Малая Л. Т.

Дошку на честь Л. Т. Малої встановлено 6 березня 2019 року за адресою в’їзд Пушкінський, 5.

«У цьому будинку з 1971 по 2003 р. проживала Герой України, Герой Соціалістичної Праці, видатний вчений, лікар, педагог, академік Малая Любов Трохимівна Почесний громадянин м. Харкова».

В Харькове открыли мемориальную доску Любови Малой [Электронный ресурс] // Харьков: официальный сайт Харьковского городского совета, городского головы, исполнительного комитета. – Текст. и граф. дан. – 2019. – 6 марта – URL: https://clck.ru/Gf22f, свободный (дата обращения: 23.04.2019). – Название с экрана.

Про відкриття меморіальної дошки на честь Л. Т. Малої на будинку, де вона жила.

З історії медичного життя Харкова: Л. Т. Малая

Любов Трохимівна Малая (13.01.1919–14.04.2003) – лікар, вчений та педагог, активний громадський діяч, засновник і перший директор Національного інституту терапії НАМН України – не лише створила школу терапевтів та кардіологів, а й визначила основні вектори розвитку вітчизняної терапії в XXI ст. ЇЇ було обрано дійсним членом НАН і АМН України, Російської АМН, присвоєно звання Героя Соціалістичної праці та Героя України. Наукова та громадська діяльність отримала світове визнання. Біографічний інститут США в 1996 році нагородив Л. Т. Малую почесним званням ″Людина року″ і відзначив Міжнародним культурним дипломом пошани (1997). За видатні досягненні в галузі терапії та кардіології Любов Трохимівну нагороджено ″Золотим стетоскопом″. Міжнародний Європейський біографічний центр (Кембридж, Велика Британія), починаючи з 1998 року, згадує її прізвище серед 2000 видатних вчених XX ст. Академік Л. Т. Малая була активним членом багатьох міжнародних організацій і товариств: Міжнародної асоціації інтерністів, Міжнародного товариства кардіоваскулярної фармакотерапії, Міжнародного товариства артеріальної гіпертонії [2].

***

«Вот она видит себя у горящих вагонов санитарного поезда, доставлявшего в госпиталь раненых с передовых позиций. Ни один рейд этого поезда не обходился без бомбежки. На этот раз фашистские стервятники бомбили поезд до самой станции, где располагался госпиталь. Все сотрясалось от разрывов бомб. Весь персонал госпиталя кинулся к поезду: кто помогал раненым покидать горящие вагоны, кто сбивал языки пламени, а Любочка с несколькими сестрами и санитарками отцепляли горящие вагоны, откатывали их и вытаскивали раненых…

До сих пор она не понимает, как слабые девичьи руки справлялись с многопудовыми сцепками вагонов, какими усилиями отталкивали горящие вагоны…

<…> В 1943 году капитан Любовь Малая назначена заместителем начальника лечебного отдела Харьковского военного округа. Промозглой осенью с вещмешком за плечами, на случайных попутных машинах по разъезженным, развороченным железным тараном войны дорогам приехала в Харьков, приехала, чтобы остаться здесь навсегда» [5].

***

«Академіку Малій було притаманне наукове передбачення. Вона вміла підбирати кадри, була наставником молоді. Наукові розробки її школи були завжди передовими. Вона володіла усіма морально-етичними якостями справжнього лікаря: чесністю, порядністю, обов’язковістю, відповідальністю, інтелігентністю, людяністю, надійністю, принциповістю, безкорисливістю та вмінням тримати слово. Любов Трохимівна була цікавим співрозмовником, прекрасно знала історію стародавнього Риму та Греції, багато латинських висловів, цитувала філософів, декламувала твори класиків. Її дуже цікавили література і мистецтво. Де б вона не була – в Харкові в своїй квартирі, рідних місцях, Харківській науковій медичній бібліотеці, на відпочинку в пансіонаті ″Березовські мінеральні води″, у відрядженнях, – завжди багато і плідно працювала над статтями, книгами, цікавилася медичними новинами» [2].

***

«″Расскажите мне о распорядке дня вашего шефа″, – попросила я секретаря Любови Трофимовны. Но если бы все написать, то в небольшой газетной публикации вряд ли хватит места, ибо день ее вмещает все – обходы и работу в палатах интенсивной терапии, обычные обходы, преподавание, лекции, консультации, медицинские конференции, работу со студентами и аспирантами, планерки. Приемных дней или часов у нее нет, все дни, когда она в кабинете, у нее приемные. Люди едут к ней издалека, доверяя ей самое ценное – жизнь и здоровье» [9].

