Будинок письменників "Слово"

Дошку на честь будинку письменників «Слово» відкрито у травні 1991 року за адресою вулиця Культури, 9. Дошка зникла у 2000 році, була відновлена у серпні 2003 року.

«Будинок письменників "Слово" споруджено в 1928 році за проектом арх. М. Дашкевича. В різні роки в будинку жили і працювали відомі літератори та діячі мистецтва: Ієремія Айзеншток, Іван Багмут, Іван Багряний, Микола Бажан, Павло Байдебура, Яків Баш, Дмитро Бедзик, Борис Бездомний, Михайло Биковець, Сергій Борзенко, Геннадій Брежньов, Дмитро Бузько, Рафаїл Брусиловський, Олекса Варавва, Іван Вирган, Давид Вишневський, Остап Вишня, Василь Вражливий, Юрій Вухналь, Лев Галкін, Юхим Ґедзь, Григорій Гельфандбейн, Юрій Герасименко, Володимир Гжицький, Андрій Головко, Ілля Гонімов, Кость Гордієнко, Ярослав Гримайло, Олесь Громів, Микола Дашкієв, Олекса Десняк, Антін Дикий, Іван Дніпровський, Михайло Доленго, Олесь Досвітній, Олесь Донченко, Микола Дукин, Григорій Епік, Наталя Забіла, Майк Йогансен, Іван Калянник, Яків Кальницький, Євген Касяненко, Зельман Кац, Лейб Квітко, Іван Кириленко, Пилип Козицький, Олександр Копиленко, Арон Копштейн, Володимир Коряк, Григорій Костюк, Борис Котляров, Гордій Коцюба, Степан Крижанівський, Антін Крушельницький, Іван Кулик, Микола Куліш, Олекса Кундзіч, Лесь Курбас, Іван Лакиза, Хана Левіна, Олександр Лейтес, Микола Ледянко, Петро Лісовий, Аркадій Любченко, Іван Маловичко, Яків Мамонтов, Терень Масенко, Варвара Маслюченко, Вадим Меллер, Іван Мірошников, Іван Микитенко, Ігор Муратов, Микола Нагнибіда, Галина Орлівна, Іван Падалка, Андрій Панів, Петро Панч, Леонід Первомайський, Анатоль Петрицький, Марія Пилинська, Сергій Пилипенко, Валеріан Підмогильний, Михайло Пінчевський, Люціана Піонтек, Іван Плахтін, Валеріан Поліщук, Олексій Полторацький, Андрій Річицький, Марія Романівська, Андрій Седляр, Михайло Семенко, Іван Сенченко, Микола Сказбуш, Олекса Слісаренко, Юрій Смолич, Гелій Снєгірьов, Василь Сокіл, Володимир Сосюра, Семен Сумний, Павло Тичина, Роберт Третьяков, Микола Трублаїні, Наталя Ужвій, Павло Усенко, Микола Фуклєв, Олександр Хазін, Микола Хвильовий, Павло Христюк, Леонід Чернов, Марк Черняков, Валентина Чистякова, Микола Шаповал, Антін Шмигельський, Юрій Шовкопляс, Юліан Шпол, Микита Шумило, Іван Шутов, Самійло Щупак, Володимир Юрезанський, Леонід Юхвід, Михайло Яловий, Юрій Яновський»

1. Спочатку було «Слово» // Панорама. – 1991. – № 23. – С. 7 : фот.

2. Столбецов, В. Возвращаем историческую правду // Вечерний Харьков. – 1991. – 23 мая.

Про відкриття меморіальної дошки на будинку «Слово» (вул. Культури, 9).

3. Українська, З. У «Слова» викрали пам'ять // Слобідський край. – 2000. – 5 верес.

З фасаду будинку «Слово» зникли меморіальні дошки.

4. Столбецов, О. И установят, и восстановят // Вечерний Харьков. – 2003. – 19 авг. – С. 6.

21 – 24 серпня у Харкові буде відкрито кілька меморіальних дошок, зокрема відновлена дошка письменникам на будинку «Слово» замість старої, що була викрадена кілька років тому.

