Маковський В. М.

 

Дошку на честь В. М. Маковського відкрито 24 квітня 2013 року на будівлі кафедри турбінобудування Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою вулиця Фрунзе (нині Кирпичова), 2. Автор дошки — скульптор С. Гурбанов.

«Маковський Володимир Матвійович (1870–1941). Видатний вчений, засновник вітчизняної школи газотурбінобудування, творець першої в країні промислової газової турбіни, засновник та перший завідувач кафедри турбінобудування (1930–1941)».

1. Маковському Володимиру Матвійовичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 240 : фот.

2. Памяти выдающегося земляка // Харьковские известия. — 2013.  — 25 апр. — С. 6.

Про відкриття меморіальної дошки В. М. Маковському.

З історії вищої освіти Харкова

В. М. Маковський

Маковський Володимир Матвійович (15(27).07.1870–3.01.1941) — вчений у галузі турбінобудування. Народився в м. Єйськ Кубанської області (нині Краснодарського краю). Закінчив Харківський технологічний інститут (1894). Працював заступником начальника Головних паровозних майстерень (Харків, 1896–1899). За участь у робітничому русі був висланий у м. Грозний, де працював завідувачем механічного обладнання нафтопромислів (1900–1904). У 1904–1930 рр. викладав у Катеринославському гірничому училищі (з 1912 — гірничий інститут), ректор інституту (1927–1928). З 1930 р. викладав у Харківському механіко-машинобудівному інституті (нині — НТУ «ХПІ»), засновник та перший завідувач кафедри турбінобудування (з 1932), фундатор першої в країні газотурбінної лабораторії (1933). За його проєктом на Харківському турбогенераторному заводі побудовано першу вітчизняну стаціонарну газову турбіну (1940). Автор наукових праць та статей у галузі нафтопромисловості, термодинаміки, теплосилового обладнання. Доктор технічних наук (1935). Заслужений професор України (1924). Помер у Харкові [1, 2, 3].

***

В. М. Маковський першим в країні окреслив проблему створення нового теплового двигуна — газової турбіни, здатної виробляти енергію за рахунок використання продуктів підземної газифікації вугілля. Відомо, що ідею про можливість видобутку газу безпосередньо з вугільних пластів висловив ще в 1888 році Д. І. Менделєєв. Маковський у своїй монографії «Досвід дослідження турбін внутрішнього згоряння з постійним тиском» (1925) обґрунтував переваги таких турбін і перспективу їх використання, що підтвердила практика світового газотурбобудування [7].

***

У 1930–1934 рр. був побудований Харківський турбогенераторний завод (ХТГЗ). Маючи один з найбільших турбінних заводів у світі, наше місто не могло не стати науковим центром з питань енергетики. Турбінобудування — дуже наукоємна галузь машинобудування. Виробництво турбін вимагає знань і фахівців з різних сфер науки. Тому одночасно із закладенням турбогенераторного заводу (1930) у Харківському механіко-машинобудівному інституті створюється унікальна кафедра турбінобудування. Її заснував і очолив Володимир Матвійович Маковський.

Насамперед кафедра мала стати центром підготовки висококваліфікованих фахівців для енергомашинобудування, в першу чергу для ХТГЗ, який будували швидкими темпами (перші два випуски кафедри повністю були направлені на ХТГЗ — загалом 28 осіб). Але поступово кафедра стала і науковим центром галузі. Створена у 1933 році перша в країні газотурбінна лабораторія при кафедрі дозволила проводити унікальні дослідження і випробування. Ініціатором створення лабораторії і проведення на кафедрі наукових досліджень був В. М. Маковський.

З пуском ХТГЗ, де Володимир Матвійович став головним консультантом від АН УРСР, починається плідна співпраця між заводом і кафедрою. Це стало можливим за рахунок того, що частина колективу кафедри працювала і на заводі, дехто навіть на керівних посадах. Кафедра швидко реагувала на потреби конструкторського бюро заводу, розробляючи нові методики розрахунків для турбін. Не дивлячись на скептичне ставлення широкого наукового загалу тих часів до ідеї створення газової турбіни, кафедра в 1938 році сконструювала її, а в 1940 році на ХТГЗ за кресленнями кафедри була побудована перша в країні газова турбіна потужністю 1000 кВт. Ця турбіна працювала на шахті в Горлівці, де реалізовували ідею підземної газифікації кам’яного вугілля. А в науковому світі серед фахівців цієї галузі закріпилося поняття «газова турбіна Маковського». Можливість побудови економічно вигідної газової турбіни була доведена, а Володимира Матвійовича Маковського зараз вважають засновником школи вітчизняного газотурбінобудування. Визнанням авторитету вченого було також те, що в 1935 році його було обрано головою Наукового інженерного товариства енергетики та електрозв’язку [4].

