Дошку на честь М. М. Андрійка встановлено 26 жовтня 2012 року за адресою проспект Героїв Харкова, 3.
У Харкові відкрили меморіальну дошку Герою Радянського Союзу Миколі Андрейку [Електронний ресурс] // Харків: офіц. сайт Харків. міськради, міського голови, виконкому. Новини. – Текст. та граф. дані. – Харків, 2012. – 26 жовт. – URL: https://www.city.kharkov.ua/uk/news/u-harkovi-vidkrili-memorialnu-doshku-geroyu-radyanskogo-soyuzu-mikoli-andreyku-16478.html, вільний (дата звернення: 03.10.2019). – Назва з екрана.
Про встановлення меморіальної дошки на будинку, де мешкав М. М. Андрійко.
Харків’яни – Герої Радянського Союзу: М. М. Андрійко
Микола Матвійович Андрійко (06.05.1922 – 28.12.2008) – радянський військовик часів Другої світової війни, червоноармієць. Герой Радянського Союзу. Народився у с. Вільшани Дергачівського району Харківської області. Працював на Харківському паровозобудівному заводі ім. Комінтерну [тепер завод ім. В. О. Малишева]. Учасник Другої Світової війни з 1941 р. Проявив відвагу під час форсування Дніпра. Був тяжко поранений. Майже рік лікарі боролись за його життя, став інвалідом. Закінчив міжобласну радянську партшколу, потім планово-економічний технікум. Понад 50 років працював на заводі ім. В. О. Малишева технологом. Був активним членом Харківського обласного комітету Міжнародного українського союзу ветеранів війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Трудового Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 3-го ступеня, багатьма медалями. Почесний громадянин м. Харкова [1, 3].
***
«Напередодні та всю ніч бійці 685-го стрілецького полку в лісі поблизу готували плоти для переправи через Дніпро. 139-а стрілецька дивізія 65-ої армії Центрального фронту отримала наказ з ходу форсувати Дніпро біля селища Лоєва Гомельської області. Протилежний берег німці перетворили на фортецю. Зазнавши поразки на Курській дузі вони всіма силами намагались спинити наступ радянських військ.
Увечері в батальйоні пройшов мітинг. Командир пояснив обстановку і поставив задачу: ″Перед нами Дніпро – велика ріка трьох народів, за ним Україна, Білорусь. Давайте поклянемось, що завтра будемо на правому березі. Нас чекають наші матері і діти. Хто готовий іти першим? Вийти зі строю!″ Всі 350 бійців ступили на перед.
А на ранок під прикриттям ранкового туману відділення, обов’язки командира якого виконував старший телефоніст Андрійко розпочало переправу. Важко переоцінити значення надійного, неперервного та достовірного зв’язку для ведення бойових дій. Адже, лише знаючи про реальну обстановку на полі бою командир зможе приймати правильні рішення та віддавати накази (знову ж таки, за допомогою зв’язку). Тож, Микола Андрійко, Іван Будилін та Федір Шорохов завантажили на пліт телефонні апарати, прилаштували катушку з кабелем та, щойно вдарили ″катюші″, відштовхнулись від берега, розмотуючи кабель та прокладаючи його по дну на той берег.
Німці здійняли шквальний вогонь. Снаряди сипались з усіх боків, кидаючи пліт урізнобіч. Троє сміливців гребли саперними лопатками, маневруючи між розривів. Та ось, недалеко від берега пліт розвалився. Прихопивши телефонні апарати та котушку з кабелем бійці рушили до берега вплав. Вони помітили, що за ними проривається ще один пліт та човен і це додало їм сил. Всі троє допливли до берега і непомітно для фашистів, що окопались вибрались на берег та ввірвались у ворожі траншеї закидавши їх гранатами. Товариші, що нагодилися просувались з боєм вступивши в рукопашну сутичку, а Микола встановив зв’язок – ″ми на березі!″ доповів він. ″Закріпляйтесь! Утримуйте плацдарм до підходу основних сил!″ – прозвучав наказ. Протягом доби 11 бійців утримували плацдарм, коригуючи вогонь артилерії. А на ранок наші частини форсували Дніпро.
Наступного дня батальйон просувався вперед, розвиваючи успіх. За спиною Миколи вибухнув снаряд. Це було третє поранення, після двох попередніх він повертався в діючу армію. А тепер, після третього поранення його вважали загиблим. І лише уважність одного з бійців похоронної команди, що розгледів ознаки життя не дала поховати Миколу.
Коли в госпіталі йому повідомили про присвоєння високого звання – спершу не повірив. І лише газета ″Правда″ з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1943 року переконала його в цьому.
Майже рік лікарі боролись за його життя. Змінювались госпіталі – Високий Тополь, Іжевськ, Тула, Харків. Переніс декілька операцій, кілька разів хотіли ампутувати понівечену руку, але й тут він не здав свого плацдарму – не дозволив, і руку вдалось врятувати» [2].
***
«В 1973 году командование воинской части пригласило ветеранов на празднование 30-летия дивизии, их повезли по местам боев. Но на тот пятачок, где сутки держали оборону 11 бойцов, Николай Матвеевич поехать не смог. Пережить еще раз те долгие часы у него не хватило бы сил. Тогда же узнал, что его карабин и телефонный аппарат переданы в Военно-исторический музей артиллерии, инженерных войск и войск связи СССР, где представлены в экспозиции ″Оружие″. До последних дней герой часто встречался с молодежью.
– Каждый мужчина должен быть готов защитить свою страну, ее честь, – говорил он. – Мы освобождали свое Отечество, воевали за свободу родной земли. В 1943-м на том отвоеванном у врага пятачке днепровского берега я думал не о наградах, хотелось скорее прогнать фашистов с нашей земли.
Николай Матвеевич активно работал в комитете Международного союза ветеранов войны и вместе с побратимами добивался присвоения Харькову звания ″Город воинской славы″» [6].
Джерела
1. Андрейко Микола Матвійович // Харківщина : енциклопед. слов. / Харків. облрада, Харків. облдержадмін.; [редкол.: С. І. Посохов (голова) та ін.]. – Харків, 2014. – С. 13–14.
2. Андрійко Микола Матвійович [Електронний ресурс] // Вільшани. – 2013. – 6 трав. – Текст. та граф. дані. – URL: http://www.vilshany.info/u-vogn-drugo-sv-tovo/andr-iko-mikola-matv-iovich.html, вільний (дата звернення: 27.09.2019). – Назва з екрана.
3. Андрійко Микола Матвійович [Електронний ресурс] // Харків: вчора. Сьогодні. Завтра : метод.-бібліограф. матеріали : ( до 350- річчя заснування Харкова) / Харків. обл. універс. наук. б-ка. – Харків. – 2004. – Текст. та граф. дані. – URL: http://library.kharkov.ua/libdruk/LibKh-00000000036.pdf, вільний (дата звернення: 27.09.2019). – Назва з екрана.
4. Дикань, А. Андрейко Николай Матвеевич // Герои Харьковщины / А. П. Дикань. – Харьков, 1998. – С. 146–147 : фот.
5. Старосельцев, С. Воскресший из мертвых // Время. – 1999. – 31 авг. – С. 3.
6. Тарасова, Л. Николай Андрейко: ″Хотелось скорее прогнать фашистов с нашей земли…″ // Вечерний Харьков. – 2012. – 5 мая. – С. 5.
7. Чистилин, В. Живу и помню // Слобода. – 2001. – 8 мая. – С. 1.
Комментариев нет:
Отправить комментарий