З історії літературного життя Харкова: будинок «Слово»

«Построен дом в 1927–1928 гг. в соответствии с практикой тех лет: объединять нуждающихся в улучшении жилищных условий по признаку профессиональной принадлежности в жилищно-строительные кооперативы. Так возник ЖСК "Слово", объединивший многочисленных писателей, журналистов, художников, театральных деятелей, трудившихся в первой столице Украины. Материальную поддержку кооперативу оказало литературное объединение "Гарт", выделившее субсидию в 150 тысяч рублей.

Председателем ЖСК избрали известного писателя-юмориста Остапа Вишню, почетным председателем – наркома просвещения УССР Н. Скрипника. Для дома выбрали участок в новом жилом районе неподалеку от строившегося здания Госпрома. Нынешняя улица Культуры тогда называлась Барачным переулком. Автор проекта – опытный архитектор М. И. Дашкевич, уже построивший в Харькове немало зданий. Закладка дома состоялась 8 августа 1927 года, а его заселение через полтора года, зимой. Пятиэтажный кирпичный дом с полуподвалом имеет в плане форму буквы "С". Обращенные к улицам фасады решены в духе так называемого конструктивного модерна. В доме 66 четырех- и пятикомнатных квартир с балконами, кухнями, санузлами. Отапливался дом местной котельной, на крыше был солярий, оборудованный душами» [8].

***

«Идея построить дом для литераторов появилась еще в 1923 году. Писатели съехались в Харьков с фронтов гражданской войны. Ни у кого из них не было жилья, все ютились по съемным углам. В это время в Харькове активно строили кооперативные дома "Красный швейник", "Красный банковец". Но до 1926 года писателей не причисляли к трудовой профессии. Поэтому они не могли организовать жилищное сообщество и решить квартирный вопрос. Однако уже год спустя свежеорганизованному кооперативу литераторов власти выдали долгосрочный кредит. И на улице Барачной началось строительство дома.

Здание возводили со стахановской скоростью. Уже в августе 1928 года литераторы ходили на смотрины в еще не достроенные квартиры. А в конце 1930 года, не дожидаясь окончания ремонта, писатели с семьями въехали в квартиры, пахнущие свежей краской и побелкой. Жилье распределяли при помощи жребия. Не обошлось и без курьезов: квартира над Павлом Тычиной, любившим тишину, досталась шумному Майку Йогансену, который часто принимал гостей, а также держал охотничьих псов. Гам и топот над головой мешали Тычине работать, поэтому вскоре он поменялся с Йогансеном квартирами» [10].

***

Із спогадів В. Куліша – сина драматурга М. Куліша:

«Перший поверх першого під’їзду – мешкання Леоніда Чернова-Малошийченка. На нього ми, діти, кидали завжди заздрісні погляди, коли він у сонячні дні грівся на сонечку на своєму балконі. Заздрити було чому – він же бував в Індії! Чернов був непосидющою, життєрадісною і доброю людиною. Ніколи не забуду, як проходив попід його балконом Майк Йогансен і гримів на весь двір: "Здоров, Чернов!" У відповідь лунало: "Здоров, Йогансен!" Ми тоді ще не знали, що наш Леонід догоряє від туберкульози, яка й поклала в могилу цього прекрасного письменника. Довго по його смерті (23 січня 1933 року), проходячи попід отой балкон, нам вчувалось лунке "Здоров, Йогансен!" Це був перший смертний випадок у "Слові"…

На третьому поверсі в чотирикімнатному мешканні з балконом, що виходив у двір, жив Микола Хвильовий. Невеликого росту, скромно одягнутий, рідко коли в цивільному, тобто в убранні з краваткою. Найкраще почував себе Хвильовий у мисливському одязі. Через плече мисливські торби й рушниця в чохлі. В одній руці поводок, на якому прив’язані пси, у другій маленька, портативна машинка для писання. Коли б не ота машинка, виглядав би Хвильовий як аматор-мисливець, що повертається з полювання. Приятелював Хвильовий з небагатьма, з невеличкою групкою письменників, і ця дружба була найвищої проби, була побратимством. Досвітній, Вишня, Куліш, Яловий, Йогансен, Слісаренко. Їх називали жартома "могутньою кучкою". Зимою у дворі будинку робили ковзанку. Заливали половину двору водою, вода замерзала й чудова ковзанка була готова. Звичайно, діти з неї не сходили. Але й не бракувало старшого покоління. Хвильовий ніколи не їздив удень за браком часу. Пізньою ніччю він виходив трохи поїздити. Після того ще довго стояв і курив. Коло ніг невідступні два пси. Це було десь біля другої години ночі. Погулявши на ковзанці, Хвильовий ішов до себе і писав.