***

Технічні дисципліни багато хто вважає «сухими і нудними». Студенти на лекціях куняють, а викладачі виправдовуються: ці предмети неможливо читати цікаво. Професор Маковський не визнавав «сухих дисциплін». Свої лекції він читав віртуозно. Розсіяний і забудькуватий у повсякденному житті, на заняттях він ніколи не користувався конспектами, мав величезну інженерну ерудицію, говорив легко і вільно, пам’ятав силу-силенну цифр і фактів і ніколи їх не плутав. Під час його лекцій аудиторія завжди була переповнена. Коли Володимир Матвійович натхненно розповідав про газову турбіну, здавалося, що він складав поему про машину майбутнього. «Суха дисципліна» оживала, кликала до думки й творчості [6, с. 158–159].

***

Згадує академік О. П. Чекмарьов:

«Мені довелося вчитися у Володимира Матвійовича, слухати його лекції. Я не знав іншого лектора, який був би так закоханий у свою професію. Читаючи лекції з досить прозаїчного предмету (термодинаміки парових турбін), зовні непоказний Маковський неначе перевтілювався. Сила логіки, велика пристрасть, ясність аргументацій, доказовість викладу ― все це зливалося в єдиний сплав у його лекціях. Він умів найдохідливіше доносити суть до слухачів. І його запал передавався студентам».

Маковський дуже цінував тих студентів, які любили до всього докопуватися самостійно і критично сприймали все, що написано в підручниках. Під час перевірки засвоєння пройденого матеріалу професор давав їм спеціальне завдання: знайти помилки й неточності в підручнику з термодинаміки. Здібних студентів він спрямовував на наукову роботу [6, с. 6, 219].

***

Студенти любили Володимира Матвійовича. Один із його колишніх студентів, професор О. Л. Бельгард, згадував: «Нас завжди вражали його чітко й майстерно виконані крейдою на дошці креслення машин, потім було якось шкода витирати ці чудові рисунки» [7].

***

Володимир Матвійович був надзвичайно чуйним і доброзичливим викладачем. На його заняттях не відчувалося жодних педагогічних прийомів: перед студентами був просто старший колега, який ділився з ними своїми знаннями та міркуваннями. У некролозі на смерть В. М. Маковського підкреслено, що «він був душею і совістю Вченої Ради і всього інституту» [5].

Джерела

1. Гапон Г. О. Маковський Володимир Матвійович // Енциклопедія Сучасної України. ― Київ, 2017.  ― Т. 18. ― С. 597 : фот.

2. Маковский Владимир Матвеевич // Харьковский политехнический : ученые и педагоги / Ю. Т. Костенко и др. ― Харьков, 1999. ― С. 192–193 : фот.

3. Маковському Володимиру Матвійовичу : [мемор. дошка] // Скрижалі історії Харкова. ― Харків, 2020. ― Т. 3. ― С. 240 : фот.

4. Меньшиков С. О. Співпраця кафедри турбінобудування ХПІ з Харківським турбінним заводом // Вісник НТУ «ХПІ». Серія : Історія науки і техніки. ― Харків, 2012. ― № 42. ― С. 73–80.

5. Михеева В. В. Маковский Владимир Матвеевич // Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : биогр. словарь. ― Харьков, 1998. ― С. 395–396 : фот.

6. Шаповал І. Володимир Маковський. ― Київ : Молодь, 1974. ― 228 с. : фот.

7. Швидько Г. К. Учений і громадський діяч : В. М. Маковський // Нариси з історії Національного гірничого університету (1899–2015). Ректори / Г. К. Швидько. ― Дніпропетровськ, 2015. ― С. 86–92 : фот.