Лисенко Є. В.

Дошка на честь Є. В. Лисенка встановлена 16 травня 2003 року за адресою вулиця Лермонтовська, 18а (зараз Майка Йогансена).

 

«У цьому будинку жив видатний театральний митець та педагог - народний артист України, професор – Євген Лисенко».

Лысенко Евгению Васильевичу мемориальная доска [Электронный ресурс] // Міста.Ua. Памятные знаки. Харьков. – Текст. и граф. дан. – Режим доступа: http://su0.ru/FSK3, свободный (дата обращения 06.07.2016).

Про відкриття меморіальної дошки на будівлі, де мешкав Є. В. Лисенко.

З історії театрального життя Харкова: Є. В. Лисенко

Выходит на сцену актер

Без радостной шапки волос.

И вовсе не пламенный взор,

И вовсе не греческий нос.

Яростно любящий жизнь,

Породою – из забияк!

На сцене красивый мужик,

Тридцатых годов Геракл!

Р. Катаева

Лисенко Євген Васильович (1.09.1933, Харків – 16.05.2002, Харків). Актор, педагог, народний артист УРСР (1961). Лауреат муніципальної премії ім. І. Мар’яненко. У 1955 році закінчив школу-студію МХАТ. В 1959–2002 – актор Харківського російського драматичного театру ім. О. С. Пушкіна. З 1970 року викладав у Харківському інституті мистецтв. Професор, завідувач кафедри майстерності актора. Автор методичних праць та програм з дисципліни «майстерність актора» [4, с. 28].

***

«У 1975 році Євген Лисенко ще не був відзначений регаліями: ані народного артиста, ані заслуженого, а до звання професора залишалося майже двадцять років самовідданої праці. Названа вистава [″Темп–1929″ за мотивами творів М. Погодіна] збудила тоді театральне життя Харкова своєю відкритою, насиченою енергетикою; актори-пушкінці грали емоційно, завзято, з оголеними нервами, на грані найвищої напруги. І тон такій поведінці акторів на сцені задавав виконавець головної ролі Гая – Є. Лисенко.

<…> Є актори, приречені виконувати головні ролі, Лисенко – з таких. Він був природженим творчим лідером в усьому. І хоча в анкетах писав: "не був", "не маю", "не притягався", але в житті йому до всього було діло, він перебував завжди і скрізь, щоденно і повсякчас!» [3, с. 2].

***

«Авілов ["Відкриття" Ю. Щербака] і Гай ["Темп–1929"] – образи, які ми називаємо – хоч іноді й заперечуємо проти цього визначення через його приблизність і однозначність – позитивними. Але момент істини для Євгена Лисенка не залежить від того, з яким знаком – плюс чи мінус постає перед глядачем герой. Головний принцип творчості реалістичного актора (знайти, де і в чому зла людина – добра) Є. Лисенко застосовує у своїй психологічній надзадачі.

В "Останніх днях" М. Булгакова він грає Биткова – платного агента Дубельта, дрібного філера, послугами якого шеф гидує, але змушений до них вдаватися. Битков стежить за Пушкіним, за кожним кроком геніального поета. В цьому образі – двоєдиність реального і символічного, така характерна для Булгакова. Битков, ніби зловісний і нікчемний дух вічного переслідування, який тяжів усе життя над Пушкіним. Бажаючи догодити начальству, Битков вивчає напам’ять вірші поета, щоб у будь-яку хвилину підтвердити вірність своїх убогих припущень і спостережень.

І сталося чудо. Поезія пробуджує тьмяну, глуху, заплетену павутинням душу цього дрібного іуди.

На постоялому дворі, де гріються жандарми, які супроводжують в останню путь тіло поета, Битков усвідомлює, що сталося непоправне. У сум’ятті безладних слів каяття він повторює пушкінські рядки. Знову й знову повертається до них, і незбагненність дива охоплює, підносить його. І з кожним словом зростає жах перед сподіяним, але крізь нього проступає нове – світле, нечуване. І Битков уже не відступиться від того, що пробудила в ньому поезія.

У кращих ролях Є. Лисенка завжди є оцей діалектичний, якісний стрибок – на вищий виток спіралі пізнання. Стрибок мистецьки підготовлений, виправданий дійово й психологічно» [1, с. 23].

***

«Началась его актерская биография с ввода на эпизодическую роль Охотника в спектакле "Деревья умирают стоя", в процессе работы над которой режиссер Варпаховский сказал: "Вы так стараетесь сразу предъявить всё, чему вас научили в школе МХАТ, что фантастически переигрываете. А ведь у вас действительно хорошая школа. Будьте проще, что при вашей школе совсем несложно".

Об этом мы услышали от самого Евгения Васильевича с экрана, где на протяжении вечера демонстрировались фрагменты его интервью одному из харьковских телеканалов. Евгений Лысенко вспоминал свои любимые роли, а собравшиеся в зале вспоминали любимые ими. Те, в которых замечательный актер наиболее запомнился. Из сыгранных в 90-е, назовем купца Прибыткова в пьесе А. Н. Островского "Последняя жертва", так похожего на современных бизнесменов, выбившихся из грязи в князи; Фому Фомича Опискина из пьесы по повести Ф. М. Достоевского "Село Степанчиково и его обитатели" — самодура, способного заморочить голову даже умным, интеллигентным людям; а особенно — Тевье Тевеля, еврейского мудреца, стоически переносящего все удары, предназначенные судьбой, из "Поминальной молитвы" по Шолом-Алейхему. Эти три роли можно считать достойным финалом сценической биографии Е. В. Лысенко, хотя, конечно, безумно жаль, что она оборвалась на взлете. Вряд ли кто в зрительном зале догадывался (об этом рассказали коллеги), что, играя Тевье, практически три часа не покидая сцену, актер в те редкие минуты, когда выходил за кулисы, глотал нитроглицерин» [5].

Джерела

1. Веселка, С. Моменти істини Євгена Лисенка // Український театр. – 1976. – № 6. – С. 22–23.

2. Лобанов, А. Євген Лисенко. Актор і педагог / А. Лобанов, Ю. Величко // Слобідський край. – 2003. – 2 верес.

3. Лобанов, А. Євген Лисенко. Він був ровесником свого театру… // Харків’яни. – 2003. – 28 серп.-3 верес. – С. 2

4. Миславский, В. Лысенко Евгений Васильевич / В. Миславский // Педагоги и выпускники Харьковского государственного университета искусств имени И. П. Котляревского в кинематографе : биогр. справ. – Харьков, 2010. – С. 28.

5. Хомайко, Ю. Из школы МХАТа [Электронный ресурс] // Харьковский Академический русский драматический театр имени А. С. Пушкина. – Текст. и граф. дан. – Режим доступа: http://www.rusdrama.kh.ua/articles/2-publics/33-2010-07-03-17-02-22, свободный (дата обращения: 06.07.2016).