Дошку на честь Б. Б. Александрова, О. Ю. Гіренка та О. Д. Рибалки встановлено на фасаді комунального закладу «Харківська початкова школа № 121 Харківської міської ради» за адресою вулиця Плиткова, 1.
«Воинам-интернационалистам выпускникам СШ № 121, погибшим в
Афганистане. Александров Борис Борисович 02.06.1964–25.04.1985. Гиренко
Александр Юрьевич 19.12.1965–22.11.1986. Рыбалко Александр Дмитриевич
03.04.1964–16.03.1985».
Харків’яни ― воїни-інтернаціоналісти
Б. Б. Александров, О. Ю.
Гіренко та О. Д. Рибалко
Александров Борис
Борисович (02.06.1964–25.04.1985) ― рядовий, водій-прикордонник. Народився у
Харкові. Після закінчення 8 класів ЗОШ № 121 вступив до СПТУ-17, після
закінчення якого працював шліфувальником на 8-му Харківському підшипниковому
заводі (8 ГПЗ). 23 квітня 1983 року за повісткою Орджонікідзевського районного
військового комісаріату міста Харкова був призваний до лав Збройних сил. Після
прийняття присяги Борис Александров служив на заставі Хорогського прикордонного
загону в/ч 2022. Незабаром його разом з іншими військовими у складі 2-ї
мотоманевреної групи відправили до Афганістану. Загинув у районі кишлака
Джомарджі-Поен провінції Бадахшан, коли на складній ділянці
дороги його БТР зірвався з обриву в річку Пьяндж та затонув. Борис Александров
загинув разом з товаришем: під час падіння їх завалило боєкомплектом і вони не
змогли вибратися. Тіла загиблих лише через п’ять днів дістали водолази з
Душанбе. Похований
на Харківському міському кладовищі № 14 [1, с. 366–367].
***
Для новобранця перші дні
прикордонної служби завжди важкі. Нелегко давалася служба й Борису, хоча він
вважав себе загартованим і фізично підготовленим. Але одна справа бути
загартованим для українського міста, а зовсім інша ― для застави на березі
Амудар’ї. Долаючи під палючими променями південного сонця гірські дороги,
молодий солдат день у день опановував нову нелегку професію.
Кілька місяців Борис
служив на кордоні. Наказ командування, і він ― на
афганській землі. Ходив у дозори, блокував у горах банди душманів, допомагав
мирному населенню, ділив солдатський пайок із дітлахами й аксакалами. Він
змужнів і набрався досвіду, адже про свист куль та гуркіт снарядів знав не з
пісень [2].
***
Гіренко Олександр
Юрійович (19.12.1965–22.11.1986) ― гвардії молодший сержант. Народився у
робітничій сім’ї у Харкові. До призову на військову службу працював слюсарем. Працював
старанно, тож, певна річ, у багатьох будинках на Салтівці вкладена й частка
його праці.
У жовтні 1985 року
молодший сержант 345-го гвардійського окремого парашутно-десантного полку Олександр
Гіренко був відправлений в Афганістан. Служив у дуже «гарячому» районі ― Баграмі.
Служба була нелегкою та відповідальною, одним словом, десантник: були і розвідка,
і десантування в горах, і перехоплення душманських караванів, і засідки. Радіус
дій підрозділу ― сотні кілометрів. Гвардії молодшому сержанту Гіренку довелося
побувати на 15 таких операціях. За мужність та героїзм, виявлені під час
вирішення бойових завдань, Олександр Гіренко був нагороджений медаллю «За
відвагу».
За планом бойової
операції під Джелалабадом провінції Нангархан взвод, де служив Гіренко,
десантувався з вертольотів, щоб забезпечувати висадку основних сил підрозділу.
Душмани намагалися «збити» наших бійців з висоти ― розгорівся запеклий бій. Олександр
Гіренко в бою діяв рішуче та сміливо, вогнем з кулемета «Утес» знищив 4 вогневі
точки душманів та під час бою був смертельно поранений. Похований на Харківському міському кладовищі № 14 [1, с. 484–485; 4, с. 82].
***
Рибалко Олександр
Дмитрович (03.04.1964–16.03.1985) ― гвардії молодший сержант. Народився у
Харкові, закінчив ЗОШ № 121 та СПТУ-15, працював зварником на заводі ЗБК № 1.
До лав Збройних сил призваний
у квітні 1983 року, а вже з 29 червня продовжив службу в Афганістані мінометником
гвардійського мотострілецького з’єднання Кандагарської бригади.
Молодший командир
Олександр Рибалко воював чесно, за спини підлеглих не ховався. Де треба було,
вів бійців своїм прикладом, не цурався солдатської роботи. Побував на 17
бойових операціях у горах і на плато. Зносив не одну пару солдатських черевиків
і чобіт, бо без мінометників не обходився жодний бойовий вихід чи супровід
колони.
16 березня 1985-го о 6
годині ранку колона 70-ї гвардійської окремої мотострілецької бригади рушила в
район проведення бойової операції. Мінометна батарея прикривала рух колони, а
БТЛБ [багатоцільовий тягач легкоброньований], в якому перебував
Олександр Рибалко, йшов у хвості батареї. Проїхавши більшу частину дороги з
розташування бригади в Кандагар в районі кишлаку Закірі-Шариф, БТЛБ підірвався
на міні. Уся колона пройшла, підірвалася остання машина. Того, що трапилося,
ніхто й не помітив, колона рухалася далі. Лише через 10‒15 хвилин бійці
танкової роти, що йшла назустріч, прикрили мінометників і повідомили по рації
про підрив. Від вибуху Олександр Рибалко загинув на місці. Похований на Харківському
міському кладовищі № 14 [1, с. 350–351; 4, с. 360].
Джерела
2. Лыков В. В списке он ―
первый : [о Б. Александрове] / В. Лыков // Панорама. ― 1997. ― № 51. ― С. 5.
3. По горным тропам
: [о Б. Александрове] // Слобода. ― 1999. ― 16 марта. ― С. 1.
4. Шкварко І. П.
Біль пам’яті : кн. пам’яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані / І.
П. Шкварко. ― Харків : РВП «Оригінал», 1995. ― 494 с. ― У змісті: Александров
Б. Б. ― С. 10–11 ; Гіренко О. Ю. ― С. 82–83 ; Рибалко О. Д. ― С.360–361.
Комментариев нет:
Отправить комментарий