Дошку на честь В. А. Франковського встановлено 16 травня 2018 року на будинку
Харківського медичного товариства за адресою вулиця Максиміліанівська, 11.
Автор дошки – Катиб Мамедов.
«Владислав Франковський (1819–1895) лікар, філантроп, поляк, ініціатор
відкриття дитячої лікарні (1878), Почесний громадянин Харкова (1892). WŁADYSŁAW FRANKOWSKI (1819–1895) lekarz, filantrop, Polak, inicjator
powstania szpitala dziecięcego (1878), Honorowy obywatel Charkowa (1892). Вдячні співвітчизники. Wdzięczni Rodacy».
У Харкові встановили меморіальну дошку Владиславу Франковському
[Електронний ресурс] // Харків: офіц. сайт Харків. міськради, міського голови,
виконкому. Новини. – Текст. та граф. дані. – Харків, 2018. – 16 трав. – URL: https://www.city.kharkov.ua/uk/news/u-kharkovi-vstanovili-memorialnu-doshku-vladislavu-frankovskomu-38742.html,
вільний (дата звернення: 23.03.2020). – Назва з екрану.
Про
встановлення меморіальної дошки на честь В. Франковського.
З історії
медичного життя Харкова: В. А. Франковський
«Франковський
Владислав Андрійович (1819, Мозирський повіт Мінської губ. Рос. імп. –
31.03(12.04).1895, м. Харків) – лікар-філантроп. Народився в дворянській
родині. У 1840 році закінчив медичний факультет Імператорського Харківського університету
зі званням ″лекаря 1-го отделения″. Протягом усієї своєї трудової діяльності
безкоштовно лікував незаможних хворих переважно власними ліками. За 52 роки
практики прийняв у себе понад 200 тисяч пацієнтів (не враховуючи візитів на
домівки до хворих). Майже весь свій заробіток, крім жалування, віддавав на
потреби малозабезпечених хворих. Працював без відпусток і вихідних. На громад.
засадах працював лікарем при Харківському дитячому притулку. Один із засновників
Харківського медичного товариства й авторів його статуту. З 1886 – почесний
член Харківського медичного товариства. 1871–1892 – гласний Харківської міської
думи. Ініціатор і організатор створення першої в Харкові міської дитячої
лікарні (відкрита 1878), її опікун і спонсор. 1867–1895 – мировий суддя Харківського
судового округу. Почесний громадянин міста Харкова (1892). Ім’я Франковського
увічнено за його життя (1894) в назві вулиці Франковської в Харкові» [5].
***
«Другой поляк – Владимир Андреевич
Франковский, популярнейший в городе врач в течение нескольких десятилетий, был истинным
″другом человечества″, память о котором одинаково благоговейно чтится и
богатыми, и бедными.
<…> В старом Харькове
болезненность и смертность среди детей достигали громадного процента. По
вычислению В. А. Франковского, в семидесятых годах в Харькове ежегодно вымирала
половина рождавшихся детей, а в необеспеченных классах – даже и больше.
Болезненность, очевидно, должна была быть еще большей. Лечить детей бедняку
было негде и не у кого. Потребность в детской больнице чувствовалась уже давно,
но своего удовлетворения дождалась она только в 1878 г., когда по инициативе
д-ра В. А. Франковского открыта была, наконец, городская детская больница,
посвященная памяти бывшего харьковского губернатора кн. Кропоткина. Больница
предназначена главным образом для детей бедных слоев городского населения в
случаях острых и инфекционных заболеваний. В начале своего существования
детская больница располагала всего 20 кроватями, потом число их было доведено
до 30, а затем и до 41. При больнице установлен прием амбулаторных больных» [1, с. 133, 479–480].
***
«Протягом
багатьох років В. А. Франковський обирався гласним Харківської міської думи –
обіймав цю посаду з 1871 р. по 1891 р., тобто п’ять термінів підряд. У 1872 р.
В. А. Франковський вніс пропозицію про запрошення на міську службу двох
санітарних лікарів.
<…> В. А. Франковський неодноразово виступав з доповідями на засіданнях
медичного товариства на теми внутрішньої медицини, епідеміологічних захворювань
– тифу та холери, які поширювались у Харкові у 1860-х рр., у 1863 р. вперше
звернув увагу на необхідність вирішення санітарних питань у місті.
13 червня 1872
р. лікар-подвижник і філантроп, будучи гласним Харківської міської думи,
обговорюючи проект санітарних заходів на випадок появи холерної епідемії у
місті, виступив з доповіддю про необхідність створення у місті дитячої лікарні.
