Лащенко К. І.

 

Дошку на честь К. І. Лащенка відкрито 1 лютого 2022 року за адресою вулиця Новгородська, 8(нині Європейська).

«В цьому будинку з 1978 по 1990 рр. жив і працював відомий журналіст, поет, засновник та перший директор Харківської Студії телебачення Костянтин Іванович Лащенко»

В центре города увековечили память основателя Харьковской телестудии [Електронний ресурс] // GХ : новинний портал. ― Електрон. текстові дані. ― 2022. ― 2 лют. ― URL: https://gx.net.ua/obshhestvo/region/v-centre-goroda-uvekovechili-pamyat-osnovatelya-harkovskoj-telestudii-foto-.html, вільний (дата звернення: 10.10.2024). ― Назва з екрана.

Про відкриття меморіальної дошки К. І. Лащенку.

З історії харківського телебачення

К. І. Лащенко

Лащенко Костянтин Іванович (1918–1990) ― журналіст, поет. Народився в Одесі. Закінчив Московський інститут історії, філософії та літератури. Після закінчення артилерійського училища командував взводом бійців під час Другої світової війни. У 1943 році отримав поранення і був комісований. Працював у військових газетах. Нагороджений орденом Червоного Прапора. З 1948 року жив у Харкові, працював у місцевих періодичних виданнях. У 1955–1966 роках ― засновник і перший директор Харківської студії телебачення. Під його керівництвом студія увійшла до трійки провідних телестудій СРСР. З 1964 року викладав у ХДУ ім. О. М. Горького (нині ХНУ ім. В. Н. Каразіна). У 1971–1981 роках керував Харківським відділенням РАТАУ. З цієї посади пішов на пенсію [1].

***

«Державна студія телебачення у Харкові виникла не на пустому місці. Ще у 1947 році ентузіасти з обласного радіоклубу ДТСААФ почали створення аматорського телецентру ― першого в країні. Ця ініціатива набула широкої підтримки харків’ян. Для телецентру було відведено три кімнати у найвищій будівлі міста ― Держпромі. Харківські заводи виготовили необхідну апаратуру. Телевізорів у продажу ще не було, і члени радіоклубу власноруч збирали телеприймачі для себе, друзів і знайомих. І ось 7 травня 1951 року телецентр розпочав роботу. Вечорами в ефір виходили кінострічки, а іноді й короткі інформаційні передачі. Аматорський телецентр заклав міцні підвалини для створення в Харкові державної телестудії. Тут вже з’явились спеціалісти з монтажу і налагодження апаратури, закладено певну виробничу базу. У будинках харків’ян вже працювало понад дві тисячі телевізорів. Все це сприяло тому, що у 1954 році рішенням уряду СРСР саме Харків (серед багатьох претендентів) одержав розроблений ленінградськими спеціалістами комплект п’ятиканального телевізійного центру. І тут телеаматори були на висоті: вони активно допомагали заводським монтажникам прискорити введення в експлуатацію складної апаратури. Справи просувалися успішно. Вже у березні 1955 року телестудія запрацювала, а у травні почалося створення власних передач з життя Харкова. Зона впевненого прийому сигналу розширилася до 30–40 кілометрів. Біля домашніх екранів збиралися родинами, приходили сусіди та знайомі. Торговельна мережа не встигала задовольняти зростаючий попит харків’ян на ”КВН”, “Зеніт” та інші марки вітчизняних телеприймачів. А тим часом відбувалося формування і навчання творчого і технічного колективу студії. Призначений на посаду директора студії Костянтин Лащенко, його заступник Ніна Дьяковська, головний режисер Володимир Воронов ретельно добирали кадри. Бажаючих працювати на студії виявилось чимало: актори і режисери театрів, працівники обласного радіо, журналісти місцевих газет. У кожного з них був певний професійний досвід, але ж телевізійного ― абсолютний нуль. Тому директор студії та головний режисер втілювали у життя девіз: “Працюєш ― вчись, вчишся ― працюй”. Головну увагу вони приділяли створенню умов для роботи, творчого зростання, згуртованості колективу. Творча атмосфера надихала молодих телевізійників, працювали вони завзято, зацікавлено. У більшості з тих, хто брав участь у створенні перших передач, доля склалася щасливо. Вони витримали розвідку боєм, стали міцною основою колективу» [4].

***

«Настають сутінки, і ажурна башта, встановлена на дванадцятому поверсі Держпрому, спалахує червоними вогниками. На екранах тринадцяти тисяч телевізорів з’являється диктор студії Зоя Мажарцева. “Добрий вечір, товарищі радіоглядачі! ― звертається вона з привітанням. ― Починаємо телевізійну передачу”. У цей час біля екранів збираються тисячі харків’ян. Такій аудиторії може позаздрити кожний театр. Поки що стала до ладу лише перша черга Харківського телецентру. Багато з того, що є звичайним для телеглядачів Москви й Києва, харків’яни ще не можуть побачити, наприклад, футбольний матч або виступ дресированих левів на арені цирку. Для цього потрібна пересувна телестанція. Апаратура для неї вже виготовляється у Ленінграді і скоро надійде до Харкова. Досі стоїть у риштуванні будинок великої студії, розрахованої на вистави драматичних, оперних, музичних колективів. А тим часом телепередачі провадяться з невеличкої, так званої макетно-дикторської студії. І це дуже утруднює роботу. Але студія з кожним місяцем зростає, розширюється. А головне ― дедалі зміцнюється її колектив, підвищується творча і технічна майстерність працівників. Студійні передачі почалися з найпростішого: з виступів окремих виконавців. Відбулося кілька музичних концертів, переважно сольних номерів. Потім передавали уривки з театральних вистав. Під час гастролей у Харкові Білоруського театру ім. Янки Купали було повністю передано виставу “Звичайна дівчина”. Значним успіхом колективу студії можна вважати передачу водевіля “Шельменко-денщик” у виконанні артистів Харківського українського драматичного театру ім. Шевченка. По телебаченню не раз виступали артисти Харківської філармонії, колективи художньої самодіяльності. Дитячі передачі поки що провадяться раз на тиждень: свої досягнення демонструють учні музичних шкіл, юні мічурінці, авіамоделісти. Дуже подобаються маленьким глядачам вистави Харківського театру ляльок. Початок регулярних передач Харківської студії телебачення є знаменною подією у культурному житті республіки» [2].

