Івченко О. Г.

 

Дошку на честь О. Г. Івченка відкрито 11 червня 1998 року на будівлі Лабораторного корпусу Харківського державного політехнічного університету (нині НТУ «Харківський політехнічний інститут») за адресою вулиця Фрунзе (нині Кирпичова), 2.

«Тут у 1930–1935 рр. навчався видатний конструктор авіадвигунів академік Івченко Олександр Георгійович. Генеральний конструктор, засновник ЗМКБ "Прогрес"».

1. Бєжина Н. Він піднімав літаки у повітря // Панорама. ― 1998. ― №24 (13 черв.). ― С. 2.

Про відкриття дошки на честь О. Г. Івченка.

2. Івченку Олександру Георгійовичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 209 : фот.

3. Столярова Н. Основатель «Прогресса» // Вечерний Харьков. ― 1998. ― 11 июня.

4. Христоев В. Возвращение академика // Слобода. ― 1998. ― 16 июня : фот.

5. Ясинский В. Земной человек, одержимый мечтой о небе // Время. ― 1998. ― 16 июня : фот.

Про відкриття дошки на честь О. Г. Івченка.

Випускники Харківського політехнічного інституту

О. Г. Івченко

Івченко Олександр Георгійович (10(23).11.1903–30.06.1968) ― фахівець у галузі авіаційного двигунобудування. Народився в м. Великий Токмак Таврійської губернії (нині м. Токмак Запорізької області). Працював на ливарному заводі (1920–1930). Закінчив Харківський механіко-машинобудівний інститут (1935, нині НТУ «Харківський політехнічний інститут»). Працював на Запорізькому заводі № 29 (з 1935, нині ВАТ «Мотор Січ»): провідний конструктор (з 1938), заступник головного конструктора. Працював у ДКБ № 478 (1945–1968, з 1966 ― Запорізьке машинобудівне КБ «Прогрес»): головний конструктор (з 1946), генеральний конструктор (з 1963). Під його керівництвом та за безпосередньої участі розроблено серії поршневих, газотурбінних, турбогвинтових двигунів для військових, транспортних і пасажирських літаків та гвинтокрилів, перший у країні двоконтурний турбореактивний двигун для пасажирського літака Як-40, а також низку двигунів наземного призначення (для бурових установок, аеросаней, пересувних електростанцій тощо). Доктор технічних наук (1962), академік АН УРСР (з 1964). Лауреат Державної премії СРСР (1948) та Ленінської премії (1960). Герой Соціалістичної Праці (1963). Помер у Запоріжжі [2; 5; 7].

***

Майбутній авіаконструктор Олександр Георгійович Івченко народився у Великому Токмаку в багатодітній родині робітника-ливарника. З дитинства хлопчик цікавився технікою. З 17 років він працював разом з батьком на місцевому заводі.

Лише 1930 року, у 27-річному віці, Олександр вступив до Харківського механіко-машинобудівного інституту на спеціальність «двигуни внутрішнього згоряння». У 1935 році отримав диплом інженера й був направлений на моторобудівний завод № 29 у Запоріжжі. Саме в цьому місті й пройшло його плідне трудове життя.

Він прожив надто мало — 65 років — і всі свої сили й талант присвятив службі небу. Робота його була секретною: про геніального конструктора й академіка Олександра Івченка світ дізнався лише після його смерті, у 1968 році. Тим часом без двигунів, які були створені ним за життя, а потім під керівництвом його учнів і наступників, не проклали б повітряні траси на всі континенти літаки сімейства «Ан», у тому числі найбільші в світі «Руслан» і «Мрія», знаменитий Іл-18, гвинтокрили Мі-26 і Ка-50 «Чорна акула». Крім того, окремим напрямом діяльності запорізьких моторобудівників стала заснована Івченком програма, завданням якої було перенесення авіаційних технологій у наземні сфери застосування. Програма розпочалася зі створення 1954 року відомої на весь світ бензопили. Потрібно було придумати назву для неї, і хтось запропонував «УкрАІна», виділивши ініціали генерального конструктора. «Так хвалити себе не можна», — сказав Івченко і запропонував назвати її «Дружбою».

Потім авіаційні двигуни вперше були модифіковані для застосування в нафтовій і газовій промисловості, під час гасіння пожеж тощо. А з 1966 до 1968 року під керівництвом Олександра Георгійовича авіаційні двигуни типу АІ-20 були переобладнані для створення швидкісних суден на підводних крилах «Буревісник», на повітряній подушці «Сормович», газотурбохода «Тайфун», тобто було сформовано нове покоління швидкісного річкового та морського флоту [6].

***

Коли в середині 50-х років було прийнято рішення про закриття низки авіаконструкторських бюро, у тому числі запорізького, Олександр Івченко зміг відстояти своє КБ. Він так палко доводив вищому керівництву необхідність зберегти хоча б 30–40 процентів кадрів, що в нього пішла кров з носа. Після цього КБ продовжило свою роботу, щоправда, у дещо скороченому форматі. Але Олександр Георгійович сказав: «Головне, що кістки цілі, а м’ясо ми наростимо! Треба тільки зберегти людей. Через два-три роки вони знадобляться». І так воно й сталося. Незабаром керівництво країни знову заговорило про розвиток авіації. Майже всі фахівці, які за допомогою Івченка влаштувалися на інші заводи, повернулися до нього у КБ [4].

Джерела

1. Івченко Олександр Георгійович (1903–1968) // Навіки в пам’яті (меморіальні дошки НТУ «ХПІ») : довідник / Л. Л. Товажнянський, В. І. Ніколаєнко, Ю. Д. Сакара. ― Харків, 2014. ― С. 25–26 : фот.

2. Івченку Олександру Георгійовичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 209 : фот.

3. Калиновская О. Александр Ивченко создал и оставил нам настоящую Империю авиадвигателей, слава о которой превосходит все возможные границы // Аэрокосмический вестник. ― 2003. ― № 49. ― С. 27–29.

4. Меліхов В. «Полум’яні мотори» Олександра Івченка // Слобідський край. ― 2008. ― 27 листоп.

5. Муравченко Ф. М. Івченко Олександр Георгійович // Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2011. ― Т. 11. ― С. 180 : фот.

6. Руденко И. Он конструировал сердца самолетов и бензопилу «Дружба» [Електронний ресурс] // Коротко про. ― Електрон. текст. та граф. дані. ― 2018. ― 9 верес. ― URL: https://kp.ua/life/617086-ystoryia-sovremennosty-on-konstruyroval-serdtsa-samoletov-y-benzopylu-druzhba, вільний (дата звернення: 20.04.2026). ― Назва з екрана.

7. Чибісова Н. Івченко Олександр Георгійович // Харківщина : енциклопед. слов. / редкол.: С. І. Посохов та ін. ― Харків, 2014. ― С. 144 : фот.