Шаляпін Ф. І.

 Дошку на честь Ф. І. Шаляпіна встановлено 20 травня 1956 року на будівлі Палацу культури Харківського електромеханічного заводу (ХЕМЗ) за адресою проспект Героїв Харкова, 94.

«В приміщенні Народного Будинку, який знаходився на цьому місці, 30 квітня 1905 року перед робітниками виступав великий російський співак Ф. І. Шаляпін».

 

В праздничные дни // Красное Знамя. – 1956. – 19 мая. – С. 4.

Про встановлення меморіальної дошки Ф. І. Шаляпіну на фасаді Палацу культури Харківського електромеханічного заводу.

З історії музичного життя Харкова: Ф. І. Шаляпін

«Шаляпін Федір Іванович (13(01).02.1873 – 12.04.1938) російський співак (бас). Народний артист Республіки (1918). Член Стокгольмської академії музики (1935). Народився в м. Казань (нині столиця Татарстану, РФ) в родині службовця. Із 9-ти років почав співати в церковному хорі, із 12-ти – був статистом в оперних трупах, що виступали в Казані.

1891 – соліст хору української трупи Г. Деркача (брав участь у виставах ″Невольник″ М. Л. Кропивницького, ″Чорноморці″ та ″Наталка Полтавка″ М. В. Лисенка). Разом із трупою гастролював містами Поволжя, Середньої Азії та Закавказзя.

1892–1893 в Тифлісі (нині м. Тбілісі, Грузія) брав участь у діяльності міського музичного гуртка, виконав партію Петра у виставі ″Наталка Полтавка″ М. В. Лисенка, співав в українському хорі.

1893 дебютував на сцені Казанського театру. 1895–1896 – соліст Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, 1896–1899 – Московської приватної опери С. Мамонтова, із 1899 – соліст Большого театру в Москві.

Дебютом у ″Ла Скалі″ (Мілан, 1901) почалися тріумфальні гастролі Шаляпіна в країнах Європи та Америки. Із 1922 року жив за кордоном. Гастролював містами Європи, Америки, Австралії, Японії, Китаю. Мав виняткові природні вокальні дані та, будучи реформатором оперного мистецтва, створив образи, які в басовому репертуарі не мали аналогів. Виконав близько 70 партій. Знявся у фільмах-операх в Росії та за кордоном. Камерний співак, режисер, художник, мемуарист.

Творчість Шаляпіна була пов’язана з Україною. 1897–1915 співак виступав у Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі (нині м. Дніпро). Виконував твори М. Лисенка, пісні на слова Т. Шевченка, П. Ніщинського, А. Веделя, Д. Усатова. Збереглися записи українських народних пісень у виконанні Шаляпіна. Серед партнерів Шаляпіна були українські співаки С. Крушельницька, П. Кошиць, І. Алчевський, П. Цесевич, Ф. Орешкевич, Ю. Кіпоренко-Доманський та ін.» [4].

***

«Не оминуло одну з найстаріших вулиць Харкова й культурне життя. У 1903 році по проспекту Московському, 94, збудували Народний Дім (приміщення для організації культурно-просвітницької діяльності, збудоване здебільшого на кошти громад, меценатів і спонсорів). Це був третій у країні та перший на території сучасної України Народний Дім. Раніше такі будівлі спорудили в Нижньому Новгороді та Санкт-Петербурзі. Будинок мав дві зали, в яких проходили концерти та читалися лекції, бібліотеку-читальню, вечірні школи та навіть драматичний гурток. У Народному Домі бував видатний режисер Костянтин Станіславський. Також кілька разів виступав оперний співак Федір Шаляпін. У 1931 році після сильної пожежі будівлю знесли. А вже 1938 році на її місці побудували новий кам'яний будинок. Спочатку в будівлі був оперний театр. У 1963 році будівлю реконструювали. Після реконструкції вона стала палацом культури Харківського електромеханічного заводу» [8].

***

«…відомий епізод виступу Шаляпіна в Харківському Народному будинку (ПК ХЕМЗ), куди його запросила депутація робітників. Бажаючих послухати артиста було стільки, що зал їх не зміг умістити. Тоді нещасливці обрізали електричні дроти… і концерт довелося проводити при свічках. Шаляпін виконував романси, ″Блоху″, ″Марсельєзу″, розповідав про музику. Потім співали російських та українських пісень хором. Бурлацьку ″Дубинушку″ хор співав з особливим піднесенням» [6].

***

«О выступлении Ф. И. Шаляпина в Харьковском Народном Доме перед рабочими 30 апреля 1905 г. написано достаточно. Об этом рассказывали Ф. И. Шаляпин и А. М. Горький в автобиографической книге Шаляпина ″Страницы моей жизни″, которая была создана в Форосе в июне-июле 1916 г.

Об этом факте упоминают все отечественные историки, музыковеды и журналисты, интересующиеся историей музыкальной культурой, подчеркивая, что выступление Шаляпина увенчалось исполнением ″Дубинушки″ вместе с залом и чтением пяти стихотворений участника горьковских ″Сред″ С. Скитальца, которые происходили в кромешной тьме, при свечах в зале Народного Дома. Одно из стихотворений С. Скитальца ″Певчие″ прозвучало в стенах Народного Дома и в приезд Шаляпина в Харьков в 1903 г. сразу после гастролей в Монте-Карло.