Ніколи не забуду дня 13 травня 1933 року! Соняшний недільний ранок. Раптом у дворі будинку зчинилась незвичайна метушня. Чути жіночий плач, розгублено пробіг блідий Гжицький. І раптом: Хвильовий застрелився! Прожогом біжу на третій поверх, де вже зібралось повно людей. Проштовхуюсь до середини і встигаю побачити в кабінеті крізь напіввідчинені двері схилену постать у кріслі за робочим столом. Наче Хвильовий заснув, змучено опустивши руки. З похиленої набік голови чорним струмочком з правої скроні стікає кров. Оце була моя остання зустріч з Хвильовим…

У другому під’їзді на третьому поверсі жив Остап Вишня. Росту вище за середній, у тілі, з дуже скупенькою чуприною, з трохи булькатими добрими очима. Популярність Вишні в ті часи була недосяжна. Сам же він був скромний у товаристві, уважний до знайомих, навіть до дітей. Коли Вишня приходив до нас, тоді від сміху довгий час боліли не лише роти, а й животи. Він умів оповідати анекдоти неперевершено. Сам при тому голосно, громоподібно реготав. Але бачили ми й іншого Вишню. Коли, приїхавши з полювання, він довідався про самогубство Хвильового, так же само, як умів щиро сміятись, плакав невтішними сльозами й повторяв: "На кого ж ти нас, Григоровичу, покинув? Що вони з тобою зробили?"… У третьому під’їзді на другому поверсі жили Досвітній і Яловий. Михайло Яловий, відомий у літературі як Юліан Шпол, був невисокий, кремезний з поголеною головою, з чорними надзвичайно розумними очима. Довголітній і незрадний приятель Хвильового, Досвітнього, Вишні, Куліша. Його першого було заарештовано в ніч з 12 на 13 травня 1933 року. Олесь Досвітній був стрункий з гострим носом і поголеною головою, товариський, веселої і щирої вдачі, пристрасний мисливець. Мав велику збірку мисливських рушниць, торбинок, патронташів. Досвітнього заарештували другим, після його сусіда Ялового…

На третьому поверсі жили ми і Петро Панч. Згадую, як до нас приходили татові приятелі – Хвильовий, Вишня і Досвітній. Тоді в хаті ставало тісно від жартів, анекдотів і сміху. Але не раз вони переходили в татову кімнату і говорили до ранку. Частим гостем був у нас і Юрій Яновський, якого тато особливо любив… У п’ятому під’їзді на другому поверсі жив Володимир Сосюра. Про його численні любовні пригоди ходили в той час легенди. Він був у розквіті своєї поетичної слави. Його любовні вірші декламували дівчата, а хлопці переписували в листах… На п’ятому поверсі жив Лесь Курбас. Про нього я згадую з надзвичайною теплотою, бо це був найкращий приятель тата і незрадним залишився до кінця. Курбаса можна було бачити в "Слові" або пізно вночі, коли повертався з театру, або рано, коли йшов на проби. Ходив задуманий, з невідлучним ціпком у руці, сяючи сивою головою, яка надзвичайно контрастувала з молодим, вродливим обличчям. Його дружина – акторка Валентина Чистякова – була одною з найкрасивіших і найелегантніших жінок Харкова, дуже простою і милою в приватному житті… Ніхто з таким галасом не вибігав з двору, як Майк Йогансен. Перед ним мчали два собацюги, а тільки тоді сам він. Йогансен був признаним асом полювання поруч Вишні, Хвильового, Досвітнього. Це, так би мовити, "професіонали". Пригадую милого Майка, височенного і досить незграбного на вигляд. З розбурханою чуприною, завжди веселий, непосидющий, незмінний учасник усіх спортивних змагань у "Слові". Бувало, збереться ціла група власників псів, які вивели своїх улюбленців на прохід. Між ними, звичайно, Йогансен височів понад усіма. Зрозуміла річ – дотепи, сміх. Найголосніше сміється Йогансен, його сміх чути далеко на вулицю…