***

Із інтерв’ю з Л. Т. Малою:

«Сказать, что институт авторитетен – это преувеличение. Некрасиво так. Я бы сформулировала иначе: к нам все хорошо относятся. Помню, пришел к нам больной. И в приемной с ним случился тяжелый приступ сердечной астмы. Если бы это произошло не в приемной, а где-нибудь на улице, – он бы умер... Мы его немедленно положили в стационар. Он выздоровел. И рассказал, что был в Германии, где обращался в клинику к известному профессору. Тот сказал: "А зачем вы приехали? У вас в Харькове есть институт терапии, есть академик Малая". Мне было приятно.

Могу сказать одно: никакие мы не гении, но, безусловно, люди серьезные, работающие качественно. Все премии, которые есть у Академии, – это наши премии. Первая премия, присуждавшаяся за книгу, была нашей. Сейчас мы ожидаем выхода очередной монографии – уже 26-й по счету. Но удовлетворяться тем, что мы имеем, просто непристойно» [6].

***

«– Когда в 1999 году мы решили возродить давнюю традицию присвоения звания "Почетный гражданин г. Харькова", трудовые коллективы выдвинули десятки кандидатур, – рассказывает городской голова в 1996–2002 годах М. Д. Пилипчук. – Выбирать было очень трудно. Город наш славен сотнями выдающихся личностей. Но первой все члены экспертного совета единодушно назвали легендарную личность, Героя Социалистического Труда, Героя Украины, академика Национальной академии наук Украины, Академий медицинских наук Украины и России, врача Любовь Трофимовну Малую.

– Слова слишком скупы, чтобы выразить то счастье, которое переполняет меня, – растрогалась на торжествах, когда чествовали первых почетных граждан города, Любовь Трофимовна. – Я приехала в Харьков больше шестидесяти лет назад и никогда не могла вообразить, что город так высоко может оценить мою скромную деятельность. Все свои силы, все знания, всю теплоту сердца, всю любовь до последней минуты жизни отдам людям» [10].

***

«І ще одне: не забувайте, шановні колеги, що ми перш за все лікарі, завжди готуйтеся, почувши заклик про допомогу, відповісти приблизно так: ″Хто мене кличе? Чую! Іду!″» [8].

Джерела

1. Академік Л. Т. Мала – легенда медицини XX століття: (до 95-річчя з дня народження академіка Любов Трохимівни Малої) / Фадєєнко Г. Д. [та ін.]. // Вісник проблем біології і медицини – 2014. – Вип. 4, т. 4. – С. 11–13.

2. Бабак, О. Я. Велика любов і подих серця: до 100-річчя від дня народження Любові Трохимівни Малої // Сучасна гастроентерологія. – 2019. – № 1. – С. 5–8: фот.

3. Геращенко, Г. Академик Л. Т. Малая: сердцевед и ″доктор сердечных наук″ // Время. – 2014. – 21 янв. – С. 7.

4. Кравчун, П. Г. Малая Любов Трохимівна (1919–2003) / П. Г. Кравчун, О. С. Овчиннікова // Видатні вихованці харківської вищої медичної школи : бібліогр. довід. / за заг. ред. В. М. Лісового. – Харків, 2010 – С. 117–119: портр.

5. Ларьков, Н. Тот санитарный поезд // Слобода. – 2002. – 21 мая. – С. 3.: фот.

6. Любовь Малая: «Мы не гении, но, безусловно, люди серьезные…» : [интервью с директором Ин-та терапии АМН Украины Любовью Трофимовной Малой] / беседовал А. Дмитриев // Слобідський край. – 2002. – 23 лист. – С. 11.

7. Любовь Трофимовна Малая // Експериментальна і клінічна медицина. – 1998. – № 1. – С. 174-177.

8. Малая, Л. Т. Моя професія – лікар: бесіда молодих учених-медиків з Героєм Соціалістичної Праці академіком АМН СРСР Л. Т. Малою / бесіду записав Є. Сергієнко // Ленінська зміна. – 1980. – 3 січ. – С. 2.

9. Счастлива, что я врач // Вечерний Харьков – 2002. – 15 янв. – С. 3.

10. Тарасова, Л. Первая строка // Харьковские известия. – 2007. – 23 июня. – С. 21.