Народный Дом в Харькове был открыт 2 февраля 1903 г. В его правление входили видные харьковские общественные деятели, представители интеллигенции, многие из которых были лично знакомы с Шаляпиным или близки с ним. Культурные и социальные задачи Народного Дома, моральные обязательства по отношению к рабочим и их семьям были близки и понятны великому певцу, выходцу из народа. Он хорошо знал Х. Д. Алчевскую и ее сыновей, Е. В. Пономареву, гражданскую жену юриста А. Ф. Кони – педагога и благотворительницу, по чьей инициативе  и преимущественно на чьи средства был построен Народный Дом.

[Зі спогадів Ф. І. Шаляпіна]:

Публики я не видал – предо мною простирался некий мрак египетский, и в нем, не дыша, что-то жило – огромное, внимательное, страшноватое и волновавшее меня. Должен сказать, что никогда я не встречал публики более отзывчивой и внимательной, чем рабочие. Сначала, до концерта, в темном зале стоял адский шум, хохот, крики, и казалось, что нет сил, способных унять этот вулкан звуков. Но у рабочих есть своя дисциплина, которой может позавидовать обычная публика, – стоило только показаться на сцене певцу в окружении свеченосцев, как буквально в несколько секунд весь зал онемел, притаился, точно исчезло из него все живое. Это было изумительно, и, я говорю, даже как-то жутко.

Стоя пред черной и немой пустотой, я пел романс за романсом, рассказывая о композиторах, объясняя, что тот или другой хотел выразить своей музыкой. После каждого романса зал ревел:

– Еще! Еще, Федор Иванович!

Этот крик сотен грудей и глоток, единодушный и мощный, удивительно окрылял меня. Я начал петь в четыре часа и, не замечая времени, не испытывая утомления, допелся до того, что рядом со мною на сцене очутился антрепренер оперы, умоляя меня идти скорее в театр, где уже собралась и скандалит ″дорогая″ публика» [2, с. 46–48].

***

«Опять удалось нам услышать и увидеть, в лице г. Шаляпина, – истинного артиста. Опять встретили мы давно знакомые черты творчества классика: прежде всего – глубокую правду, а рядом с нею художественную тончайшую отделку подробностей, неизменно гармонирующих с целым и никогда не переходящих в утрировку. Эта как-бы филиграновая или кружевная отделка даже мелочей всегда восхищала нас в классиках.

<…> Вот этих самых классиков мне напомнил г. Шаляпин, когда создавал перед восхищенной публикой своего мельника, Царя Бориса, Сальери и забулдыгу-князя. Эти свои творения Шаляпин всекает в душу, как мраморные изваяния, – почему его образы и останутся в памяти слушателя, покуда он дышит.

Игра Шаляпина – своего рода проповедь: она вызывает ваши лучшие чувства, ваши лучшие мысли.

Тут сказывается обычное, облагораживающее влияние правды на сердца, как зрителя, так и самого артиста.

Повторяю и самого артиста. Я это подчеркиваю, ибо убежден, что г. Шаляпин, когда играл мельника, или Бориса Годунова, или даже Сальери – то делался неизмеримо бодрее, чище, правдивее и прозорливее чем когда пел ″Дубинушку″ в народном доме, или когда декламировал про ″четвертую дорогу″. Хороша песнь и хороша декламация для нашего и без того бурного времени!

Не обменял ли художник свое первородство на чечевичную похлебку?..» [3].

Джерела

1. Бахмет, Т. Наш Шаляпин : Харьков в судьбе Гения / Татьяна Бахмет, Юрий Деревянко. – Харьков : Раритеты Украины, 2010. – 36 с. : фот.

2. Берлин, В. Д. Бессмертный человек с разными песнями: Федор Иванович Шаляпин и харьковчане. – Харьков : Ранок, 2001. – 127 с. : фот.

3. Задонский, В. Несколько слов о гастролях Ф. И. Шаляпина : театр и музыка : [хроника] // Харьковские губернские ведомости. – 1905. – 3 мая. – С. 5.

4. Комаренко, Т. О. Шаляпін Федір Іванович // Енциклопедія історії України / редкол. : В. А. Смолій та ін. – Київ : Наукова думка, 2013. – Т. 10 : Т–Я. – С. 590.

5. Леонідов, С. Ф. І. Шаляпін і Харківщина / С. Леонідов, О. Сарана // Прапор. – 1973. – № 4. – С. 105–107.

6. Логвиненко, Л. Федір Шаляпін і його зоряна заметіль // Слобідський край. – 2003. – 13 лют. – С. 4.

7. Москалець, О. Українські сторінки Федора Шаляпіна // Маловідомі та забуті сторінки музичної історії України : зб. ст. – Київ, 2006. – С. 81–87.

8. Новосел, О. Маловідомі історії найдовшого проспекту Харкова [Електронний ресурс] // Depo. Харків. – Текст. та граф. дані. – 2017. – 13 серп. – URL: https://kh.depo.ua/ukr/kh/vistupi-shalyapina-ta-revolyuciyne-vbivstvo-malovidomi-fakti-pro-naydovshiy-prospekt-harkova-20170811621455, вільний (дата звернення : 05.12.2019). – Назва з екрана.

9. Театр и музыка : [хроника : сведения о кассовых сборах со спектакля с участием Ф. И. Шаляпина ] // Харьковские губернские ведомости. – 1905. – 5 мая. – С. 3.