Довженко О. П.

Дошку на честь О. П. Довженка відкрито за адресою вулиця Пушкінська, 62 (зараз Григорія Сковороди) на фасаді Будинку народної творчості (нині обласний центр культури і мистецтва).

«В цьому будинку жив (1923 – 1926) Олександр Петрович Довженко, видатний український радянський кінорежисер і письменник».

1. Мозалевский В. Сохранить благодарную память // Красное знамя. ― 1969. ― 16 нояб.

Харківський міськвиконком ухвалив постанову про встановлення меморіальних дощок видатним діячам культури та мистецтва, в т. ч. О. П. Довженку.

2. Дмитренко Н. Вінок любові й пам'яті // Вечірній Харків. ― 1984. ― 20 верес.

До 90-річчя з дня народження О. Довженка покладені квіти до меморіальної дошки на будинку, де він жив.

З історії літературно-мистецького життя Харкова 

О. П. Довженко

Довженко Олександр Петрович (29.08(10.09).1894 – 25.11.1956) ― кінорежисер, сценарист, письменник, художник. Народився у с. Сосниця (нині смт Чернігівської області). Закінчив Глухівський учительський інститут (1914). У 1923–1926 рр. жив у Харкові, працював художником-ілюстратором і карикатуристом у газеті «Вісті ВУЦВК», ілюстрував книги, журнали. Брав участь у літературному житті Харкова, був членом спілки пролетарських письменників «Гарт». Співпрацював із Всеукраїнським фотокіноуправлінням (малював кіноплакати). У 1926 – 1928 рр. працював на Одеській кінофабриці, у 1929 – 1941 рр. ― на Київській кіностудії, з 1946 р. ― на кіностудії «Мосфільм». Як військовий кореспондент брав участь у визволенні Харківщини. Знімав художні та документальні фільми. Автор повістей, п’єс, кіносценаріїв. Викладав у Всесоюзному інституті кінематографії (з 1949), професор (з 1955). Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1939), народний артист РРФСР (з 1950). Лауреат Державної премії СРСР (1941, 1949), Ленінської премії (1959, посмертно). Помер у Москві, похований на Новодівочому цвинтарі [1, 2].

***

«Журнал “Всесвіт” почав виходити з січня 1925 року. У його виданні активну участь брав О. Довженко. Правда, він тоді ще не був ані великим режисером, ані славетним письменником, а працював як скромний художник Сашко. Його авторству належать титульний заголовок журналу, більшість обкладинок, політичні карикатури, дружні шаржі. З художніх полотен у 1925 році він написав великі портрети всеукраїнського старости Г. І. Петровського і вже смертельно хворого В. М. Блакитного. Але вже тоді намічався шлях, який привів Довженка до всесвітньої слави. У вільні від журнальної роботи години він забивався у найвіддаленішу кімнату і займався писанням сценарію. Написані уривки він охоче зачитував у тісному колі редакційних товаришів і, окрилений їхніми похвальними оцінками, ще з більшим завзяттям віддавався кіносценарній творчості. Він був на порозі великого покликання» [4, с.84].

***

«Професійно працювати художником-ілюстратором Довженку довелося в Харкові з серпня 1923 р. до червня 1926 р. Переважну більшість його малюнків можна віднести до жанру політичної сатири, а решту становили дружні шаржі на колег і друзів. До письменницької когорти, з якими був добре знайомий Довженко, належали М. Бажан, С. Пилипенко, О. Копиленко, П. Панч, Ю. Яновський, М. Хвильовий та інші. “У цей харківський період я познайомився з харківським українським літературним світом, ― згадував Довженко в “Автобіографії”, ― який групувався тоді навколо редакцій газет “Вісті” і “Селянська правда”, вірніше навколо Блакитного і Пилипенка. Це були “Гарт” і “Плуг”. Членом “Гарту” я був і сам як книжковий ілюстратор, пізніше з “Гарту” виділилося всім відоме “Вапліте”, в якому я також перебував, хоч потім і вийшов”. Всі вони добре знали один одного, жили поряд, дискутували на творчих вечорах, відвідували різні виставки. У подружжя Довженків часто гостювали М. Бажан, Ю. Яновський, М. Йогансен, С. Мельник. Маленька кімнатка, де мешкали Довженки, була затишною: дерев’яний стіл, дві тахти з українськими килимами долі, репродукція пейзажу Сезанна, мольберт, фарби, пензлі, книги. Такою запам’ятав “хату-майстерню” художника його друг М. Бажан… Ілюстрування газет і книжок було джерелом матеріального достатку Довженка, але не задовольняло його художнього покликання. “Я не знав, куди подітися, ― згадував Олександр Петрович, ― але відчував, що так далі жити не можна.” Він шукав нових виразних форм та засобів художньо-мистецького осмислення життя» [5, с. 64–70].

