Островський М. О.

    Дошку на честь М. О. Островського відкрито 29 жовтня 1970 року за адресою вулиця Пушкінська, 80 (нині Григорія Сковороди) на фасаді НДІ протезування, ортопедії та травматології (нині Інститут патології хребта і суглобів ім. М. І .Ситенка). Скульптор В. Литвин.

 
«Тут в 1924, 1925, 1926 роках лікувався видатний радянський письменник Микола Островський».

1. Клименко, М.   М. Островському – від сучасників // Вечірній Харків. – 1970. – 30 жовт.

2. Крушинська, Я. Незгасиме полум’я пам’яті // Ленінська зміна. – 1970. – 31 жовт.

29 жовтня на фасаді НДІ протезування, ортопедії та травматології ім. М. І. Ситенка відкрито меморіальну дошку М. Островському. Автор дошки – скульптор В. Литвин.

Літературні зв’язки Харкова 

М. О. Островський

Островський Микола Олексійович (16(29).09.1904 – 22.12.1936) – письменник, громадський діяч. Народився у с. Вілія Волинської губернії (нині Рівненської області). Закінчив церковно-приходську школу. Учасник громадянської війни, був важко поранений. Працював у київських залізничних майстернях (1921 – 1922), потім – на комсомольській роботі. Автор романів “Як гартувалася сталь”, “Народжені бурею”, статей. У 1924, 1925 і 1926 рр. приїздив до Харкова для лікування в Українському медично-механічному інституті (нині Інститут ім. Ситенка). Помер у Москві [3, 6].

***

«Микола Островський приїхав до Харкова, щоб отримати путівку в санаторій. Але лікувальна комісія дала йому призначення до клініки Українського медично-механічного інституту (нині НДІ ортопедії і травматології ім. Ситенка), де він пробув з вересня 1924 р. по червень 1925 р. Згодом Островський лікувався в Криму, а потім знову прибув до цієї клініки, де пробув ще вісім місяців. І хоч лікування не дало бажаних наслідків, пам'ять про чуйне ставлення медперсоналу у М. Островського залишилось на довгі роки. “За багаторічну працю через мої руки пройшла не одна тисяча хворих, – розповідає завідуюча хірургічним відділенням Ф. О. Ельяшберг. – Та я ніколи не забуду палату №21, в якій знаходилися мої пацієнти з дуже складними захворюваннями. Душею палати був Микола Островський, який відзначався незгасимим оптимізмом, любов’ю до праці й до людей. “Лікуйте мене, – говорив він, – як завгодно і чим завгодно, тільки б я був здоровий. Мені потрібно багато працювати.” Ми, лікарі, робили все можливе, щоб вилікувати Миколу, але медицина в ті роки була, на жаль, ще безсилою.” У другій половині 1926 року Островський вибув з Харкова, але до останніх днів життя мав зв’язки з нашим містом. Він постійно листувався з харків’янами, а вони, користуючись нагодою, відвідували його в Сочі» [5].

***

«У Харкові багато людей добре пам’ятає незвичайного хворого Островського. Лікарка І. І. Буєвська, санітарка А. О. Терентьєва (Горовецька) та інші пригадують, що в палаті, де лежав Микола, завжди було чутно жарти, сміх, читали книжки, журнали, грали в шахи – і жодної скарги на тяжкий стан. “Важливо головне, хто залишиться переможцем – хвороба чи я. Я думаю, що я. Ніхто тут не чув від мене жодного слова скарги і не почує ніколи,” – писав 1925 р. М. Островський. У багатьох листах він тепло згадує головного лікаря М. І. Ситенка, фельдшера Ф. В. Лукашова, медсестру Г. П. Давидову, лікаря-ординатора Ф. О. Ельяшберг» [4].

***

Зі спогадів Г. П. Давидової:

«Островському зробили операцію, дуже складну, бо захворювання було мало вивчене. Після лікар Чаклін, який оперував хворого, задумливо сказав: “Це щось небачене. Таку витримку проявляють лише героїчні люди. Перед його мужністю можна схилити голову.” Згодом Колі стало краще. Спираючись на милиці, він ходив по палаті. Весела вдача та бадьорість допомогли швидко зійтися з людьми, що його оточували. Вечорами всі збиралися до Колиного ліжка. Говорили про політику, літературу, мистецтво. В цьому двадцятирічному хлопцеві слухачів вражала пристрасність до оцінок кожного життєвого факту, великий кругозір, обізнаність зі світовою літературою. Рідко і дуже скупо розповідав він про своє життя, сповнене випробувань, про труднощі, яких йому довелось зазнати. Це говорилось поспішно, мимохідь. Островський не любив викликати до себе жалість. Від нього ніхто ніколи не чув нарікань на свою долю, на тяжкий недуг. Його стійкість духу, залізна воля до життя викликали любов і захоплення всіх близьких і знайомих» [2].

Джерела

1. Беркова, Г. Так закалялась сталь // Красное знамя. – 1986. – 21 дек.

М. Островський і Харків.

2. Гаман, В. І тут гартувалася сталь // Ленінська зміна. – 1961. – 19 берез.

Про лікування М. Островського в Українському медично-механічному інституті в 1924 – 1925 рр.

3. Доценко, І. І. Островський Микола Олексійович // Літературна Харківщина : довідник / за ред. М. Ф. Гетьманця. – Харків, 2007. – С. 209–210.

4. Марченко, І. Друг харків’ян : до 60-річчя з дня народження М. Островського // Прапор. – 1964. – №10. – С. 70–71 : фот.

5. Марченко, І. Микола Островський в Харкові // Ленінська зміна. – 1961. – 26, 29 листоп., 3, 8, 10 груд.

6. Островський Микола Олексійович // Українська Радянська Енциклопедія. – Київ, 1962. – Т. 10. – С. 413 : фот.