Підгорний А. М.

 

Дошку на честь А. М. Підгорного відкрито на будівлі Інституту проблем машинобудування (нині Інститут енергетичних машин і систем ім. А. М. Підгорного НАН України) за адресою вулиця Пожарського (нині Комунальників), 2/10.

«Подгорный Анатолий Николаевич академик НАН Украины. Первый директор Института проблем машиностроения НАН Украины и основатель Инженерной академии Украины».

З історії харківського машинобудування

А. М. Підгорний

Підгорний Анатолій Миколайович (05.04.1932–24.01.1996) ― учений у галузі енергетичного машинобудування. Народився в м. Андрушівка Житомирської області. Закінчив Харківський політехнічний інститут (1956), викладав у ньому (1962–1971). Доктор технічних наук (1971). Очолював харківський філіал Інституту технічної теплофізики АН УРСР (з 1971). Засновник і перший директор Інституту проблем машинобудування АН УРСР (з 1972). Один із засновників Інженерної академії СРСР (1990), засновник і перший президент Інженерної академії України (з 1991). Автор понад 300 наукових праць і статей. Дійсний член Національної академії наук України (з 1995). Лауреат Державної премії УРСР (1984). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Помер у Києві [1].

***

Багато хто з харків’ян пам’ятає не такі вже й далекі часи, коли містом серед своїх співбратів, що вивергають дим і кіптяву, їздили два чистих і акуратних таксі з інтригуючим написом «Водень». Для нас, харків’ян, важливо, що перші у світі водневі двигуни були розроблені в нашому місті. І те, що вони не набули широкого розповсюдження, не вина їхніх винахідників. Від наукової розробки до масового практичного застосування ― довгий шлях із перешкодами у вигляді відсутності фінансів, наявності чиновників і багатьох інших компонентів. Тішить інше ― це справді було придумано і зроблено в Харкові з ініціативи, під керівництвом і за безпосередньої участі людини, яка стала лідером вітчизняної науки і гордістю нашого міста. Анатолій Підгорний народився у сім’ї інженера цукрового заводу Миколи Підгорного, який згодом зробив карколомну номенклатурну кар’єру, піднявшись до верхнього щабля ― Голови Президії Верховної Ради СРСР, висловлюючись сучасною мовою ― президента. Дивовижним видається той факт, що син президента не обертався в московській еліті, а залишився в Харкові, навчався не в столичних університетах, а в Харківському політехнічному інституті. У той час, коли дочка Брежнєва спустошувала ювелірні магазини і шокувала громадськість своїми ексцентричними романами, син Підгорного працював на Харківському турбінному заводі, жив із родиною на скромну зарплату інженера і сам робив свою кар’єру [5].

***

«У 1956–1958 рр. Анатолій Миколайович працює інженером на Харківському турбінному заводі ім. С. М. Кірова. Цей етап трудової біографії був дуже важливим, оскільки саме тут, на флагмані вітчизняного турбобудування, молодий фахівець збагатився професійним досвідом, пройнявся щирою повагою до інженерної праці. У 1959–1962 рр. Підгорний навчається в аспірантурі Харківського політехнічного інституту під науковим керівництвом А. П. Філіппова. Потім десять років викладає тут на кафедрі динаміки та міцності машин, у 1971 р. успішно захищає докторську дисертацію. Того ж року він за запрошенням свого вчителя академіка НАН України Філіппова переходить на постійну роботу до Академії наук України, очоливши харківську філію Інституту технічної теплофізики (ІТТФ) АН УРСР і створений ним відділ термопотужності та повзучості.

А. М. Підгорний поставив перед собою завдання створити у Харкові на базі філії самостійний академічний інститут машинобудівного профілю. Головним напрямом наукової діяльності такої установи, на його думку, мав стати розвиток методів і засобів проєктування в машинобудуванні на основі сучасних досягнень у галузі математики, кібернетики та обчислювальної техніки. Адже саме вони здатні забезпечувати оптимізацію параметрів машин та їх конструктивних елементів, що необхідно для створення високоекономічних, конструктивно-раціональних і надійних парових, газових, гідравлічних турбін і турбін для АЕС, двигунів внутрішнього згоряння, електрогенераторів. Ідея заснування установи з такою науковою спрямованістю знайшла підтримку в усіх інстанціях. І в травні 1972 р. на базі харківської філії ІТТФ було створено Інститут проблем машинобудування АН України, директором якого став А. М. Підгорний.