З листопада 1872 р. постановила призначити для санітарних потреб міста двох
лікарів зі встановленням кожному жалування в 2 тис. руб. на рік.
Вдруге питання
про дитячу лікарню постало 1 грудня 1872 р., коли гласний В. А. Франковський
прочитав на засіданні думи доповідну записку про необхідність влаштування
лікарні для бідних дітей, говорячи про велику смертність серед дітей віком до 5
років – 56,8%, а особливо відзначаючи, що смертність була високою серед дітей з
бідних родин Харкова і за часів епідемії сягала 82%. Лікар-гуманіст звертав
увагу, що у місті поки що не існує жодного лікарняного закладу для дітей.
<…> 11 лютого 1892 р. Харківська міська дума, враховуючи значний
внесок В. А. Франковського, ″найпопулярнішого лікаря і людини у Харкові″, у
збереження здоров’я та життя харків’ян за пропозицією 27 гласних постановила
обрати його почесним громадянином Харкова. З ініціативи міської думи та за
підтримкою Медичного товариства у Харкові було вирішено відзначити 50-річчя
лікарської діяльності В. А. Франковського, а відділення заразних хвороб
Харківської дитячої лікарні назвати ім’ям його першого опікуна. Святкування
відбулось 23 лютого 1892 р. у залі засідань Харківської міської думи у
присутності 142 членів товариства, усіх гласних думи, представників земства,
професури, губернатора, прокурора, голови судової палати, предводителя
дворянства та інших знатних осіб і тривало понад три години. Присутніми була
висловлена 21 промова, а секретар медичного товариства прочитав понад 80
привітань, листів та телеграм від осіб різних соціальних станів і посад…
Слід
відзначити, що лікар-гуманіст виявив себе як дуже скромна людина, його привезли
на вшанування буквально проти його бажання. На всі прочитані промови і
привітання В. А. Франковський відповів: ″…Я не прийшов сюди для промови; я
прийшов сказати, що я хворий, вибачитися перед тими, хто зібрався тут,
подякувати товаришам, які організували це свято, спогади про яке ніколи мене не
залишать. Товариші перебільшили мої заслуги…″» [4, с. 122–123, 126–127].
***
«У 1844–1855
рр. на запрошення контори Харківського державного комерційного банку працював
лікарем для її співробітників. Тоді ж захворів на тиф і був майже при смерті,
навіть колеги при чергових відвідинах у нього в помешканні почали шукати кошти
на майбутній похорон. Грошей не знайшли, оскільки В. Франковський свої
заробітки часто переказував хворим, купуючи для них ліки. Перемігши хворобу,
розпочав лікарську практику, одночасно багато років безкоштовно виконував
обов’язки лікаря для студентів університету та учнів ветеринарної школи.
<…> За свою подвижницьку працю отримав багато нагород:
діамантовий перстень за клопотанням Міністерства народної освіти (1844), орден
Святого Станіслава ІІ ступеня (1857), чин статського радника (1862), ), орден
Святого Станіслава ІІ ступеня з імператорською короною (1867). Знак Червоного
Хреста за безкорисливу допомогу пораненим воїнам під час Російсько-турецької
війни (1879).» [3, с. 134, 136].
Джерела:
1. Багалей, Д. И. История города Харькова за 250
лет его существования (1655–1905) : ист. моногр.: В 2 т. / Д. И. Багалей, Д. П.
Миллер. – Репринт. изд. – Харьков. : Фолио, 2004. – Вых. дан. ориг.: Харьков:
Паровая тип. и литогр. Зильберберг, 1905. – Т. 2 : XIX – начало XX века. –
2004. – IY, 973 с. : табл. – Библиогр. в подстроч. примеч.
2. Берлин, В. По первому
зову // Не весь Харьков / Валерий
Берлин. – Харьков, 2014. – С. 28–30.
3. Жванко, Л. Владислав
Франковський // Видатні поляки і Харків : біогр. слов. (1805–1918) / Любов
Жванко. – Харків, 2018. – С. 133–136.
4. Кравченко, О. Владислав
Франковський – почесний громадянин Харкова, лікар і філантроп // Видатні поляки
Харкова = Wybitni polacy Charkowa :
матеріали Міжнар. наук. симп., Харків, 7 груд. 2011 р. / Генер. консульство
Респ. Польща в Харкові, Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Харків, 2012. –
С. 119–133. – (Польський альманах ; вип. 5).
5. Робак І. Ю. Франковський
Владислав Андрійович / І. Ю. Робак // Харківщина : енциклоп. словник. – Харків, 2015. – С. 385–386.
Комментариев нет:
Отправить комментарий