Тимченко Й. А.

 Дошку на честь Й. А. Тимченка встановлено 12 травня 2012 року за адресою проспект Героїв Харкова, 10/12.

 

«Винахідник першого в світі кіноапарату Тимченко Й. А. (1852–1924) працював у механічній майстерні Харківського імператорського університету, що знаходилась на місці цієї будівлі».

Презентована книга о харьковчанине Иосифе Тимченко – первом изобретателе кинематографа [Электронный ресурс] // Харьковская областная

государственная администрация : офиц. веб-сайт. – Текст. и граф. дан. – 2012. – 10 мая. – URL: https://kharkivoda.gov.ua/ru/news/609130, свободный (дата обращения: 03.10.2019). – Название с экрана.

Про відкриття меморіальної дошки на честь Й. А. Тимченка.

 

З історії кіномистецтва Харкова: Й. А. Тимченко

Тимченко Йосип Андрійович (26.11.1852, с. Окіп, Харківська губернія – 20.05.1924, Одеса) – механік, винахідник кінематографу. З 1866 – працював механіком в майстернях Харківського університету, з 1874 – механік Одеського заводу Російського товариства пароплавства і торгівлі. У 1880 – 1924 – механік в Новоросійському університеті (зараз  Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). У 1893 р. – спільно з М. Ф. Фрейденбергом створив кіноапарат (″снаряд для аналізу стробоскопічних явищ″) з механізмом переривчастого руху стрічки і з проекцією на екран. Кіноапарат, створений Й. Тимченком, був згодом переданий до Московського музею прикладних знань (зараз – Політехнічний музей) під назвою ″перший кінематограф для зйомки, друкування і показу стрічки″ [7].

***

 «Учитель із села Окіп Харківської губернії мав деяке занепокоєння стосовно Йосипа Тимченка. Бо той невідривно й уважно дивився йому в очі, мов заворожений. Учитель словесності вважав, що розбирається в дитячих душах, але, чувши про дивацтва цього учня, помалу почав перейматися страхом. Чи не намагається малюк піддати його сугестивному впливу, а по-простому кажучи – загіпнотизувати? А може, цей химерний малюк намагається в такий спосіб заворожити його, наврочити, нав’язати свою волю?

Розгадка була простою – вчитель мав на носі окуляри з чудових лінзочок, набагато кращих од пляшкових денець – от вони й причарували Йосипка, бо таких досконалих скелець він ще не мав. Стривожений словесник під час уроку якось помітив, що малий Йосип Тимченко, замість того, аби дивитися на дошку, де пишеться завдання, витріщився на окуляри, які лежали на столі. Від них зображення, заломлюючись, падало на аркуш, одначе було надто скошене.

Правду сказати, вже й у школі трохи остерігалися цього маленького дивака, який чіплявся до викладачів часто з непростими питаннями. Ну, що тепер він там такого побачив на столі? А там відбувалося справжнісіньке диво: з одного вічка зображення квадратних вікон падало чомусь більшеньке, а з іншого чомусь меншеньке.

<…> Винайшов і створив він [Йосип Тимченко] дуже багато, за окремі здобутки отримав на всесвітніх виставках три золоті й дві срібні медалі.

Можна поїхати до Одеси, зайти до обсерваторії й зазирнути до його телескопа, побачити зорі й на мить відчути себе Тимченком.

А можна й не їхати туди, а зайти до будь-якого кінотеатру, побачити там будь-який фільм – і що? І також відчути себе трішечки ним, Йосипом Андрійовичем Тимченком» [1, с. 40–41, 47].

***

«На Иосифа возлагались большие надежды, и родители решили отпустить мальчика ″в науку″, ″в люди″. Тимченко-старший отвез 15-летнего юношу в Харьков. Здесь жил дядя Иосифа, брат его матери Глазунов. Он служил приказчиком в книжной лавке и был знаком со многими деятелями Императорского Харьковского университета.

Глазунов устроил Иосифа учеником в механическую мастерскую А. Н. Эдельберга – купца 3-й гильдии, оптика, физика и механика, поставщика Императорского Харьковского университета. Помимо учебной работы, тот имел магазин оптики и мастерскую. Именно в мастерской Эдельберга сформировался выдающийся талант Тимченко. В свободное от работы время Иосиф посещал университетские лекции по физике и естественным наукам.