Усі ми без винятку любили спорт. За нашою ініціативою зробили у дворі волейбольну площу. Спершу грали ми, діти, з сусідськими хлопцями, а згодом нова мода огорнула і старших. Дорослі звичайно грали на пиво. Грали завзято, лунав сміх, жарти сипались як з мішка. Закінчувались ці турніри, коли вже починало темніти. Переможці й переможені йшли перевдягатись, а потім їхали до літературного клубу імені Блакитного на вигране чи програне пиво» [7]

Из воспоминаний Юрия Тычины – племянника поэта Павла Тычины:

«Дом наш строили без всякой техники: кирпичи, цемент, балки – все это поднимали вручную. При проектировании и строительстве многое было придумано самими писателями – они хотели, чтобы их дом был особенным. В нескольких местах крыши были застекленные "окна", выходящие в подъезд. Благодаря этому на лестницах всегда было светло. С детства помню это ощущение: весь подъезд залит солнечным светом. У подъездов висели таблички со списком квартир, напротив каждого номера – отдельная кнопка звонка, прообраз современных домофонов. Говорят, эта идея принадлежала Остапу Вишне. Главной изюминкой "Слова" были два солярия на крыше – невиданная по тем временам роскошь. Там же был и душ – вода в баках нагревалась солнцем. На крыше не только загорали – можно было играть в настольный теннис. Ни в одном другом доме такого не было, и когда дети писателей хвастались друзьям, никто не верил, что такое возможно. В доме были водопровод, отопление, просторные комнаты с трехметровыми потолками и прекрасным дубовым паркетом, и даже телефоны. В цокольном этаже располагались столовая, парикмахерская, ателье и прачечная. Удивительно, что дом пережил войну и оккупацию почти без потерь. И солярии, и стеклянные "крыши" разрушили уже в конце 1960-х. Сегодняшние жители дома в большинстве своем не подозревают, кому принадлежали их квартиры. О первых обитателях "Слова" напоминает лишь мемориальная доска, установленная совсем недавно. Я когда-то хотел пройтись по дому, рассказать людям, кто жил в их квартирах раньше, что в 9-ой застрелился Хвылевой, а в 22-ой жил Вишня. Но понял, что это никому не интересно. Люди делают перепланировки, ставят пластиковые окна. И не понимают, что это уникальный дом, его нельзя портить евроремонтами. Увы, за 80 лет существования дом так и не дождался капитального ремонта, хотя числится в перечне памятников архитектуры» [2].

Джерела

1. Будинок письменників «Слово» // Всесвіт. – 1928. – № 17. – С. 16 : фот.

2. Гончарова, Н. «Красные писатели» с улицы Барачной // Газета по-харьковски. – 2011. – 3 марта. – С. 10–11 : фот.

За спогадами Ю. Є. Тичини, який і нині живе у будинку «Слово».

3. Гудзь. І. Слово про будинок «Слово» // Слобідський край. – 2012. – 31 берез. – С. 14 : фот.

4. Дукина, Н. На добрий спомин : повість про батька. – Харків : Вид. журн. «Березіль», 2002. – 592 с. – Із змісту: Про будинок «Слово» та його мешканців. – С. 523–570.

5. Ищук, Е. Дом литературной элиты // Время регионов Харьковщины. – 2013. – № 7. – С. 15 : фот.

6. Корнеев, В. Слово о доме «Слово» // Слобода. – 2001. – 22 авг.

7. Куліш, В. Слово про будинок «Слово» : спогади. – Торонто, 1966. – 68 с. : фот.

8. Лейбфрейд, А. Ю. Дом «Слово» // Городская газета. – 1997. – № 30. – С. 25 : фот.

9. Материалы к Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР / Укр. о-во охраны памятников истории и культуры. – Киев : [б. и.], 1984. – Вып. 2 : Харьковская область. – 314 с. – Из содерж.: Информация о доме «Слово». – С. 103–104; 249–250 .

10. Якушко, О. Тычина поменялся квартирой с соседом, а Хвылевой отказался от апартаментов // Комсомольская правда в Украине. – 2013. – 28 нояб. – С. 18.