Для створення інституту знадобилося вирішувати цілу низку питань: залучення перспективних учених і підготовка власних наукових кадрів, розширення тематики, формування матеріально-технічної бази, спорудження приміщень, налагодження зв’язків із закордонними колегами, пошук нових наукових напрямів, одержання додаткового фінансування, розв’язання соціальних проблем колективу. Анатолій Миколайович блискуче впорався з цими масштабними завданнями. Підгорний концентрує зусилля колективу на виконанні пріоритетних робіт зі створення сучасних прогресивних технологій та проведення цілеспрямованих досліджень.

У 1972 р. в інституті організовується дослідне виробництво, а згодом — спеціальне конструкторсько-технологічне бюро. Постало питання розширення бази та спорудження комплексу інституту. Капітальне будівництво ― тривалий, трудомісткий і складний процес, тому розпочате у 1976 р. спорудження головного корпусу було завершене тільки 1983 року.

Цікава подробиця: Міністерство оборони СРСР на початковій стадії розвитку інституту пропонувало готову споруду для його розміщення, однак неодмінною умовою було переведення наукової установи до системи міністерства. Незважаючи на привабливість такої пропозиції, Підгорний відмовився. Він розумів, що за такого підпорядкування спрямованість і тематика досліджень втратять академізм і набудуть відомчого характеру. Інститут залишився в системі Академії наук. Надзвичайно великого значення надавав Підгорний тісному союзу академічної науки і вищої школи. Саме при ньому на базі інституту виникають філії вузівських кафедр. За короткий термін установа пройшла шлях від невеликої філії до сучасного академічного комплексу» [2].

***

Підгорний, спираючись на потужний науковий потенціал свого колективу, створює низку цікавих розробок. Наукова думка охоплює не тільки землю, а й космос, і підводні глибини. Серед розробок інституту ― великогабаритні космічні ферми, здатні самі розгортатися на зовнішній поверхні орбітальної станції у відкритому космосі. Фермобудівник «Тополь-СБ» доставили на космічну станцію «Мир» і в 1996 р. за його допомогою розгорнули сонячну батарею доустаткування. Під керівництвом Підгорного було розроблено підводні апарати, що дають змогу спуститися на глибину двох кілометрів і піднімати вантажі з дна моря [5].

***

«Вчений з широким кругозором, талановитий організатор, Анатолій Миколайович постійно шукав нові форми організації досліджень. У 1990 р. учений бере участь у заснуванні Інженерної академії СРСР, яка пізніше набуває статусу міжнародної. У 1991 р. його зусиллями створюється Українське республіканське відділення. Згодом воно було реорганізоване в Інженерну академію України, яку очолив А. М. Підгорний. Тяжка хвороба передчасно вихопила Анатолія Миколайовича з виру життя, він не встиг завершити багато чого із задуманого. Та залишилася його справа і світла пам’ять про цю яскраву, самовіддану, чесну і добру людину. У спадок Підгорний залишив нам свої праці, а головне — великий інститут, що носить сьогодні його ім’я» [2].

Джерела

1. Анатолий Николаевич Подгорный : [некролог] // Время. ― 1996. ― 27 янв. : фот.

2. Мацевитий Ю. Яскраве служіння науці / Ю. Мацевитий // Вісник НАН України. ― 2002. ― № 8. ― С. 52–57.

3. Підгорний А. М. «Прагну бути самим собою» : інтерв’ю з директором Ін-ту проблем машинобудування А. М. Підгорним / записав Л. Логвиненко // Вечірній Харків. ― 1989. ― 11 серп. ― С. 1–2 : фот.

4. Сын президента // Слобода. ― 2002. ― 24 дек. ― С. 6 : фот.

5. Шубенко Н. Анатолий Николаевич Подгорный / Н. Шубенко // 100 знаменитых харьковчан / И. Ю. Можейко, К. Э. Кеворкян, В. К. Нестерук и др. ― Харьков, 2004. ― С. 213–215 : фот.