***

Старший редактор передач для дітей Е. Серебрякова розповіла, що у березні 1955 року відбулася перша передача Харківської студії телебачення, а вже у жовтні було створено редакцію передач для дітей та юнацтва. Її хрещеним батьком став директор студії ― Костянтин Лащенко, талановитий журналіст, проникливий, вимогливий і суворий керівник. Йому співробітники редакції зобов’язані тим, що працювали творчо, натхненно й радісно. Ентузіазм, що панував у студії, і вимогливість, що виходила від Костянтина Лащенка, давали можливість кожному максимально розкрити свої здібності. У ті роки дитячі редакції обласних студій країни передавали переважно готову продукцію: концерти, бесіди, вистави місцевих театрів. А ось складні авторські програми ― телефільми, телепостановки, ігрові вікторини ― харків’яни почали створювати раніше за інші студії. Телеглядачі, яким зараз за п’ятдесят, напевно, пам’ятають, з яким нетерпінням чекали на появу на екрані передач «Зайчик-книгоноша», «Веселий потяг», «Біп-біп Любознайка». А дитячий комедійний телефільм «Тореадори з Васюківки» отримав найвищу нагороду на 3-му міжнародному фестивалі дитячих телефільмів, у якому брали участь понад 140 телекомпаній світу. Фільм харків’ян закупили 36 країн [5].

***

Колишня дикторка харківської телестудії Зоя Каткова (Мажарцева) згадує, як Лащенко дав їй «путівку в життя». У 1955 році вона закінчила Харківський театральний інститут, факультет театрознавства. Причому єдина з випускників того року отримала направлення в аспірантуру. Дівчина залишала рідний інститут на крилах радості, але на виході зіткнулася з деканом, який велів їй підійти на студію телебачення в Держпром. Зоя здивувалася, але, зрозуміло, пішла. На студії її зустрів сам директор ― Костянтин Іванович Лащенко, людина величезної ерудиції. Він запропонував стати диктором телебачення. Зоя сказала, що хоче бути редактором. А у відповідь почула: «Редактором Ви будете років через двадцять, а поки що давайте поговоримо». Дівчина продовжувала сперечатися: «У мене є час до жовтня, можу допомогти, чим зможу, в організації студії, ну а потім ― до Києва, в аспірантуру!» Але у Лащенка були свої плани…

Спочатку телестудію не збиралися розміщувати в Держпромі. Міська влада припускала побудувати окрему будівлю. Але в 1955-му студія ще розміщувалася в крихітній кімнатці розміром із комору. 5 липня 1955 року Зоя прийшла на конкурс дикторів. Там був справжній розгром: рубали стіни, щоб зробити для студії більш просторе приміщення. І натовп красивих, святково вдягнених харків’янок, які мріють працювати на телебаченні. А на Зої скромне синє платтячко, зшите мамою. Але обрали саме її. До аспірантури дівчина так і не поїхала: вона стала диктором і пропрацювала у прямому ефірі 25 років. Згодом разом із нею працювали інші зірки харківського телебачення: Іветта Чернова, Наталія Березовська, Еріка Нефьодова [3].

***

Онук К. І. Лащенка Артем Лісс згадує, що дідусь весь час працював. Поштова скринька завжди була переповнена газетами, журналами. Кабінет Лащенка по периметру був обставлений книжковими шафами від підлоги до стелі. І 90% свого часу він проводив у кабінеті працюючи: писав, читав, щось вивчав, готував публікації для харківських ЗМІ. «Це найяскравіше відчуття, найяскравіший спогад мого дитинства!» ― згадує Артем [6].

Джерела

1. В центре города увековечили память основателя Харьковской телестудии [Електронний ресурс] // GХ : новинний портал. ― Електрон. текстові дані. ― 2022. ― 2 лют. ― URL: https://gx.net.ua/obshhestvo/region/v-centre-goroda-uvekovechili-pamyat-osnovatelya-harkovskoj-telestudii-foto-.html, вільний (дата звернення: 10.10.2024). ― Назва екрана.

2. Лащенко К. Починаємо телевізійну передачу / К. Лащенко // Україна. ― 1956. ― № 1. ― С. 31: фот.

3. Майская Т. «Моя работа была сплошным праздником» / Т. Майская // Городская газета. ― 1998. ― 24 дек. ― С. 7, 16 : фот.

Про першого диктора Харківської телестудії З. Каткову (Мажарцеву)

4. Сукач Г. З історії Харківського телебачення / Г. Сукач // Экран. ― 1995. ― 17 марта. ― С. 3. Закінч. Поч. : 24 февр. ― С. 3.

5. Шапран Л. И были мы «радиозрителями»… / Л. Шапран // Время. ― 2000. ― 16 марта.

6. Это история харьковского телевидения: в городе появилась новая достопримечательность // Весь Харків: життя в ритмі міста. ― Електрон. текстові дані. ― 2022. ― 1 лют. ― URL: https://allkharkov.ua/news/rest/eto-istoriia-harkovskogo-televideniia-v-gorode-poiavilas-novaia-dostoprimechatelnost.html, вільний (дата звернення: 10.10.2024). ― Назва з екрана.