***

    У колишньому купецькому особняку оселилися голодні, молоді й веселі письменники та журналісти. Їм купецька розкіш була ні до чого, тому зали, будуари та вітальні переобладнали у стилі гуртожитку. Письменники жили комуною, харчуючись і одягаючись зі спільного котла, а заодно підгодовуючи гостей, людей вельми іменитих. М. Бажан, О. Вишня, Ю. Яновський гостювали тут у свого приятеля ― художника-карикатуриста Олександра Довженка. Довженку пощастило більше за інших ― він займав кутову кімнату з двома вікнами, трьома справжніми стінами і чудовою стелею. Сашко, як називали майбутню знаменитість, мріяв стати художником, поки черговий гість, скульптор І. Кавалерідзе, не розніс у пух і прах його картину і не порадив спробувати себе в кіно. Одного разу в коридорі кіноуправління Довженко познайомився з В. Маяковським, який приїхав до Харкова, і привів його на нічліг до своєї «келії». Вони всю ніч сперечалися про майбутнє карикатури, плаката та кіно. Довженко виїхав із затишної кімнатки в 1926 році  [6].

***

У 1923–1926 рр. О. П. Довженко мешкав на вулиці Пушкінській, 62. Зараз у цій будівлі розташований обласний центр культури та мистецтва. Історик А. Парамонов подарував центру фотокопію списку мешканців будинку. У цьому списку є й О. Довженко, який жив у маленькій кімнаті ― площею всього 5,25 квадратних сажнів (трохи більше 10 квадратних метрів). Про життя Довженка в цьому будинку збереглися цікаві подробиці. “Тут щоранку він робив руханку, ― розповідає філолог М. Красиков. ― Руханка була незвичайною. Олександр Петрович складав свої речі у валізу (вони поміщалися туди всі) і витискав, як гирю, примовляючи: “Яке щастя бути власником лише однієї валізи! Ти нічим не зв’язаний і можеш будь-якої миті поїхати куди завгодно”. Одного разу він просидів усю ніч у роздумах, склав речі в ту саму валізу і поїхав до Одеси, де на нього чекав друг Юрій Яновський, який виїхав із Харкова раніше і вже працював на Одеській кіностудії. Харків відіграв у житті Довженка величезну роль. У будинку на Пушкінській він переглянув своє життя. У харківський період Довженко ще не заявив про себе як літератор і режисер. Місто знало його не за прізвищем, а за ім’ям Сашко ― так він підписував ілюстрації та карикатури, які друкувалися в газетах і журналах. У Харкові він написав сценарій до фільму “Вася-реформатор”, а перший серйозний успіх прийшов до Довженка в 1929 році після виходу на екрани фільму “Звенигора”, сценарій якого був також готовий ще в Харкові [3].

Джерела

1. Андрусенко В. П. Довженко Олександр Петрович // Літературна Харківщина : довідник / за ред. М. Ф. Гетьманця. ― Харків, 2007. ― С. 102–103.

2. Довженко Олександр Петрович // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. ― Київ, 1997. ― С. 213–214.

3. Ковальская Е. Первый фильм Александра Довженко родился в Харькове // Вечерний Харьков. ― 2015. ― 18 апр. : фот.

4. Корж О. Еллан-Блакитний, Семенко, Сосюра, Хвильовий та інші : спогади // Прапор. ― 1989. ― №1. ― С. 54–88.

5. Марочко В. І. Зачарований Десною : іст. портр. О. Довженка. ― Київ : Києво-Могилянська академія, 2006. ― 285 с. : фот.

6. Можейко И. История одного дома // Вечерний Харьков. ― 2005. ― 15 марта. ― С. 6 : фот.

 Про колишній купецький особняк (вул. Пушкінська, 62), де в 1920-і роки був гуртожиток письменників, а нині розташований Будинок народної творчості.

7. Нестерук В. Александр Петрович Довженко // 100 знаменитых харьковчан / И. Ю. Можейко, К. Э. Кеворкян, В. К. Нестерук и др. ― Харьков, 2004. ― С. 86–88 : фот.

8. Олександр Довженко: маловідомі сторінки / упоряд. та передм. В. Н. Миславського. ― Харків : Дім Реклами, 2015. ― 280 с.