інженерів
транспорту (нині — Українська академія залізничного транспорту) та у Харківському
політехнічному інституті, професор кафедри локомотивобудування. Доктор технічних
наук (1991), професор (з 1996). Автор наукових праць та 54 винаходів. Лауреат
Державної премії СРСР (1985). Заслужений діяч науки і техніки України (1993). Нагороджений
орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2002). Помер у Харкові [1, 2, 6].
***
«Сьогодні ми відкриваємо дошку видатному вченому,
чудовому педагогу та просто хорошій людині, яка вписала не одну золоту сторінку
в історію ХПІ. Трудова діяльність Валентина Миколайовича уособлює головну ідею
навчання в Політеху, коли наука співпрацює з реальним виробництвом. Адже
людина, яка пройшла великий трудовий шлях на виробництві, не з чуток знає всі
тонкощі роботи. Тому, передаючи свій досвід студентам, готує їх до роботи в
реальному секторі економіки», — сказав на церемонії відкриття ректор НТУ «ХПІ»
професор Євген Сокол [5].
***
Валентин Миколайович Зайончковський — «малишевець» у другому
поколінні: його батько Микола Вікторович працював у ковальському цеху ХПЗ. Сам Валентин
прийшов на завод за розподіленням після закінчення технікуму: у
дизельно-конструкторський відділ.
Незабаром молодий фахівець проявив раціоналізаторські
здібності: зміг виявити дефект у двигуні, що призводив до аварій, і
запропонувати оригінальну ідею його усунення. Валентин Миколайович закінчив з
відзнакою вечірнє відділення ХПІ і пройшов трудовий шлях від техніка-конструктора
до головного конструктора КБСД. Під його керівництвом розроблено уніфіковану лінійку
дизелів Д80 для магістральних і маневрових тепловозів, морських і річкових
суден, бурового обладнання, карʼєрних самоскидів; створено газодизелі й газові
двигуни на природному біогазі та шахтному газі.
Валентин Миколайович був конструктором від Бога. У його
робочому кабінеті постійно була креслярська дошка, на якій він відпрацьовував
свої нові ідеї, досліджував і опрацьовував нові конструкторські рішення тепловозних
дизелів. Толерантність і добре ставлення до людей, інтелігентність
у ньому поєднувалися з твердою позицією, коли він відстоював своє бачення
вирішення тих чи інших питань двигунобудування. Його науково-технічні
пропозиції знайшли своє відображення в 54 винаходах і численних
науково-технічних публікаціях.
Понад два десятиріччя Валентин Миколайович працював у НТУ
«ХПІ» професором кафедри локомотивобудування, користуючись великою повагою
студентів, яким він передавав свій багатий конструкторський і виробничий досвід
[4].
***
Будучи головним конструктором заводу, видатним вченим і
діючим конструктором одночасно, Зайончковський тримав під контролем всю
багатогранну творчу діяльність конструкторів і дослідників, не втручаючись без
необхідності у хід робіт. Ставив завдання, допомагав вибирати напрями їх
вирішення, вів опрацювання конструкцій, визначав розміри, обсяги і форми
деталей для випуску робочих креслень. У його кабінеті креслярська дошка не
простоювала без діла, щодня на ній проступали риси нових вузлів, розмірних
ланцюгів, габаритів.
Валентин Миколайович у своїй діяльності керувався базовим
принципом, що головний конструктор — це колективне поняття, кожен має відчувати
себе за креслярською дошкою головним конструктором, але прийняття рішень і відповідальність
залишається за ГК. Вважав важливим дотримання в творчому колективі
авторитетної ієрархії фахівців за рівнем компетенції, яка створюється багатьма
роками і досягненнями. Він повністю довіряв провідним розробникам за
спеціалізацією. Довіра означала і більшу відповідальність за виконання планових
завдань та ініціативних розробок.
Згадує професор НТУ «ХПІ» В. Г. Маслієв:
Як завідувач кафедри локомотивобудування, я запросив Валентина Миколайовича
прочитати курс лекцій студентам щодо сучасних проблем дизелебудування, тому що
знав його як відомого фахівця в цій галузі. Особливо важливо для мене було те, що всі, хто з ним
спілкувався, вважали Валентина Миколайовича вельми цікавою, щирою, доброю,
внутрішньо багатою людиною, яка все, що має, щедро віддає людям. Згодом я
запропонував Валентину Миколайовичу подовжити викладання курсу лекцій з теорії
та практики створення економічних та надійних дизелів. Як сумісник, він
мав можливість читати лекції виключно по суботах, що викликало у мене певні
сумніви щодо відвідування його лекцій нашими сучасними студентами, які зазвичай
десь працюють, щоб заробити собі гроші. Але вже за кілька тижнів я побачив, що
на його лекції приходить більшість студентів академічних груп. На запитання, у
чому секрет такого інтересу, вони дуже схвально відгукувалися про методи
викладання матеріалу, насиченість лекцій яскравими прикладами та контакт
Валентина Миколайовича із аудиторією. Все це спонукало студентів до плідної
співпраці з ним та до ретельного вивчення матеріалу лекцій [3].
Джерела
1. Зайончковському Валентину Миколайовичу : [мемор.
дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 203–204 : фот.
2. Памяти Зайончковского Валентина Николаевича //
Двигатели внутреннего сгорания. ― 2015. ― № 1. ― С. 90 : фот.
3. Стебленко В. И. Главный конструктор от Бога //
Двигатели внутреннего сгорания. ― 2016. ― № 1. ― С. 94–98 : фот.
4. Стебленко В. Слово о главном конструкторе //
Время. ― 2017. ― 8 авг. ― С. 4 : фот.
5. У ХПІ увічнили пам’ять відомого конструктора в
галузі тепловозного двигунобудування [Електронний ресурс] // Національний
технічний університет «Харківський політехнічний інститут» : офіц. сайт :
новини. ― Електрон. текстові дані. ― 2017. ― 16 січ. ― URL:
https://www.kpi.kharkov.ua/ukr/2017/01/16/u-hpi-uvichnili-pam-yat-vidomogo-konstruktora-v-galuzi-teplovoznogo-dvigunobuduvannya/
, вільний (дата звернення: 19.01.2026). ― Назва з екрана.
6. Ягудін С. З. Зайончковський Валентин Миколайович
// Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2010. ― Т. 10. ― С. 118–119 : фот.
Немає коментарів:
Дописати коментар