<…> Работа в харьковской мастерской приносила Тимченко небольшой, но стабильный заработок. За семь лет службы у Эдельберга Иосиф стал опытным мастером, преуспевшим в точной механике, приобрел необходимые навыки для самостоятельной работы и успел обзавестись семьей.

<…> Однажды Иосифу Андреевичу принесли весточку из Окопа. Кто и как ее доставил в Одессу – неизвестно. Почта не работала. В стране происходили невероятные события, связанные с провозглашением советской власти. Тимченко узнал почерк младшего брата Ивана. Он сообщал о том, что все их хозяйство в Окопе, включая землю и дом, конфисковано и объявлено всенародной собственностью… Весь дом заколочен, категорически приказано ничего не трогать, иначе расстрел на месте по законам революционного времени. Младшей дочери Ивана Тимченко, Полине, позволили с ребенком временно переселиться в кабинет Иосифа, поскольку комната имела отдельный выход во двор. Стальной шкаф комиссары открыть не смогли. Думали вначале взрывать гранатами, но дом пожалели. Односельчане объяснили, что оружия там нет, и никогда не было. Хозяин хранит там всяческие научные приборы, не представляющие интереса для пролетарской революции. Чекисты шкаф опечатали, еще раз пригрозили расстрелом в случае чего и ушли.

То, что потом произошло, Тамара [дочка Й. Тимченка] узнала, спустя много лет. Они с Полиной случайно встретились в Харькове и стали обмениваться новостями, накопившимися за продолжительное время. Тамаре было известно, что все имущество семьи конфисковано, но подробности о ее отце были полной неожиданностью. Полина рассказала: ″Однажды ночью меня разбудил стук в окно. В темноте виднелась мужская фигура… Глаза дяди Осипа блеснули в слабом отсвете и посмотрели на меня…″.

<…> Тимченко вернулся в Одессу. Ни одной живой душе он не обмолвился, где был все это время. Никому не поведал, где находится бесценный груз, вывезенный из Окопа. Лишь спустя два года после смерти Иосифа Андреевича в харьковской квартире Евдокии Павловны появился уникальный телескоп конструкции Тимченко, тот самый, установленный когда-то в ″окопской астрономической обсерватории″ и вывезенный механиком по неизвестному адресу»[6, с. 13, 32, 215, 217].

Джерела

1. Жолдак, Б. Богдан Жолдак про Карпа Соленика, Йосипа Тимченка, Івана Піддубного, Юрія Кондратюка, Миколу Лукаша. – Київ: Грані-Т, 2009. – 126 с. – (Життя видатних дітей).

2. Йосип Тимченко – винахідник першого кіноапарату [Електронний ресурс ] : [вірт. вист.] / Харків. держ. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка, Від. наук.-інформ. забезп. інновац. процесів ; уклад. і комп'ютер. набір: Г. В. Прохорова ; ред. С. М. Миценко ; дизайн: Г. В. Прохорова. – Електрон. текстові дані. – Харків : [б. в.], 2017. – (Зроблено в Україні). – Назва з титул. екрана. – URL: http://korolenko.kharkov.com/v-vystavky/91.html, вільний (дата звернення: 05.07.2017). – Назва з екрана.

3. Кайдаш, В. Харків – піонер українського кіно // Харківщина : перші та вперше : 50 розповідей. – Харків, 2009.– С. 141–144.

4. Миславский, В. Кинематографическая история Харькова 1896–2010. Имена. Фильмы. События : фильмо-биогр. справ. / [В. Миславский]. – Харьков: С.А.М., 2011. – 435 с.

5. Миславский, В. Кино в Украине : 1896–1921. Факты. Фильмы. Имена / Владимир Миславский. – Харьков: Торсинг, 2005. – 575 с.

6. Миславский, В. Механик-изобретатель Иосиф Тимченко в документах и воспоминаниях / Владимир Миславский, Виктор Гергеша. – Харьков: Фактор, 2012. – 287 с.

7. Миславский, В. Тимченко Иосиф Андреевич // Харьков кинематографический / Владимир Миславский. – Харьков, 2007. – С. 83.

8. Цесевич, В. П. Механік – винахідник Й. А. Тимченко / В. П. Цесевич, Я. Ю. Корпун. – Київ: Держ. вид-во техн. літ. УРСР, 1961. – 62 с.

9. Шимон, О. Сторінки з історії кіно на Україні / О. Шимон. – Київ: Мистецтво, 1964. – 150 с.